Соціальна робота - Тюптя Л.Т. - Розділ 4. СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

4.1. Поняття технологій соціальної роботи

Новим підходом до організації соціальної роботи і системи надання соціальних послуг є соціальні технології і технології соціальної роботи. У практиці соціальної роботи необхідно розрізняти поняття "соціальні технології" і "технології соціальної роботи" як відношення цілого і частини. У науковій літературі немає одностайного визначення цих понять, що спричинює певні термінологічні труднощі.

Термін "технологія" походить від двох давньогрецьких слів: техно — мистецтво, майстерність і логос — наука, знання, закон. У словниках і енциклопедіях технологія визначається як: 1) сукупність знань про способи обробки матеріалів і виробів та методи здійснення будь-яких дій; 2) сукупність операцій, що здійснюються певним чином і у визначеній послідовності, з яких складається процес обробки матеріалу чи виробу.

Технологія щодо соціальних процесів і явищ — це сукупність, система засобів організації та впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і навіть логіки процесу перетворення і трансформації того чи іншого об'єкта.

Створення і використання технологій дає визначену гарантію оптимізації, раціоналізації, передбачуваності і змодельованості процесу діяльності, гарантію одержання заданих властивостей та якостей, заради яких сама технологія в цьому випадку і застосовується.

Соціальні технології — це специфічний соціальний інститут інновацій і соціальної творчості, організації і самоорганізації різних видів соціальної діяльності і соціальної взаємодії, прогнозування і діагностики параметрів соціальних процесів.

Виділяють такі ознаки соціальних технологій:

· засоби практичного і прагматичного досягнення поставлених цілей, які є системою імперативів, що упорядковують практичну діяльність (вимог, команд, алгоритмів);

· характеристика діяльності людей у реалізації поставлених ними цілей, що здійснюються в конкретних соціальних умовах, за посередництвом специфічних соціальних інститутів і соціальних організацій;

· характеристика операційного соціального мислення і самопізнання, що відображає соціальну рефлексію, пов'язану з практичним осмисленням технологічних законів.

Соціальні технології тісно пов'язані з етикою соціальної роботи, етичними принципами соціального захисту і підтримки.

Етапи соціальних технологій

Етап постановки мети

Формулювання мети в термінах практичної і технологічної досяжності, необхідності. Цей етап є по суті визначальним. Постановка мети характеризує досягнення певного результату, якщо такі наступні вимоги:

· добре сформульована мета визначається в позитивних намірах і позитивних характеристиках;

· сформульована мета практично досяжна;

· ціль є необхідною як така у своїх основних параметрах і всіх її наслідках;

· сформульована мета припускає процедуру перевірки;

· коректно сформульована ціль припускає розмаїтість засобів її досягнення.

По своїй суті етап постановки мети зв'язаний із залученням набік соціального технолога (суб'єкта дій) тих об'єктів, заради яких відбувається оптимізація процесуальної упорядкованості соціальних процесів. Якщо для них досягнення мети дасть позитивний ефект, поліпшить становище справ, покаже, що застосовувані методи необхідні й результативні, то успіх гарантований.

Етап технологічної досяжності

Кваліфікація перевірки результатів, вироблення системи індикаторів, установлення відповідності отриманих результатів з тимчасовими параметрами. Цей етап охоплює параметричні характеристики, пов'язані з відповідями на запитання на кшталт: "Що необхідно застосувати?", "Коли це необхідно використати?", "У якій послідовності це необхідно застосувати?", "Які ознаки просторової і тимчасової упорядкованості застосовуваних засобів?".

Етап аналізу системи

Аналіз системи, структури, елементів, характеру їх взаємозв'язку. Цей аналіз припускає порівняння, оцінювання вибірки за різними критеріями, аналітичний прогноз і аналітичний розрахунок. Зазначений аналіз повинен дати основні параметри трансформованої системи як визначеного динамічного стану.

Етап оцінювання

Утилізація фази аналізу в характеристиках того, що сприяє чи перешкоджає досягненню поставленої мети. Будь-яке оцінювання, крім абсолютних критеріїв (досягнуте необхідне положення справ), містить у собі й релятивні показники типу: досягнутий результат справ відрізняється від попереднього в кращий бік за певними характеристиками.

Етап розробки технології

Планове і систематичне застосування наявної інформації для створення методики нововведень містить етап експлікації мети, спрямованості нововведень, виявлення проблем, вибір джерел інформації, збір даних, пошук альтернатив і добір альтернативних рішень, поєднання різних компонентів розробки, формулювання технологічних імперативів.

Етап формулювання системи технологічних розпоряджень охоплює:

· формування процесу;

· оптимізацію соціального розвитку;

· забезпечення стійкості соціального процесу;

· створення механізму саморегуляції;

· забезпечення сприятливих умов, що супроводжують зміни;

· створення системи соціального менеджменту — осмисленого і цілеспрямованого керування соціальними процесами.

