Регіональна економіка - Зінь Е.А. - Оцінка стану закладів охорони здоров'я

Стан закладів охорони здоров'я оцінюється з використанням таких показників: кількість лікарняних закладів; кількість лікарняних ліжок; кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість та пропускна здатність амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість станцій швидкої медичної допомоги; кількість стоматологічних поліклінік; кількість будинків-інтернатів для пристарілих та інвалідів тощо. Крім того, для більш ґрунтовного аналізу стану закладів охорони здоров'я використовують такі питомі показники, як кількість лікарняних закладів на 10 000 чоловік населення, кількість лікарняних ліжок на 10 000 чоловік населення. До основних економічних показників належать: обсяг фінансування діяльності закладів охорони здоров'я (грн.), обсяг платних послуг (грн.), витрати на утримання лікарняних закладів (грн.) тощо.

Ресурсний потенціал ланок системи охорони здоров'я визначається потужністю наявної матеріально-технічної бази, її окремих закладів, обсягами та структурою кадрового забезпечення. Важливо знати кількість та потужність амбулаторно-поліклінічних закладів, лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, стан мережі закладів охорони здоров'я матері і дитини, будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, об'єктів рекреаційного комплексу.

Для оцінки забезпеченості лікувальних закладів лікарями використовують такі показники: загальна кількість лікарів усіх спеціальностей та кількість лікарів на 10 000 чоловік населення. До загальної кількості лікарів включають всіх лікарів з вищою медичною освітою на кінець року, які зайняті у лікувальних, санаторно-курортних, санітарних закладах, закладах соціального захисту, освіти, науково-дослідних інститутах тощо.

У лікувальних закладах задіяна значна кількість лікарів. Кількість лікарів на 10 000 населення за період з 1990 р. по 2002 р. збільшилась на 7 %, по окремих регіонах відмічено більш інтенсивне збільшення цих фахівців: на території Поліського та Подільського регіонів — на 14%, Карпатського — на 11 %. На території окремих областей кількість лікарів значно збільшилась, наприклад, в Рівненській області — на 22%, Житомирській — на 18,5%, Хмельницькій — на 19%, Полтавській — на 22%, Херсонській — на 50%, Чернівецькій — 20%.

Забезпеченість лікарями окремих регіонів наведена в табл. 5.8.

Таблиця 5.8. Кількість лікарів за регіонами

Одночасно за останній період зменшилась на20% кількість лікувальних закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, до складу яких входять всі медичні заклади, що ведуть амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо). Складна ситуація, наприклад, склалася на Донеччині, де за останні 10 років вугільна галузь втратила 20 санаторіїв-профілакторіїв,

56 баз відпочинку й пансіонатів. Удвічі зменшилося число оздоровлених у санаторіях-профілакторіях і уп'ятеро — забезпеченість путівками в оздоровниці профспілок. Через брак коштів на шахтах ліквідовано дієтичне і підземне харчування, не функціонують інгаляторії і фотарії.

На 34% зменшена загальна кількість ліжок, які забезпечені необхідним устаткуванням і готові до прийому хворих.

Інтенсивно зменшується кількість лікарняних ліжок на території Поліського та Подільського регіонів — на 34%, в тому числі у Волинські на 40%, Рівненській — на 35%, Житомирській — на 42%, Вінницькій — на 39% областей. Зменшення кількості лікарняних ліжок на 25-30% відмічено в інших регіонах, в Кіровоградській області — на 34%, Донецькій — на 34%, Чернівецькій — на 31 %. Забезпеченість лікувальних закладів лікарняними ліжками за окремими регіонами з розрахунку на 10 000 населення наведена в табл. 5.9.

Таблиця 5.9. Кількість лікарняних ліжок на 10 000 чоловік населення за регіонами

Міністерством охорони здоров'я України створено державну програму забезпечення населення лікарськими засобами. Цей документ має гарантувати народу доступність медпрепаратів, їх якість і безпеку. Мета цієї програми — виробити національну фармакологічну політику, у рамках якої незабаром буде розроблено спеціальний перелік українських препаратів і стандарти лікування. Ці ліки випускатимуть наші фармапідприємства (всього в Україні їх 150, із яких 7 мають національний стандарт якості GMP). Ті препарати, що вітчизняна фармакологія не може випускати, робитимуть на спільних підприємствах або закуповуватимуть за кордоном. За ствердженнями фармакологів ліки, виготовлені з української сировини, ефективніші для людей, ніж західні зразки. Між тим імпорт на українському ринку ліків становить 46% загального обсягу фармацевтичної продукції.

Українські вчені створюють високоефективні лікарські засоби. Науковий колектив підприємства "Індар" налагодив виробництво таких життєво необхідних, стратегічних лікарських препаратів для лікування цукрового діабету, як інсулін.

