Загальна соціологія - Примуш М.В. - § 5.2 Теорія "соціальної дії"

Як же "працює" поняття "ідеальний тип" у Вебера? Щоб відповісти на це питання, необхідно ввести ще одне фундаментальне поняття соціології Вебера — категорію "розуміння". Слід зазначити, що саме необхідність розуміння предмету свого дослідження, згідно з Вебером, відрізняє соціологію від природничих наук. Соціологія розглядає поведінку особистості лише постільки, оскільки особистість пов'язує зі своєю дією визначений зміст. Таким чином, соціологічне поняття дії вводиться ним через поняття змісту. Отже, соціологія повинна орієнтуватися на дію індивіда чи групи індивідів. При цьому найбільш "понятійним" є дія осмислена, тобто дія, спрямована на досягнення усвідомлюваних діючим індивідом цілей і така, що використовує для цих цілей засоби, визнані за адекватні самим діючим індивідом. Описаний тип дії Вебер називає цілераціональним.

Разом з тим не можна не відзначити, що цілераціональна дія не є таким загальним типом дії, а навпаки, вона навіть, за Вебером, не є переважною в емпіричній реальності. Цілераціональна дія — це ідеальний тип, а не емпіричне узагальнення. Саме цілераціональна дія є найбільш "робочим" соціологічним ідеальним типом, за допомогою якого виробляються основні дослідження веберівської соціології.

Які передумови, важливі для соціологічної теорії, містить у собі цілераціональна дія? Вибираючи цілераціональну дію як методологічну основу для соціології, Вебер тим самим відмежовується від тих соціологічних теорій, що як вихідну реальність беруть соціальні "тотальності" (загальності): "народ", "суспільство", "держава", "економіка" і т. п.

Як необхідну передумову соціології Вебер ставить не "ціле" (суспільство), а окремого раціонально (осмислено) діючого індивіда. Згідно з Вебером, суспільні інститути — право, держава, релігія — повинні вивчатися соціологією в тій формі, у якій вони стають значимими для окремих індивідів, у який останні реально орієнтовані на них у своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство "первинне" від складових його індивідів, і "вимагав" виходити в соціології з дії окремих людей. У цьому зв'язку можна говорити про методологічний індивідуалізм Вебера.

Але Вебер не зупинився на крайньому індивідуалізмі. Звідси невід'ємним моментом соціальної дії він вважає "орієнтацію діючої особи на іншого індивіда чи на навколишніх інших індивідів".

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що наявність суб'єктивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки "соціальної дії" і його розуміння предмету соціології.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:

1) цілераціональна;

2) ціннісно-раціональна;

3) афективна;

4) традиційна.

За Вебером, соціальна дія, як і усяка дія, може бути визначена:

• цілераціонально, тобто через очікування визначеної поведінки предметів зовнішнього світу й інших людей і при використанні цього очікування як "умови" чи як "засобу" для раціонально спрямованих і регульованих цілей (критерієм раціональності є успіх);

• ціннісно-раціонально, тобто через свідому віру в етичну, естетичну, релігійну чи будь-яку інакше осмислену безумовну власну цінність (самоцінність) визначеної поведінки, узятої просто як таку і незалежну від успіху;

• афективно, особливо емоційно — через актуальні афекти і почуття;

• традиційно, тобто через звичку.

Два останніх види дії не є, за Вебером, соціальними діями в прямому розумінні, оскільки тут ми не маємо справу з усвідомленим і покладеним в основу дії змістом.

Тільки ціннісно-раціональні і цілераціональні дії — суть соціальні дії у веберівському значенні цього слова, де головну роль, звичайно, грає цілераціональна дія.

Вебер переконаний, що раціоналізація соціальної дії — це тенденція самого історичного процесу. Одним з істотних компонентів "раціоналізації" дії є заміна внутрішньої прихильності звичним вдачам і традиціям планомірним пристосуванням до розумінь інтересу. Крім того, відбувається витіснення ціннісно-раціональної поведінки на користь цілераціональної, при якій уже вірять не в цінності, а в успіх. Раціоналізація, таким чином, розуміється як доля західної цивілізації.

