Регіональна економіка - Манів З.О. - 6.4. Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики

Реалізація державної регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності регіонів передбачають створення і організацію діяльності спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головне завдання та мета їх формування - активізація господарської та підприємницької діяльності на певній території. За допомогою СЕЗ можливе формування передумови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні зони - це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку підприємства І пожвавлення господарської діяльності. Спеціальні режими інвестиційної діяльності, що діють на території СЕЗ та ТПР підприємств, повинні реалізувати на цій території інвестиційний проект, який належить до пріоритетного виду економічної діяльності, та зареєструватися у відповідних органах, контролюючих його діяльність. Створенню СЕЗ передує обґрунтування її функціонального призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

функціональні зони, до складу яких входять технопарки і технополіси, їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;

зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження.

Спеціальні економічні зони, по суті, являють собою територію вільного підприємництва. Вони сприяють інтеграції регіонів у світову систему господарських зв'язків, нарощуванню їх експортного потенціалу, вирішенню економічних проблем території власними силами.

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспортного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробничий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура.

Для зовнішньоторговельних зон пріоритетне значення має мати:

наявна мережа транспортних шляхів;

туристично-рекреакційні зони - сфера обслуговування населення і туристів;

науково-технічна сфера - наявність відповідного кадрового забезпечення

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона "Сиваш", до складу якої увійшли Кримське об'єднання "Титан", Перекопський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, пластмасовий завод "Поліфтор", сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.

Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (Донецька, Закарпатська та Львівська обл). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем. Це, в першу чергу, складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності. Крім цього, чітко не відпрацьовані вимоги щодо економічної доцільності спеціалізації СЕЗ, не виокремлено види діяльності. Внаслідок цих причин у підприємств, розташованих на території СЕЗ, з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих територій. За таких умов не досягається головна мета створення таких зон. і, на кінець, не визначено доцільні розміри території, на які має поширюватися режим спеціального кредитування і оподаткування.

Нерівномірність соціально-економічного розвитку територій в регіонах зумовлює ситуацію, коли окремі райони стають надзвичайно привабливими для інвесторів, а на інших інвестування по суті не відбувається. Така ситуація ще більше посилює нерівномірність територіального розвитку і усугубляє вирішення нагальних завдань вирівнювання територій.

Наукові дослідження і практичний досвід діяльності СЕЗ показують, що все більшого значення для досягнення соціально-економічного прогресу набуває створення науково-технічних спеціальних економічних зон. їх центром мають стати регіональні науково-технічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю великих виробничих підрозділів, які здатні розробляти і запроваджувати новітні високі технології. Регіональні наукові технопарки повинні забезпечувати впровадження досягнення фундаментальної науки у господарсько-виробничу практику. Регіональні технопаркові утворення мають мати ієрархічну побудову. Елементарними базовими їх утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри або бізнесові утворення. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати і розвивати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це досить складні територіальні утворення, які розширяють можливості нарощування економічного потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарювання.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають на розвиток економіки і підвищення добробуту населення.