Географія - Гілецький Й. Р. - Складчасті та складчасто-брилові гори

Землетруси — це раптові підземні поштовхи і струси земної поверхні, що виникають у результаті розривів та зсувів земної кори, і передаються на значні відстані у вигляді пружних коливань.

Осередки (гіпоцентри) землетрусів розташовані на глибині декількох десятків кілометрів у земній корі.

Пружні хвилі, що виникають в осередку землетрусу, досягаючи поверхні, призводять до утворення тріщин, вертикальних коливань, зсувів. Найвідчутніші коливання спостерігаються безпосередньо над осередком землетрусу, тобто у його епіцентрі.

Щороку спеціальні прилади — сейсмографи — реєструють близько 1 000 000 поштовхів, серед яких до 6000 є відчутними для людей. Для вивчення землетрусів у світі створена мережа сейсмічних станцій.

Інтенсивність землетрусів оцінюється за 12-ти-бальною шкалою на основі врахування деформацій шарів Землі, ступеня пошкодження будинків.

До гіпоцентрів землетрусів належать межі літосферних плит, зони розломів, області утворення молодих складчастих гір. Райони їхнього поширення — сейсмічні області — розміщені по земній кулі нерівномірно. Найчастіше ці природні явища спостерігаються в Альпійсько-Гімалайському (53 % землетрусів) і Тихоокеанському (39 %) поясах.

Форми земної поверхні

Сучасний рельєф — це сукупність форм земної поверхні. Він сформувався у результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) геологічних процесів.

Під дією ендогенних процесів сформувались найбільші (планетарні) форми земної поверхні — материки й западини океанів, гірські країни й материкові рівнини, гірські хребти й міжгірні улоговини. Отже, основними формами земної поверхні суходолу є рівнини й гірські країни. Рівнини — це ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно, горизонтальним заляганням гірських порід. Рівнини займають 57 % від усієї площі суходолу. В їхній основі залягають як правило давні докембрійські платформи або молоді (епігерцинські) плити.

За абсолютною висотою розрізняють низовинні рівнини, або низовини, що підіймаються до 200 м над рівнем моря (Причорноморська низовина), височинні, або височини, від 200 до 500 м (Подільська височина) і плоскогір'я — вище 500 м (Середньосибірське плоскогір'я). Основними формами земної поверхні суходолу насамперед є материкові рівнини і гірські країни. Рівнини — ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно горизонтальним, заляганням гірських порід.

За характером усієї поверхні рівнини можуть бути плоскими й горбистими (чергування висот до 200 м). Горби — підвищення з помітно виявленими схилами, вершиною і підошвою.

Гори або гірські країни — це високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, які відзначаються великими та різкими коливаннями висот. Вони займають 43 % площі суходолу. У тектонічній будові їм відповідають області складчастості різного віку. Форми поверхні гірських країн найрізноманітніші. Ланцюг гір, що лінійно витягнутий на порівняно велику відстань і обмежений щонайменше з двох сторін глибокими паралельними долинами, називається гірським хребтом. Ряд гірських хребтів, що простягаються на велику відстань, називають гірським пасмом. Гірську країну, де поєднуються гірські хребти й високо підняті над рівнем моря рівнинні ділянки, називають нагір'ям.

Складчасті та складчасто-брилові гори

За будовою розрізняють складчасті та складчасто-брилові гори.

Складчастими називаються гори, які складені пластами гірських порід, що зім'яті в складки під зустрічними рухами плит. Вони, як правило, простягаються кількома паралельними гірськими хребтами на сотні й тисячі кілометрів. Молоді за віком складчасті гори мають переважно значну абсолютну висоту, велику амплітуду висот, дуже розчленовану поверхню, ущелиноподіб-ні річкові долини. Вершини таких гір гострі, часто мають форму піків. На крутих схилах часто відбуваються величезні кам'яні обвали продуктів вивітрювання.

Старі гори, які руйнувались протягом довгого часу, мають м'які опуклі або куполоподібні вершини, положисті схили, вкриті потужною товщею продуктів руйнування.

Складчасто-брилові гори виникають переважно на місці колишніх зруйнованих гірських країн. Під впливом активізації горотворчих процесів на окремих ділянках земної поверхні відбуваються нові підняття, зміщення вздовж вертикальних стінок тектонічних розломів. Тому такі гори масивні, мало розчленовані, мають круті1 схили.