Соціальні технології розглядаються також як особливий вид соціальної теорії, що після осмислення питань про якісну і кількісну визначеність досліджуваного суспільного явища ставить і обґрунтовує питання про те, як, яким чином і в якій послідовності можливі специфічні операції з результатами пізнавальної діяльності. У цьому аспекті соціальні технології досліджують процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об'єкти, що розробляють і обґрунтовують ефективні способи і прийоми такого впливу. Під соціальним об'єктом розуміються соціальні стосунки, соціальна взаємодія, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація. Характер впливу, його технологічність визначаються тією системою операцій цілеспрямованого впливу, що ґрунтується на соціальному і соціологічному знанні як об'єкта.

Соціальні технології наявні практично в усіх аспектах соціальної динаміки: індивідуальної взаємодії, групової і міжгрупової взаємодії. Тобто соціальні технології мають свої власні теоретичні підходи, служать перехідним містком між реальною практикою і високою теорією.

Соціальні технології — це також процес цілеспрямованого впливу на соціальний об'єкт, зумовлений необхідністю і потребою одержання заданого результату. У цьому плані технологічність впливу наповнена такими поняттями, як етапність, процедурність, операційність. На підставі такого бачення, соціальні технології характеризують як визначену соціальну прагматику, яка вибудовує мету, засоби і результат соціальної діяльності. Координація І субординація мети, засобів і результатів припускають варіативність, урахування безлічі факторів, моделювання і проектування, систему критеріїв і оцінок, соціальні версії і сценарії, ідентифікатори, методи діагностики тощо.

В теорії соціальних систем виділяють базові (основні) і спеціальні (похідні) соціальні технології.

До базових соціальних технологій відносять технології стратегічного проектування соціального об'єкта чи групи об'єктів.

Спеціальні соціальні технології — різновид тактико-оперативного впливу на соціальний об'єкт: соціальне конструювання, практично-предметне врегулювання відносин і операцій, оптимізація соціальної взаємодії на певному конкретному рівні.

Співвідношення базових і спеціальних соціальних технологій відображається як залежність між технологіями першого і другого рівнів. Технології першого рівня — глобальні соціальні дослідження, розробка фундаментальних дослідних програм, вироблення генеральних моделей, проведення системних соціальних експериментів. Технології другого рівня — вироблення конкретних методик, оцінок і методів.

На думку ВЛ. Курбатова, сьогодні можна сформулювати два основних погляди, які певною мірою символізують відому дихотомію між спеціальними і базовими соціальними технологіями і між соціальними технологіями першого і другого рівнів. Одна з них належить американському досліднику Е.Дж. Томасові, інша — російському досліднику М.С. Данакіну.

Е. Томас пов'язує соціальні технології з соціальними напрямками. Згідно з його думкою, соціальні технології мають сенс, якщо вони тільки вводять соціальні інновації. Сюди належать соціальні дослідження, розробка дослідних програм, вироблення моделей, соціальний експеримент, еволюційні дослідження, дослідження в галузі створення нових методик, вироблення оцінок. У цьому плані примітним є визначення зазначених технологічних етапів. Еволюційне дослідження складається з аналізу сформованого стану справ, розробки, розвитку та оцінювання соціальних нововведень. Ці нововведення містять спеціальні засоби, що дає змогу зробити їх реальністю.

Є багато різновидів соціальних технологій. Найбільш загальними з них є методи експертного оцінювання, наукового спостереження, втручання. Необхідною умовою реалізації соціальних технологій стає створення організаційних структур і систем та навіть вироблення політики соціального впливу.

Подальшим технологічним етапом є розробка моделі еволюційного дослідження. Фазам розробки має передувати аналіз системи. За фазою розвитку має наставати фаза оцінювання, потім — фаза поширення і впровадження. Перші чотири фази, що включають аналіз, розробку, розвиток та оцінювання, визначаються як еволюційне дослідження.

З іншого боку, наявність тієї чи іншої соціальної проблеми ще не означає її технологічного розв'язання. Ресурси соціальних технологій черпаються з багатьох сфер. Технологічний розвиток є наслідком фундаментальних і прикладних досліджень, наукових і промислових технологій, соціально-політичної сфери.

У розробці та впровадженні соціальних технологій застосовуються різноманітні методики: схеми потоків, матричні методи, таблиці рішень і зіставлень, евристичні методи. Застосування соціальних технологій у подібній інтерпретації досить широке, однак це не єдиний спосіб цілеспрямованого впливу на соціальний об'єкт.

Необхідність використання соціальних технологій зумовлена досить очевидними факторами. Насамперед, це означає, що макет, модель, проект, а отже думка, передують практичній дії, раціоналізують послідовність дій. Суть соціальних технологій не в тому, що робити, а в тому, у якій послідовності здійснювати роботу. Важливим є потреба проектувати і прогнозувати наслідок дій, що відображає шлях соціального проектування.

