Регіональна економіка - Манів З.О. - Забруднення повітряного басейну

Сьогодні у великих масштабах використовуються земельні ресурси, корисні копалини, які видобуваються із надр землі. Велика кількість земель, що відводиться під гірничі розробки для промислового використання, майже не повертається в аграрний сектор. Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель після рекультивації придатні для сільськогосподарського виробництва, їхня родючість наполовину нижча від природної.

На сьогодні немає чіткого механізму управління та державного контролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин Здійснюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. У надрах залишається і губиться велика кількість розвіданих запасів корисних копалин. Зокрема, нафти до 70 %, солей - 50 %, вугілля - 40 %, металів - 25 %. Крім цього, щорічно видобувається з землі понад 2,3 млрд. т копалин, а використовується лише третина. Решта йде у відвали, шламонакопичувачі, на підсипку. Обсяг накопичених відвальних порід, відходів енергетики та промисловості перевищує 25 млрд. т, ними зайнято понад 130 тис. га сільгоспугідь. Після аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами було забруднено 4,6 млн. га, з використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь.

Для більш ефективного використання корисних копалин і зменшення відходів слід запроваджувати сучасні новітні технології з комплексного використання компонентів сировинних ресурсів, переводячи виробничі процеси на безвідходне і маловідходне виробництво.

Використання та охорона водних ресурсів. Реалізація програми реформування економічної політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об'єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України пов'язана, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. Наприклад, впродовж 1999-2002 рр. використання водних ресурсів скоротилося від 28,6 млрд. м3/рік до 21,2 млрд. м3/рік5. Однак істотне зменшення обсягів водокористування та відповідне скорочення техногенного навантаження не дали очікуваного ефекту - більша частина поверхневих водних об'єктів залишається 4-6 класів якості (від води "забрудненої" до "дуже забрудненої"). Основна причина - регіональне геохімічне забруднення водозабірних ландшафтів важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками мінеральних добрив тощо. На погіршення екологічного стану поверхневих водних об'єктів впливає збільшення обсягів недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод, що є наслідком неефективності систем очищення води. Зростають обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприємства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водогінних та каналізаційних мереж. Встановлена потужність міських водогонів майже удвічі перевищує пропускну можливість очисних споруд. У даний час в усіх містах і селищах є централізовані водогони або окремі водогінні мережі, які забезпечують централізованим водопостачанням близько 70 % населення. Однак не мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди перевантажені й працюють неефективно6. Крім цього, значна частина каналізаційних мереж (4,5 тис. км) перебуває в аварійному стані. Значна частина витоків води не враховується, в першу чергу через відсутність водолічильників для поквартирного обліку її в житловому фонді.

В Україні для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення сформовано водогосподарський комплекс, до якого входять понад 63 тис. річок загальною довжиною 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі ріки. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів, а 4 % несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, на яких створені водосховища з корисним об'ємом близько 55 млрд. м3. До 40 % річкового стоку є транзитними. Питома забезпеченість річковим стоком становить близько 1,0 тис м3 води на одну людину в рік близько 60 % водних запасів і їхній стан продовжує погіршуватися.

Малі ріки формують значну частину гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин, що змиваються в них з полів. Сюди потрапляють також відходи тваринницьких комплексів, цукрових заводів та інших підприємств. Вимагають очищення понад 25 тис. км річок. Негативний вплив на водний стан річок справляє непродумана вирубка лісів, розорювання прибережних смуг, схилів, осушення боліт.

Заданими гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих водних об'єктів Україна не має жодного водотоку або водойми, котрі б відповідали фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. Водні об'єкти переважно забруднені нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами.7

В Україні виявлено понад двісті осередків забруднення підземних вод. Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх використання негативно позначається на якісному стані Чорного та Азовського морів.

Забруднення повітряного басейну

Складність нинішнього етапу економічного розвитку також пов'язана з глобальною тенденцією до зростання викидів речовин-забруднювачів у атмосферне повітря. На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пересувні джерела, а також повітряні потоки з території Західної Європи. Щорічно від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу викидається за статистичними даними понад 4,0 млн. т шкідливих речовин (у 2005 р. - 4449,3 тис. т). Вловлюються та знешкоджуються лише 3/4 шкідливих речовин, котрі викидаються стаціонарними джерелами забруднення, в тому числі газоподібних та рідких - менше 1 /3. Викиди автотранспорту в 2005 р. становили понад 2,1 млн т, або 48,3 % від загальних викидів. Найбільше шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел та автотранспорту у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській областях. їх питома вага від загальноукраїнських шкідливих викидів у 2005 р. становила 75,6 %. Серед основних забруднювачів - енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, автотранспорт. У більш ніж половини областей (16) автотранспорт-основне джерело забруднення повітряного середовища У деяких областях України воно досягає 65-85 % від загальної кількості викидів у атмосферу, зокрема у Житомирській - 81,4 %, Сумській - 68 %, Рівненській - 71,6 %, Одеській - 69 %.

Рівень лісистості та якісний стан лісів

Екологічний стан навколишнього середовища та його здатність до відтворення природних ресурсів (водних, земельних, повітряних, біорізноманіття) значною мірою залежить від лісистості території. В даний час лісистість території України становить близько 16 %, що не відповідає науково обгрунтованим нормативам (22-24 %). Площа земель лісового фонду становить 10,4 млн. га, в тому числі вкрито лісом 8,6 млн. га За останні роки лісистість збільшилась майже на 5 %, однак ліси розташовані нерівномірно. У значній мірі ліси виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Проте ліси зазнають великої шкоди від інтенсивної їх експлуатації, гинуть вони від промислових викидів та пожеж, внаслідок недбалого відведення земель під вирубки, для різноманітного будівництва. За останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів понад 2,5 тис. га лісових насаджень. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіаційного забруднення зазнало 3,3 млн. га лісів. Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатніми залишаються обсяги створення полезахисних лісових смуг.

Значних збитків завдають лісові пожежі. Щорічно їх фіксується понад 2 тис, найбільше пожеж припадає на АР Крим (п'ята частина лісових площ).

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням при визначенні шляхів розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт призвели до зниження природного потенціалу майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Внаслідок недостатнього фінансування та слабкої матеріально-технічної і лабораторної бази природоохоронні території не забезпечують в необхідному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.