Риторика - Колотілова Н.А. - 6.4.1. Риторика Цицерона

Стосовно розвитку риторики в Давньому Римі слід зазначити, що для епохи республіки не був характерний культ чистого слова, звукової гармонії, насолода від витонченості оратора. Коли римляни звернулись до грецької риторики, то вони були зачаровані її красою. Відбувся рух від простоти промови до нагромадження, до азіанства.

У цей період загострюється ворожнеча між риторикою та філософією. Адже більшість римських учнів пішли навчатися до

риторів і лише одиниці - до філософів. Філософи вважали, що риторика - не наука, весь позитивний зміст викрала у філософії, тільки філософ може бути по-справжньому красномовним. У творі Цицерона "Про оратора" один із персонажів (Марк Антоній) згадує такий випадок. Коли він затримався в Афінах, то місцеві філософи, дізнавшись про те, що він є відомим оратором, завели перед ним бурхливу суперечку і доводили, що для оратора філософія набагато важніше риторики¹.

І ст. до н. е. характеризується тим, що в цей час був створений підручник з риторики, який називається "До Гереннія" (Лй Негеппіит). Довгий час вважалося, що він належить Цицерону, однак подальші дослідження показали, що відомий римський оратор не був автором цього підручника. Проте спроби встановити автора ні до чого не призвели. Автор цього підручника, на відміну від Цицерона, виступає проти грецької риторики та її зв'язку з філософією. У вступі зокрема зазначається:

"Вміння говорити і витонченість промови приносять велику користь, якщо вони керуються правильним розмірковуванням та стриманою поміркованістю душі. Тому ми опустили все те, що грецькі автори у своїй марній пихатості видають за своє. Адже вони, щоб не здавалося, що вони знають досить мало, взяли й те, що справи зовсім не стосується, щоб мистецтво це здавалося більш складним для осягнення; ми ж взяли тільки те, що, на нашу думку, відноситься до мистецтва промови"².

Сучасні дослідники цієї пам'ятки вважають, що авторство даного підручника належить представнику латинської риторичної школи, яка в ті часи орієнтувалася насамперед на вміння оратора вести політичну боротьбу.

6.4.1. Риторика Цицерона

На відміну від автора риторики "До Гереннія" відомий римський оратор та філософ Марк Туллій Цицерон наполягає на зв'язку риторики та філософії. Хоча його філософія являє собою філософію під знаком риторики. В діалозі "Про оратора" він, зокрема, пише:

"Філософія не схожа на інші науки. В геометрії, наприклад, або в музиці, що може зробити людина, яка не вивчила цих наук? Тільки мовчати, щоб її не прийняли за божевільну. А філософські запитання відкриті для будь-якого проникливого та дотепного розуму, що вміє на все знаходити правдоподібні відповіді й викладати їх у майстерній та рівній промові. І тут самий пересічний оратор, навіть і не дуже освічений, але маючий досвід у промовах, переможе філософів цим своїм нехитрим досвідом і не дозволить себе образити та зневажити"¹.

Цицерон залишив після себе чималу кількість промов, а також кілька теоретичних творів, присвячених ораторському мистецтву: "Про оратора", "Брут", "Оратор" та ін.

Видатний давньоримський оратор вважав, що для красномовства необхідними є:

o природне обдарування;

o навички;

o знання.

При цьому перевагу він віддавав третьому компоненту, оскільки першість належить освіченому оратору. Зокрема, свої ораторські успіхи він пов'язував не з талантом, а з освітою. Без знань немає справжнього красномовства. Цицерону належать також відомі слова про те, що багатство змісту породжує й багатство вираження. Якщо зміст значний, то він викликає природний блиск і в словах.

Цицерон удосконалив розробку риторичної техніки. Зокрема, у творі "Оратор" він характеризує турботи ідеального оратора таким чином: "що сказати", "де сказати", "як сказати". "Що сказати" означає винахід матеріалу. Тут оратор, на думку Цицерона, має керуватись розумом. "Де сказати" означає розташування матеріалу. Тут римський оратор пропонує сильні аргументи ставити на початку та в кінці, а слабкі - посередині. "Як сказати" стосується і виголошення, і викладу. Щодо виголошення, то оратор, на думку Цицерона, повинен володіти голосом, рухами та обличчям. Однак основним завданням оратора є словесне вираження (виклад). Саме в цьому пункті Цицерон вбачає схожість латинського "eloquens". Він розробляє теорію трьох стилів. При виборі стилю оратор повинен керуватись доречністю. Взагалі ідеальний оратор - це "такий оратор, який вміє говорити про низьке просто, про високе яскромовно й про середнє помірно".

Стосовно ж співвідношення риторики та філософії відомий римський оратор відмічає, що філософія - це найважливіша частина освіти оратора, але частина. Він вважає, що в Римі настали часи для створення ідеального освіченого оратора, оратора-політика, який був би одночасно й філософом. З цього приводу Цицерон пише:

"Якщо мова йде про те, що насправді прекрасне, то пальма першості належить тому, хто і вчений, і красномовний. Якщо ми погодимось називати його і оратором, і філософом, то й сперечатися нема про що. Якщо ж ці два поняття розділити, то філософи опиняться нижче ораторів, тому що досконалий оратор володіє всіма знаннями філософів, а філософ далеко не завжди володіє красномовством оратора; і дуже шкода, що філософи цим нехтують, бо воно, думається, могло б слугувати завершенню їх освіти"².

Таким чином, давню суперечку між риторикою та філософією Цицерон вирішує на користь риторики, його філософія - це філософія під знаком риторики.

З переходом від республіки до імперії латинське красномовство повторило ту ж еволюцію, яку свого часу зазнало грецьке красномовство під час переходу від еллінських республік до елліністичних монархій. Значення політичного красномовства знизилось, а урочистого - зросло. Судове красномовство продовжувало процвітати. Римське право складається в систему. І тепер судові оратори прославляються вже як прокурори чи адвокати.