Насамперед раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, причому як в області економіки, так і в області політики, науки, культури — у всіх сферах соціального життя. Раціоналізується також спосіб мислення людей, їхній спосіб відчуття і спосіб життя в цілому. Усе це супроводжується великим посиленням ролі науки, що, за Вебером, є чистим втіленням принципу раціональності. Проникнення науки в усі сфери життя — це свідчення універсальної раціоналізації сучасного суспільства.

Тут же Вебер виділяє раціональне римське право, яке одержало на європейському ґрунті свій подальший розвиток, а також раціональний спосіб ведення господарства, що виник завдяки відділенню робочої сили від засобів виробництва. Фактором, що дозволив ніби синтезувати всі ці елементи, став протестантизм, який створив світоглядні передумови для здійснення раціонального способу ведення господарства.

Раціоналізація, за Вебером, це результат впливу декількох феноменів, що несуть у собі раціональний початок, а саме: г античну науку, особливо математику, доповнену в епоху Відродження, експериментом — експериментальною наукою, а потім і технікою.

Так склався сучасний індустріальний тип суспільства, що відрізняється від традиційних. а головна відмінність у тому, що в традиційних суспільствах було відсутнє панування формально-раціонального початку.

Формальна реальність — це те, що піддається кількісному обліку, без залишку вичерпується кількісною характеристикою. Вчення про формальну реальність — це, власне кажучи, веберівська теорія капіталізму. Виходячи з цього будувався і його методологічний інструментарій, що давав можливість узагальнити існуючу соціальну (емпіричну) реальність. Так був створений тип соціальної дії, зокрема, цілераціональної дії, який послужив точкою відліку для конструювання інших типів. Не можна не відзначити в цьому зв'язку тієї важливої обставини, яку Вебер вважав найбільш чистим емпіричним зразком цілераціональної дії — дію індивіда в економічній сфері.

Сучасний капіталізм у Вебера — це неминучий наслідок історичного розвитку Європи, і шляху назад до патріархальних суспільних структур і цінностей немає.

Для нього європейський капіталізм — це спосіб життя, що має свою моральну цінність, але одночасно і спосіб мислення, особлива логіка, корені якої ідуть у європейську античність.

Саме в культурі, за Вебером, криються джерела сучасного західноєвропейського капіталізму, раціональність якого обернулася, говорячи його словами, "техніко-бюрократичною механічною ковзанкою і зменшенням духу".

Вже в "Протестантській етиці" Вебер критично оцінював вузько економічний підхід при інтерпретації капіталізму (причому, критика велася не тільки проти Маркса, але і Зомбарта та ін.). Основну увагу він зосередив на релігії, насамперед, християнстві, у якому бачив моральну основу західноєвропейської культури.

Для Вебера в чисто економічному аспекті головною проблемою всесвітньої історії культури є не капіталістична діяльність як така, а виникнення буржуазного промислового капіталізму з його раціональною організацією вільної праці в культурно-історичному аспекті західної цивілізації. Тут варто провести кілька паралелей, що стосуються уявлень про капіталізм у Маркса і Вебера.

Трактування Маркса і Вебера відрізняються вже тим, що останній вважав головною характерною рисою сучасного суспільства і капіталізму бюрократичну раціоналізацію, що не може не продовжуватися, якою б не була форма власності на засоби виробництва. Вебер, маючи на увазі усуспільнення засобів виробництва в умовах соціалізму, не бачив у цьому, на відміну від Маркса, ніякого корінного перетворення. На його думку, необхідність раціональної організації для одержання найбільш дешевого продукту буде існувати незалежно від революцій, що визначають у державі характер власності на засоби виробництва. Вебер не надавав вирішального значення протиріччям між робітниками і підприємцями і не вірив у необхідність класової боротьби для становлення сучасного суспільства.

Він у тих же виразах, що й Маркс, говорив про типову організацію сучасного виробництва, якого "ніде крім Заходу не було і не могло бути", однак, вважав позбавленим змісту протиставлення "соціалізм — капіталізм". Оскільки бюрократична раціоналізація, як основа сучасного суспільства, виживе при будь-якому режимі власності. Більш того, Вебер, виходячи з індивідуалістичної системи цінностей, побоювався розвитку усуспільнення виробництва, його соціалізації, здатної обмежити волю дій індивіда.

Значні розбіжності між Вебером і Марксом ми знаходимо в розумінні характеру соціальної структури й умов соціальної стратифікації суспільства.