Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - 1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу

1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу.

2. Коран і кораністика.

3. Мусульманська догматика і культова практика.

4. Мусульманська філософія. Поширення ісламу. Іслам в Україні.

1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу

За кількістю послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальна кількість мусульман на земній кулі складає близько одного мільярда прихильників, які мешкають у більш ніж 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Мароко, Саудівська Аравія, Пакистан та ін.). Переважна більшість мусульман (понад дві третини загальної кількості) живуть в Азії - це майже 20% населення цієї частини планети. Близько 30% послідовників ісламу живуть в Африці, що складає 49% населення цього континенту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах.

Іслам - відносно молода релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 рік, коли засновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рідного міста Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це сталося 26 липня 622 року. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу - період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування раннього класового суспільства на Аравійському півострові. Водночас загострилася збройна боротьба двох світових імперій - Візантії та Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання доходили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з одного боку, підсумком особливого розвитку суспільства Аравійського півострова, з іншого - одним із породжень загальних процесів, які тривали на Близькому Сході. Виникнення ісламу пов'язане як із впливом та розвитком монотеїстичних релігій - іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості населення Аравії, зі специфічними аравійськими формами синкретичного монотеїзму. З'явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релігії. Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обґрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення - Халіфату, нової етноконфесійної спільності - громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжувався в умовах боротьби багатьох економічних укладів. В арабських племенах велась жорстока боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів та простими ремісниками, землеробами, ко-чівниками-пастухами. Ця боротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роздробленість арабських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою - все це викликало потребу у силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою був новий феодальний устрій. Йому необхідно було об'єднати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів - Візантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі племінні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст., серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Хафінського (від араб. "хафін" - пророк), який охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації, найбільшим з яких був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр розмістився на північному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейншитів Мухаммед, котрий після тривалої боротьби одержав перемогу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономірностям формування світових релігій. Він виник на базі родоплемінних культів одного із найвпливовіших племен Західної Аравії - курейшитів. Їхнім богом був Аллах (араб. Аль-Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. У цілому соціокультурна ситуація того часу сприяла формуванню у арабів монотеїзму. Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив сам собою. Сильний імпульс йому надала реальна історична особа - пророк Мухаммед (570-632 рр.). Залишивши торгові справи, він у 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав "іслам" (в перекл. з араб. - "покірність", "віддання себе Богу"). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі повинні бути покірні його настановам.

У проповідях Мухаммеда звучали також вимоги соціальної справедливості, братства віруючих, здійснення благодійницької допомоги бідним, засуджувалося лихварство, проголошувалася необхідність дотримуватися простих норм моралі.