Людина і світ - Юрій М.Ф. - СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

Серед безлічі ідейно-політичних течій можна назвати ідеології, що зробили найбільший вплив на політичний розвиток суспільства в XX ст. Це ідеології ліберальні, консервативні, соціалістичні і фашистські.

Головною цінністю ліберальної ідеології є Свобода особи. Основа лібералізму - індивідуалізм: вільний, активно діючий індивід розглядається як центр суспільного і політичного життя. Виниклий наприкінці XVII і в XVIII ст. класичний лібералізм виходив з того, що вільні особистості утворюють суспільство, а суспільство створює державу, яка повинна охороняти права і свободи особи, не втручаючись в її приватне життя. Свободу особи ліберальна ідеологія трактувала насамперед як свободу економічної, підприємницької діяльності на основі приватної власності. Затверджуючи права особистості на життя, свободу і приватну власність, лібералізм висував принцип відповідальності особистості перед самим собою і перед суспільством. У політичній області лібералізм захищав демократію, ідеї правової держави і поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, у соціальних відносинах - рівність можливостей, рівність перед законом, У духовному житті - свободу думки і слова.

У середині XX ст. стало зрозуміло, що надії лібералів на можливість вирішувати суспільні проблеми за допомогою ринкової конкурентної економіки, захищеної від утручання держави, не виправдалися. Відбувається коректування ліберальної ідеології, результатом якого став новий лібералізм. Успадкувавши принципи свободи, рівності, братерства, права на власність, приватне підприємництво, неолібералізм визнає необхідність участі держави в регулюванні економічного життя, проведення політики соціальної допомоги на користь нижчих верств суспільства.

Консервативна ідеологія тривалий час виступала опонентом лібералізму. Якщо лібералізм був прапором революцій у Європі XVIII - початку XIX ст., то консерватизм виступав проти революцій, виходячи з непорушності природним чином сформованих порядків. Базові принципи консерватизму традиціоналізм, стабільність, порядок. Традиції розглядаються як фундамент будь-якого суспільства. Реформи повинні спиратися на створені колишніми поколіннями духовні традиції і цінності. Консерватизм відкидає ідею рівності, крім рівності в сфері моралі і чесноти. Визнається природна ієрархічність людського суспільства, природна нерівність, привілеї вищих верств. Свобода не притаманна природі людини, зміст мають тільки конкретно історичні свободи, перевірені традиціями. Консервативна ідеологія орієнтує на сильну державну владу, здійснювану професійною політичною елітою. На відміну від лібералізму, інтереси держави, нації, суспільства цінуються вище, ніж інтереси індивіда. Найважливіші цінності консерватизму - сім'я, релігія, мораль.

Разом з тим консерватизм, як і лібералізм, надає основного значення приватній власності, свободі підприємництва. Так само як і лібералізм, під впливом змін, що відбувалися в XX ст., консервативна ідеологія змінювалася, зближаючись з ліберальною. Неоконсерватизм, що оформився в останній третині XX ст., характеризується повагою до свободи окремого індивіда, визнає необхідність хоча й обмеженого, державного регулювання економіки. Акцентується увага на обов'язках людини, особистій ініціативі, особистих можливостях, які людина повинна використовувати, не розраховуючи на соціальну допомогу держави. Безкоштовні блага держава повинна надавати тільки тим, хто дійсно їх потребує. Висуваються ідеї творчої праці, залучення працівників до участі в прибутках підприємства, у підвищенні якості продукції. У числі основних цінностей консерватизму - закон, порядок, дисципліна, стабільність, сім'я, нація, влада.

Соціалістична ідеологія пов'язана з багатовіковою мрією пригноблених класів про суспільство соціальної справедливості. Вона оформилася в XVI - першій половині XIX ст. в утопічних проектах справедливого суспільства, що містили ідеї ліквідації приватної власності, організації суспільного виробництва, рівності, розподілу за здібностями тощо. На відміну від лібералізму, заснованого на пріоритеті індивідуального, соціалістична ідеологія першорядне значення надавала колективним, або суспільним засадам.

Найбільш розробленим соціалістичним вченням у XIX ст. став марксизм (за іменем його основоположника К. Маркса). Він доводив неминучість соціалістичної революції, передумови якої виникають з розвитком капіталізму. При капіталізмі росте пролетаріат, який, здійснивши революцію і створивши державу пролетарської диктатури, побудує суспільство соціальної справедливості. У цьому суспільстві, що назвали комуністичним, держава "відімре", відійде в минулу соціальну нерівність. Першою ступінню комуністичного суспільства стане соціалізм, у якому буде панувати суспільна власність, здійснюватися планове господарство і розподіл за працею.