Цукровий діабет — одна із найнебезпечніших хвороб. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість хворих на цю недугу у світі подвоюється кожні 15 років. В Україні зареєстровано майже 1 млн. хворих на цукровий діабет, 130 тисяч із них — інсулінозалежні.

Підприємство "Індар" — лідер із впровадженням нових біотехнологій — четверте підприємство у світі, яке спеціалізується на повному циклі виробництва інсулінів. Тут налагодили випуск 28 найменувань інсулінів: людських рекомбінантних та напівсинтетичних, свинячих монокомпонентних, короткої, середньої і тривалої дії у флаконах та картриджах. Виробництво цих ліків відбувається з повним технологічним циклом, включаючи синтез кристалів інсуліну. Контроль якості продукції "Індару" поставлено на серйозну наукову основу.

На заводі працює власний біотехнологічний центр, що разом із науковцями Національної академії наук, Академії медичних наук провадить інтенсивні роботи з впровадження у виробництво сучасних біотехнологій, зокрема генно-інженерних та напівсинтетичних інсулінів, гормону росту, еритропоетину, інших препаратів та ліків. Якість інсулінів, що їх випускають на заводі, відповідає вимогам найвищих світових стандартів — субстанції інсулінів виробляють з 99% рівнем очищення. Це найвищий рівень у виробництві білкових препаратів, що забезпечує високу якість виробленої продукції. До того ж ціна інсулінів значно нижча від вартості аналогічних препаратів іноземних виробників.

Науковий колектив підприємства разом із Національною академією наук України і з Академією медичних наук рухається до нових досягнень у діабетології як науки, у створенні інших білкових препаратів. Це стосується і гормону росту, еритропоетину, і систем очищення, що їх використовують під час виробництва нових фармацевтичних препаратів на заводі.

Останнім часом в регіонах України приділяється увага створенню центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Створення таких центрів буде сприяти загальному покращенню медичного обслуговування населення.

Медицина катастроф — це окрема галузь охорони здоров'я. Одночасно вона є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, н фахівці надають безоплатну медичну допомогу потерпілим від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а також рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків катаклізмів. Саме ця служба організовує взаємодію медичних сил і засобів незалежно від їх відомчого підпорядкування у надзвичайних ситуаціях.

Лікарі-консультанти центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф надають екстрену виїзну консультативну допомогу у повсякденному режимі. Крім того функцією центру є навчання лікарів і середнього медичного персоналу з питань медицини катастроф. Враховуючи кращий світовий досвід і життєві потреби, організовують навчання основам теоретичних знань з надання реанімаційної допомоги і практичних навичок певним категоріям населення: працівникам дорожньої автомобільної служби, органів внутрішніх справ, пожежним, охоронцям, водіям, працівникам АЕС і залізничного транспорту, особливому складу спеціалізованих формувань тощо.

В такому центрі є спеціальні бригади готовності першої і другої черги, визначено лікувальні заклади і ліжка, які входять до структури медицини катастроф. Створюють резерв лікарів-консультантів, запас лікарських засобів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій. Працівники центру здатні надавати невідкладну медичну допомогу під час транспортування важкохворих, травмованих, потерпілих з району катастрофи до обласного центру.

Для забезпечення виконання загальнодержавних та регіональних програм з охорони здоров'я необхідні бюджетні кошти. Складність економічного стану країни негативно впливає на фінансування діяльності установ охорони здоров'я, як наслідок, на результати їх діяльності. Протягом останніх п'яти років фінансування заходів охорони здоров'я населення країни за рахунок бюджетних коштів становило на рівні 3-4,5 % видатків державного бюджету. В сучасних умовах на потреби охорони здоров'я виділяється в 2-2,5 рази менше коштів їх потреби. Бюджетні кошти втрачаються, головним чином, на заробітну плату медичним працівникам, комунальні платежі, обладнання тощо. На лікування пацієнтів залишаються незначні суми. Відповідно до "Основ законодавства України про охорону здоров'я" — базового документу, що визначає потреби галузі у фінансуванні, державне фінансове забезпечення не може бути менше 10% національного доходу. В дійсності витрати на охорону здоров'я складають 2,7-3,1 % загального обсягу ВВП. А за висновками Всесвітньої організації охорони здоров'я, за умов, коли витрати на охорону здоров'я становлять менше 5% від ВВП, галузь не здатна виконувати свої функції.

Враховуючи обмежену можливість бюджету необхідним є подальше удосконалення управління системою охорони здоров'я. В цьому плані важливим є реструктуризація галузі, організація договірної системи взаємин між місцевими органами влади і лікувально-профілактичними закладами чи лікарнями тощо.