Загальна соціологія - Примуш М.В. - § 18.2 Структура та причини виникнення конфліктів

Узагальнення та зіставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

• суб'єктів конфлікту;

• відносини між ними;

• предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

• соціальне середовище, у якому протікає.

Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.

1. Суб'єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) — це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб'єктів конфлікту допомагає з'ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв'язання.

Згідно з К. Боулдінгом, суб'єктами конфлікту виступають або окремі індивіди, або соціальні групи та спільноти, що з них складаються. На цій підставі, за своїми суб'єктами, як вже зазначалося, можна виділити наступні види конфліктів:

1) між окремими особистостями — міжособистісні;

2) між окремою особистістю та групою — особистісно-групові;

3) між групами — міжгрупові.

Окремим видом конфлікту за цією класифікацією можна вважати внутрішньо особистісний конфлікт, коли індивід немов би "роздвоюється" на протилежних суб'єктів і відчуває внутрішню боротьбу із самим собою за те, яким чином йому діяти.

2. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Якщо ж у суб'єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

За спостереженнями Л. Козера, якщо одна із конфліктуючих сторін має можливість оцінити силу протилежної сторони ще до початку розвитку конфлікту і визнає її достатньо високою, це може спонукати її намагатися врегулювати спірне питання неконфронтаційним шляхом. До того ж, зіставлення сил дає можливість кожній із сторін обрати більш раціональні засоби досягнення поставлених цілей або взагалі відмовитись від подальшого "розкручування" конфлікту.

3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з'ясування його об'єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об'єктивною основою виникнення між ними конфліктних відносин.

Та сукупність характеристик об'єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого, і становить предмет конфлікту.

Загальновизнано, що основними об'єктами більшості соціальних конфліктів виступають ресурси, статус та цінності. До ресурсів відносять все те, що може бути ефективно використано для задоволення потреб суб'єкта, реалізації його інтересів та цілей — фінанси, техніка, технології, земля та її надра тощо (матеріальні ресурси), а також культура, наука, освіта та інші види духовних ресурсів.

На відміну від ресурсів, які переважно є засобом забезпечення нормальної життєдіяльності суб'єктів конфлікту, Статус, як об'єкт боротьби між ними, сумовою її забезпечення. Саме від статусу залежить, яким — рівноправним або нерівноправним — буде положення суб'єкта у суспільстві, серед інших соціальних суб'єктів, наскільки вільними або примусовими будуть його взаємини з ними, у якій мірі буде збережене або принижене його почуття людської гідності.

Нарешті, цінності, які у даному випадку розуміються у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соціального суб'єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб'єкт, який гідний визнання та поваги інших суб'єктів. Конфлікти на ґрунті цінностей виникають, як правило, на ґрунті примусового нав'язування їх одним соціальним суб'єктом іншому.

4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти в оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищі. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.

Якщо структурні елементи конфлікту виступають його статичними характеристиками, то динамічними показниками конфлікту прийнято вважати стадії розгортання конфлікту і процес його розвитку від однієї стадії до наступної.

До важливих характеристик конфлікту належать також наслідки конфлікту. Такі наслідки можуть бути відмінними:

• для кожної з конфліктуючих сторін;

• для відносин між ними;

• для соціальної системи, яку ці наслідки зачіпають.

Центральною ж проблемою аналізу наслідків конфлікту є з'ясування ступеня ймовірності виникнення нових конфліктний ситуацій, якщо результати завершеного конфлікту є нестабільними.

Соціологічний аналіз конфлікту як соціального явища передбачає виявлення його причин в їх системному зв'язку.

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі — й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення. Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктній стадії, зміст якої становить зростання соціальної напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соціальна напруга є психологічним станом людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Взагалі певний рівень соціальної напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соціального організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.

Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації:

• високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними);

• посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;

• зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.

З трьох складових напруження (проблема — суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку — формування "образу ворога" та установки на боротьбу з ним.