Наприкінці XIX - початку XX ст. у соціалістичній ідеології оформилися дві самостійні ідейні течії: соціал-реформізм і ленінізм.

Соціал-реформізм, або соціал-демократична ідеологія, виник на основі ревізії (перегляду) ряду положень марксизму і відмови від ідей класової боротьби, революції, диктатури пролетаріату. На основі аналізу розвитку капіталізму ідеологи соціал-реформізму зробили висновок, що шлях до соціалізму лежить через поступові перетворення капіталістичного суспільства, через реформи. У середині XX ст. ці ідеї увібрала в себе концепція демократичного соціалізму, головними цінностями якої стали свобода, справедливість, солідарність. їхнє здійснення пов'язане з політичною, економічною і соціальною демократією. У політичній сфері це правова держава, парламентська демократія, гарантії прав особистості. Економічна демократія розуміється як рівність різних форм власності, серед яких велика роль належить суспільній власності. Передбачається державне регулювання ринкової економіки. Соціальна демократія розуміється як створення гідних людини умов життя і праці, перерозподіл доходів на користь непрацездатних, доступність системи освіти і духовних цінностей, поліпшення стану навколишнього середовища.

Соціалізм, з погляду соціал-демократів, - це не конкретний суспільний лад, а поступове поліпшення соціальних умов, утвердження соціальної справедливості в суспільному житті.

Ленінізм, або комуністична ідеологія, зробив акцент на ідеї марксизму про революційне насильство. Особлива увага в цій ідеології звертається на роль держави диктатури пролетаріату, керованої політичною партією, у перебудові суспільства на принципах рівності і соціальної справедливості. В другій половині XX ст. багато носіїв комуністичної ідеології в ряді країн відмовлялися від ідеї диктатури пролетаріату і розробляли механізми мирного переходу до соціалізму, зближаючись за рядом позицій із соціал-демократичними ідеями. Інші радикально налаштовані прихильники комуністичної орієнтації зберегли прихильність принципам революційної перебудови суспільства, насильницького придушення супротивників такого перетворення.

Ідеологія фашизму, на відміну від ліберальних, консервативних і соціалістичних ідей, виникла в XX ст. і була відображенням глибоких криз, що вразили різні країни. У кожній із країн, де ця ідеологія виникла, вона мала свої особливості. Однак при існуванні її різновидів фашистська ідеологія має ряд загальних рис.

Сучасні дослідники відзначають характерне для цієї ідеології зневажливе ставлення до особистості, яка, з погляду ідеологів фашизм у, має потребу у твердій направляючій руці; негативне сприйняття розуму (від нього всі нещастя); ідеї расової нерівності і переваги однієї раси над іншою; оцінку особистісних засад як вторинних в порівнянні з расово-етнічними, національними - у порівнянні з державними; ставлення до національних меншин і політичних партій, що відстоюють принципи демократії і правової держави, як до внутрішніх ворогів; відкидання демократичної системи на користь сильної диктаторської влади; обґрунтування політичного панування фашистської партії, яка забезпечує повний контроль над особистістю і всім суспільством. До цінностей фашистської ідеології належать: елітарно-ієрархічний принцип: одні породжені наказувати, а інші - підкорятися; принцип фюрерства (вождизму), що означає єдність держави, втіленої у вожді, і потребує безумовного підпорядкування мас своєму керівнику. Значну роль в ідеології фашизму відіграє ідея надлюдини, яка в інтересах своєї раси має право переступати норми моралі; виправдання влади сильного перед слабким. Для цієї ідеології характерне заохочення національного мілітаризму, вихваляння війни, яка повинна вести до єднання нації.

Расизм, шовінізм, насильство, людиноненависництво, агресія - усе це в більшому чи меншому ступені притаманне різним різновидам фашизму. З найбільшою повнотою риси фашистської ідеології втілилися в німецькому націонал-соціалізмі, реалізація ідей якого привела до найстрашнішої трагедії як народ Німеччини, так і народи всієї Європи.

У сучасних умовах фашистська ідеологія прагне відгородитися від найбільш похмурих проявів фашизму першої половини XX ст. Але неофашизм, як і раніше, проповідує культ насильства, націоналізм і расизм, зберігаючи спадкоємний зв'язок з ідеологією своїх попередників.