Людина і світ - Юрій М.Ф. - ОСВІТА І ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА

Значна частина молоді - це учні і студенти. Щодня в нашій країні відкривають двері, крім десятків тисяч шкіл, профтехучилища, середні професійні навчальні заклади, близько 200 вузів.

Значення освіти в сучасних умовах розуміють багато хто. Вона і сьогодні розглядається як найважливіший показник соціального статусу людини. Якщо раніше батьки пов'язували гідне майбутнє своїх дітей із вдалим одруженням, то тепер усе частіше - із престижним університетом. За прогнозами в поточному сторіччі, яке вже назвали століттям знань і інформації, освіта набуде ще більшої цінності.

На яких принципах будується освіта в нашому суспільстві? У Законі України "Про освіту" говориться, що держава гарантує громадянам загальнодоступність і безкоштовність загальної середньої і початкової професійної освіти, а також на конкурсній основі безкоштовність середньої професійної та вищої освіти в державних навчальних закладах.

Поряд з державною системою освіти виникли і набирають силу приватні гімназії і ліцеї, коледжі і вузи. Більшість недержавних навчальних закладів діють на платній, комерційній основі.

Ставлення до платної освіти в нашому суспільстві подвійні: є ті, хто її підтримує, однак висловлюються і критичні оцінки. Розглянемо аргументи кожної з груп.

Прихильники платної освіти вказують насамперед на недоліки державних освітніх установ: низькі зарплати викладачів, переповненість шкільних класів і студентських аудиторій, що не дозволяє враховувати індивідуальні особливості учнів, недолік технічних засобів, застаріле лабораторне обладнання. Таке становище викликане тим, що від збіднілого державного "пирога" освіті дістаються просто "крихти". Але не тільки цим. Як показує досвід розвинутих країн, приватні школи і вузи й у багатій державі привабливіші і престиж ніші від державних. До мінусів державних вузів і технікумів відносять також і те, що вони слабко орієнтовані на нові спеціальності, затребувані ринком. Наслідком цього є високий рівень безробіття серед випускників професійних навчальних закладів: у середині 90-х рр. XX ст. близько 40% молодих безробітних мали вищу і середню фахову освіту.

Серед аргументів, висунутих супротивниками розширення платних освітніх послуг, виділимо наступні. Комерціалізація освіти порушує законодавчо закріплені принципи її гуманізації і демократизації, оскільки руйнує рівність шансів у залученні до знань і культури, поглиблює майнову і соціальну нерівність у суспільстві. Приватні навчальні заклади в нинішньому вигляді це школи для багатих, а багатство в нас часто пов'язане з владою. Це значить, що відроджується становий характер школи. Крім того, перетворення освіти в товар утруднює доступ до неї, залишаючи здатних і перспективних за бортом.

Л яка ваша позиція з цього питання? Обговоріть його в класі.

Багато хто з тих, кому довелось у свій час учитися в інституті, згадують студентство як кращу пору свого життя. Творча активність, відкритість у спілкуванні, великі життєві плани і віра у власні сили та можливості забарвлюють життя в оптимістичні тони. У той же час не всім, особливо на перших курсах, удається правильно розпорядитися високим ступенем свободи, у тому числі й у навчальній діяльності. Нездатність до систематичних розумових зусиль, робота уривками можуть стати причиною неуспіху і розчарування в навчанні.

ПОЧАТОК ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У пору юності, як уже відзначалося, для багатьох молодих людей провідною діяльністю залишається навчання. При цьому проблеми вибору майбутньої професії чи безпосереднього працевлаштування уже виходять на перший план. Саме навчання (навіть в старших класах школи, не говорячи про вищий навчальний заклад) сприймаються не як самоцінність, а як ступінь до оволодіння професією.

Початок трудової діяльності після закінчення школи, училища, інституту завжди було серйозним іспитом для молодої людини. Не легшою є справа і сьогодні.

Нинішня соціально-економічна ситуація з погляду можливостей працевлаштування молоді дуже суперечлива.

По-перше, останнє десятиліття було періодом спаду вітчизняного виробництва, зниження рівня оплати праці на багатьох державних підприємствах. Це неминуче вело до скорочення робочих місць. Наявні ж вакансії далеко не завжди залучають молодь через недостатню оплату праці. Найбільша кількість відмовлень припадає на молодих людей у віці до 18 років, які не мають ні професії, ні досвіду роботи. Інакше кажучи, орієнтація на високий заробіток далеко не завжди підкріплюється власними можливостями.

По-друге, держава перестала бути єдиним монопольним роботодавцем. З'явилися приватно-індивідуальні, акціонерні, кооперативні підприємства, де праця працівників оплачується, як правило, вище, ніж у державному секторі. Ці підприємства охоче приймають на роботу молодь, хоча в останні роки вимоги до професійної підготовки працівника і наявності виробничого стажу посилилися.

Потрете, здійснювані в країні реформи привели до зміни характеру трудових відносин. Закон про зайнятість населення, закріпив право власності громадян України на свою робочу силу. Це означало відмову від раніше діючою і законодавчо закріпленого принципу загальної зайнятості. Був скасований централізований розподіл випускників навчальних закладів. Наслідки такого кроку виявилися суперечливими. З одного боку, з'явилася можливість вільно вибирати придатну роботу і вид діяльності тим, хто уперше виходить на ринок праці з іншого боку, у сформованих умовах це неминуче вело до росту безробіття серед молоді. В другій половині 90-х рр. XX ст. молодь у віці від 15 до 24 років складала приблизно п'яту частину працездатного населення. Серед безробітних на частку молодих припадало більш 30%.

Українське законодавство передбачає можливість влаштування на роботу з 16-літнього віку. При цьому для працівників, які не досягли 18 років, уводяться різні пільги на виробництві: забороняється використовувати їхню працю на важких роботах, небезпечних чи шкідливих виробництвах, а також у тих видах діяльності, які можуть заподіяти шкоду моральному розвитку (в ігорному бізнесі, нічних клубах, у виробництві, перевезенні, продажі спиртних напоїв). Закон передбачає також щорічні медичні огляди неповнолітніх, зайнятих у виробництві, забороняє залучати їх до нічних і понаднормових робіт, установлює щорічну оплачувану відпустку менше 31 дня. Усі ці міри з погляду охорони здоров'я молоді абсолютно правомірні. У той же час в умовах скорочення зайнятості вони перешкоджають найманню неповнолітніх працівників: керівники підприємств не хочуть зазнавати економічних збитків через надані пільги. З огляду на це, держава закріплює в законі норму, що зобов'язує роботодавця приймати на роботу випускників шкіл і профучилищ, а також деякі категорії осіб молодших 18 років, у рахунок квоти, установлюваної регіональними і місцевими органами влади.