Людина і світ - Юрій М.Ф. - СВІДОМІСТЬ ЯК ВИЩА ФОРМА ВІДОБРАЖЕННЯ. ПОНЯТТЯ ІДЕАЛЬНОГО

Свідомість і спілкування два взаємозумовлених, взаємопов'язаних моменти. Лише за допомогою свідомості здійснюється їх спільна діяльність, її організація й координація, передаються знання, цінності, досвід від однієї людини до іншої, від старшого покоління до молодшого. З другого боку, свідомість виникає і функціонує через необхідність здійснення взаємодії між людьми.

Свідомість, спілкування і мова невіддільні одне від одного. Спільна діяльність людей (суспільне виробництво, праця чи спілкування у широкому розумінні цього слова) потребує певної знакової системи, за допомогою якої здійснюється комунікація між людьми. Способом, який особливо опосередковує механізм взаємодії людей, дає змогу передавати зміст свідомості від людини до людини, стає мова.

Мова - це знаряддя свідомості, та форма, у якій фіксується, виражається, передається увесь зміст свідомості. За допомогою мови як системи знаків відбувається об'єктивація свідомості. Внутрішній світ суб'єкта виражається у зовнішньому світі. У мові також виявляється самосвідомість людини (внутрішня мова).

Нерозривний зв'язок мови і свідомості полягає в тому, що свідомість - це відображення дійсності, а за допомогою мови саме мислення і свідомість отримують своє адекватне вираження. Мова - це інструмент думки.

Мова виникає водночас із розвитком людського суспільства в процесі спільної трудової діяльності і з появою свідомості. "Мова така ж давня, як і свідомість; мова є практична, існуюча і для інших людей і лише тим самим існуюча також і для мене самого, дійсна свідомість, і, подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з настійної необхідності спілкування з іншими людьми".

Мова - це знакова система. Вона є засобом спілкування і вираження мислення, а також специфічним способом зберігання і передачі інформації, засобом організації та управління людською діяльністю.

З погляду співвідношення спілкування і мови одна з важливих функцій останньої - комунікативна. Вона розкриває соціальну природу свідомості й мови. Мова як знакова система функціонує на базі другої сигнальної системи, її відмітна особливість полягає в тому, що навички обробки знаків (наприклад, швидкість мовлення, читання, письмо і т. д.) не успадковуються, а набуваються, напрацьовуються в процесі соціалізації людини.

Як правило, мови поділяються на штучні й природні. Штучні створюються для спеціальних видів діяльності, наприклад, у мистецтві - мова символів і художніх образів. Природні мови формувалися із становленням і розвитком людських співтовариств. Наприклад, національні мови - англійська, французька, українська і т. д. виникли у процесі становлення цих націй.

Біологічною передумовою виникнення мови є розвиток звукової форми сигналізації у вищих тварин. В результаті еволюційного переходу від тваринних предків до людини, становлення трудової діяльності й формується мова. З'являється можливість за її допомогою не лише виявляти свій емоційний стан, а й втілювати у звуковій формі зміст свідомості, нагромадженого матеріального і духовного досвіду.

СВІДОМІСТЬ ЯК ВИЩА ФОРМА ВІДОБРАЖЕННЯ. ПОНЯТТЯ ІДЕАЛЬНОГО

Відображення - це загальна властивість матерії. Рух - не що інше, як всезагальний спосіб буття матерії. Сам рух тлумачиться як взаємодія, а відображення - це властивість матеріальних систем відтворювати у своїх змінах властивості інших систем, що взаємодіють з ними.

Свідомість як одна з форм відображення виникає на певному рівні розвитку матерії. В основі її лежить інформаційне відображення, яке з'являється у живій природі. Воно є таким типом відображення, за якого будь-яка система здатна використати його результати для своєї дії у зовнішньому середовищі або як здатність активного використання результатів зовнішнього впливу.

Інформаційне відображення має сигнальний характер. Фактори зовнішнього середовища живий організм сприймає для реалізації своїх потреб, закладених програм щодо забезпечення життєдіяльності. Фактори і стан зовнішнього середовища не пов'язані безпосередньо з існуванням організму, тобто вони не задовольняють його біологічні потреби, але виконують роль сигналу, що означає настання ситуації, яка уможливлює їх задоволення. Таким чином, механізм інформаційного відображення опосередковується внутрішньою програмою організму. Наприклад, темрява не задовольняє потребу в їжі нічних мисливців, але настання темряви подає сигнал про початок полювання.

Інформаційне відображення має вибірковий характер. Сприймаються не всі явища, сукупний вплив зовнішнього середовища, а лише ті його фактори, які мають значення для реалізації внутрішньої програми організму.

Інформаційне відображення виникає на тому рівні розвитку живого, коли в організму з'являється певна свобода дії, принаймні здатність до зміни свого положення у просторі, тобто руху в середовищі.

Вищим рівнем інформаційного відображення можна вважати випереджаюче відображення. Його визначають як здатність організму змінювати свій стан, бути готовим відреагувати на вплив зовнішніх факторів у майбутньому. Наприклад, деякі рослини виділяють отруту проти комах навіть тоді, коли комахи в цю мить живляться сусідньою рослиною. Чим вищий ступінь розвитку живого організму, тим краще розвинута у нього здатність до випереджаючого відображення.

Рівні інформаційного відображення.

1. Подразливість - реакція у відповідь на вплив факторів зовнішнього середовища. Вона з'являється у найпростіших одноклітинних організмів і регулює пристосувальну поведінку.

2. Чуттєвість - здатність відчувати. Вона передбачає наявність органів чуттів, нервової системи. Як рівень відображення чуттєвість характеризується тим, що організм реагує на зовнішні, безпосередньо біологічно нейтральні для нього явища середовища. Він також отримує сприйняття дійсності, які, з одного боку, диференціюють її властивості, а з другого - найсуттєвіші і значущі. Чуттєвість - це початкова форма психіки.

3. Психічний образ. Він є основою і механізмом орієнтаційно- дослідницької діяльності, яка властива вже високорозвинутим тваринам. За допомогою психічного образу відбувається відображення зовнішнього світу, його властивостей і процесів, особливо нових і мінливих. Відтак йде моделювання об'єктивної реальності та поведінки в ній у внутрішньому плані, в психічному образі суб'єкта. Опісля - проекція образу на об'єктивний світ і контроль за дією суб'єкта у зовнішній дійсності.

За своєю природою психічний образ є функціональною реальністю. Він виникає як результат взаємодії суб'єкта і об'єкта відображення. Зміст психічного образу - це передусім відображення властивостей об'єктивної реальності, і без об'єкта повний образ неможливий. З другого боку, образ неможливий і без суб'єкта відображення, оскільки це відображення не у світі об'єктів, а в психіці суб'єктів.

Цей взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта розкриває сутність ідеального. Ідеальне - не що інше як матеріальне, але перетворене, відбите у психіці. Ідеальне - це відображення матеріального, тобто світу об'єктів, але існує воно у суб'єкті відображення, як зміст психічного образу.

Ідеальне є гносеологічною протилежністю матеріального. Матеріальне - сам об'єкт і його властивості, об'єктивна реальність. Ідеальне - образ об'єктивної реальності, тобто суб'єктивна реальність. Ідеальне є гносеологічною сутністю свідомості, яка визначається у матеріалістичній філософії онтологічно єдиною з матерією, але за своїми властивостями, гносеологічно їй протилежна.