У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як активний учасник. Вона є членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під егідою останньої. Україна є суверенною стороною більше як двадцяти міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів. Так, ще у 1992 р. Україна як суверенна держава на саміті у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) внесла пропозицію про екологічну конверсію підприємств, взяла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки та розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики.
В Україні створено біосферні заповідники, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Нині таких заповідників три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область).
Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі нашої держави. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MATATE І Європейським Союзом, а також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів [3].
У1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування, в рамках якої реалізовує проекти "Карпатська транскордонна екологічна мережа" та "Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі".
Україна є суверенною стороною понад 70 багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів. Вона (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров'я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.
Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Вона бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.
Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерн, Швейцарія, 28— ЗО квітня 1993 р,). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 р. в Софії (Болгарія), у 1998 р. — в Орхусі (Данія). У 2003 р. в Києві працювала конференція "Довкілля для Європи", що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.
У 1994 р. українським парламентом була ратифікована Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, а у 1996 р. ухвалено Стратегічний план дій для відновлення і захисту Чорного моря (включно з Азовським). Україна бере активну участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах, підписує Конвенцію про запобігання забрудненню моря звалищами відходів та інших речовин, Конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунай, ратифікує Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті [11, 500].
У1998 р. в Україні почав реалізовуватися міжнародний спільний проект "Партнери з водно-болотних угідь" щодо збереження унікальної екосистеми Дунайських плавнів, а в 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків. У 1999 р. було ратифіковано Конвенцію ООН про транскордонний вплив промислових аварій, Базельську конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням.
3 1999 р. Україна взяла на себе зобов'язання згідно з Вашингтонською конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. У 2002 р. вона приєдналася до Роттердамської конвенції про процедуру попередньо обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі.
Подальша діяльність України у напрямі реалізації положень глобальної екологічної політики та здійснення внеску до її формування полягатиме в такому:
— поглибленні і розширенні співпраці з міжнародними організаціями в галузі збереження довкілля;
— участі у регіональних екологічних програмах;
— участі у двосторонніх і багатосторонніх програмах щодо забезпечення радіаційної безпеки, розвитку ядерної енергетики, раціонального використання природних ресурсів;
— міжнародному співробітництві щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і поводження з радіоактивними відходами;
— вдосконаленні структури і змістових положень екологічного законодавства України, приведення його стандартів до норм екологічного міжнародного права;
— інтеграції національних природоохоронних мереж у регіональну і глобальну мережу;
— формуванні екологічного іміджу України і розвитку екотуризму;
— залученні урядових і неурядових організацій з метою вирішення екологічних проблем на національному і міждержавному рівнях, стимулюванні міжнародної діяльності, зокрема наукового характеру, для вирішення проблем довкілля.
Рекомендована і використана література
1. Белов Г.В. Экологический менеджмент предприятия / Г.В. Белов. — М. : Логос, 2006. — 240 с.
2. Врублевська О.В. Конспект лекцій з економіки природокористування / О.В. Врублевська. — Л-: УкрДЛТУ, 2003. — 210 с.
3. Екологія : підручник / СІ. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с.
4. Запольський А.Ж. Основи екології : підручник / А.К. За-польський, А.І. Салюк. — К.: Вища шк., 2004. — С. 320—353.
5. Ігнатенко М.Г. Екологія і економіка природокористування : навч. посіб. / М.Г. Ігнатенко, В.О. Малєєв. — К. ; Херсон : Айлант, 2002. — 287 с.
6. Корсак К.В. Основи екології : навч. посіб. / К.В. Корсак, О.В. Плахотнік. — К.: МАУП, 2002. — 296 с.
7. Мельник ЛТ. Екологічна економіка : підручник / Л.Г. Мельник. — Суми : ВТД "Університетська книга", 2002. — 346 с.
8. Мороз П.І. Екологічні проблеми раціонального природокористування : навч. посіб. / П.І. Мороз, І.С. Косенко. — Л. : Престиж Інформ, 1999. — 282 с.
9. Сухарев СМ. Техноекологія та охорона навколишнього середовища : навч. посіб. / СМ. Сухарев, С.Ю. Чудак, О.Ю. Сухарева. — Л.: Новий Світ-2000, 2004. — 256 с.
10. Туниця Т.Ж. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст / Т.Ю. Туниця. — К. : Знання, 2006. 300 с.
11. Хвесик М.А. Економіко-правове регулювання природокористування : монографія / М.А. Хвесик, Л.М. Горбач, Ю.П. Кула-ковський. — К.: Кондор, 2004. — 524 с.