Проблеми, а відповідно й стали цього шляху, згідно з М.С. Данакіним, можуть бути представлені таким чином. Насамперед, це онтологічне обґрунтування соціальних технологій. В основі їх завжди знаходиться один чи кілька соціальних процесів. Соціальні технології як послідовність операцій — це соціальний процес. Відповідно до цього, головним критерієм застосування соціальної технології є можливість її кореспонденції як процесу стосовно соціального процесу, що виступає об'єктом її застосування. Процесуальність — головний критерій онтологічного обґрунтування соціальної технології. Уявлення про сумісність двох соціальних процесів є недостатньою. Потрібно критично оцінювати ці процеси з погляду повноти, достатності, адекватпості. Для цього процес аналізується щодо його виду, типу, характерологічних ознак, внутрішнього механізму супутніх умов, інтенсивності, спрямованості. Таким чином формується вичерпний "реєстр" соціальних процесів.

При аналізі виявляються їх носії, суб'єкти, а у зв'язку з цим — їх суб'єктивні й об'єктивні передумови. Важливим є визначення позитивних і негативних факторів впровадження соціальних технологій. Серед негативних виділяють перекручування, деформації еволюційних форм соціальних процесів. Вирішення зазначених питань ставить проблему щодо того, що необхідно проектувати. Будь-яка соціальна технологія, що має своєю метою проектування і впровадження, орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому зміст технологізації полягає, як правило, у: формуванні процесу, наданні йому цільової спрямованості, онтимізації соціального процесу, забезпеченні стійкості соціального процесу, створенні механізму саморегуляції, забезпеченні сприятливих супутніх умов.

Автор зазначеного підходу пропонує використовувати також і поняття прикладних соціальних технологій: технології соціальної адаптації, соціальної корекції, вирішення соціальних конфліктів тощо. Окремо виділяються: ділові відносини, технології інституту влади, технології комунікацій та ін. Ці соціальні технології не протистоять загальній соціальній технології. Сферою їх компетенції є з'ясування загальних принципів і напрямків соціальних процесів, їхнього змісту, форм, застосованості технологізації як способу їх онтимізації і раціоналізації, обґрунтування меж, діапазонів, масштабу. Загальна соціальна технологія досліджує закономірність процесів впливу, їх інваріантні структури і компоненти, розробляє методи ефективної соціальної дії.

Отже, соціальна технологія — це, насамперед, розробка методів і методик результативного, раціонального і цілеспрямованого соціального впливу. Однак цей вплив не зводиться до сукупності механічного набору операцій. У технологічній послідовності ці операції скоординовані й субординовані, упорядковані та регламентовані.

Автори підручника "Технология социальной работы" за загальною редакцією І.Г. Зайнишева вважають, що наявність численних соціальних технологій викликає необхідність їх класифікації і типізації. Типологія як науковий метод, основою якого є розчленовування систем об'єктів і їх угруповання за допомогою узагальненої моделі чи типу, виконує важливу методологічну функцію. Основні логічні форми — тип, класифікація, систематика.

Типологія в соціальній роботі: а) є формою наукового обґрунтування і програмування соціальних технологій; б) виконує прогностичну функцію (на основі творчої переробки інструментарію, який використовується на практиці, надає можливість прогнозувати результат застосування тих чи інших технологій в різних умовах); в) виконує орієнтовану функцію. В основі класифікації і типізації соціальних технологій лежать ті самі принципи, що використовуються у будь-якій іншій практичній діяльності.

Для класифікації соціальних технологій, найбільш важливими є їхня систематизація, заснована на пізнанні істотних зв'язків між окремими видами технологій.

Приступаючи до розгляду класифікації соціальних технологій, слід зазначити, що навіть найпростіші з них мають складну зовнішню і внутрішню структури (мікро- і макрорівні тощо), у результаті чого будь-яка їх класифікація не може бути однолінійною і становить складне розгалуження.

Основою типології соціальних технологій можуть стати такі ознаки:

· ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

· масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т. д.);

· сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

· ступінь зрілості соціальних об'єктів;

· інструментарій, способи і засоби впливу, що використовуються для розв'язання поставлених завдань;

· галузь громадського життя: економіка, творчість, охорона здоров'я, наукова діяльність;

· рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, конкретно-прикладний);

· мета, реалізована в результаті застосування певної технології.

Питання про класифікацію соціальних технологій є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різні підходи. Вони диктуються не тільки рідними поглядами вчених, що займаються дослідженнями в цій сфері, але і різними параметрами, що обираються як підстава класифікації.

Наприклад, В.В. Богдан і В.І. Іванов пропонують таку класифікацію соціальних технологій: технології пошуку стратегії керування; технології соціального моделювання і прогнозування; інформаційні технології; навчальні інноваційні технології, технології минулого досвіду.

Академік MAI В.І. Банерушев, приймаючи за основу класифікації рівень соціального простору, на якому застосовуються технології, пропонує таку класифікацію: глобальні технології; демографічні; економічні; військові; технології продовольчих криз, конфліктів, катастроф.

Виділяють також технології: соціально-економічні; соціально-політичні; соціальні; духовні. Технологія соціальної роботи як форма особливого освоєння соціальної дійсності тісно взаємодіє не тільки із суміжними теоретичними системами, але і з практичним досвідом, традиціями, ритуалами, звичаями, соціально-психологічними явищами і фактами.