Соціологія - Вербець В.В. - 11.2. Структурні елементи та форми культури

Основними складовими або елементами культури є:

1. Мова як система знаків, наділених певним значенням, котрі використовуються для збереження, перетворення та передачі інформації. Мова має особливе значення в системі культури, вона є першоосновою будь-якої культури, оскільки нею не можна оволодіти без спілкування з іншими людьми. Мова підтримує згуртованість суспільства, допомагає людям координувати свої дії, відображає загальні знання людей про традиції, сучасні події. Мова є засобом людського спілкування, мислення і самовираження у різноманітних формах духовного виробництва та споживання.

2. Цінності є визначальним елементом культури. Це своєрідний соціальний механізм, який виявляє, систематизує, впорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне в суспільстві. Вони являють собою певні еталони соціальної поведінки. Соціальний механізм, за допомогою якого відбувається виявлення, систематизація, відтворення та розвиток цінностей, і складає людську культуру.

3. Норми — це волевиявлення, яке дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки. Соціальна норма — це зразок поведінки чи дій індивідів або соціальних груп. Це певні правила, які регулюють поведінку людей у відповідності з цінностями даної культури.

4. Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди, вірування. Звичай являє собою звичну соціальну регуляцію, яку взято з минулого. Звичай — це усталений спосіб людської діяльності або правило поведінки, характерне для певного народу.

Традиції — елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок в історії людства. Традиція одночасно є умовою буття культури та її втіленням. Традицію утворює культурна чи матеріальна спадщина, яка перевірена загальнолюдськими критеріями. Традиція є важливим засобом самоорганізації та саморегуляції народності. У свою чергу народність підтримує традиційні норми та звичаї заради збереження своєї цілісності, єдності, свого культурного обличчя. Коли народ забуває свої традиції, він перетворюється в просто населення певної території.

Обряди — колективні символічні дії, які виконуються з нагоди найважливіших подій у житті людини, сім'ї, колективу.

Одним із елементів культури є вірування, що виконують роль морального регулятора суспільних відносин. У віруваннях сконцентровані фундаментальні уявлення про природу і сутність світу, суспільства, людини. У віруваннях домінує емоційних компонент, і вони не потребують, у більшості випадків, логічного доведення чи підтвердження фактами, сприймаються як істина і не ставляться під сумнів. По суті вірування інтегрують всі духовні чинники національного життя в єдине ціле, що складає ядро національного характеру, роль хранителя народних звичаїв і традицій.

5. Знання та переконання — базові елементи культури, в яких зосереджується те, до чого люди прагнуть, чим керуються у повсякденному житті, що втілюють у зразках, нормах та звичаях, об'єктивно відображають природну та соціальну суть реальності.

В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи та форми культури. Основними типами культури є: матеріальна та духовна, загальнолюдська, висока та народна, суперкультура, субкультура, контркультура, масова. Розглянемо ці види детальніше.

Матеріальну культуру утворюють створені людиною матеріальні цінності (житло, предмети повсякденного вжитку, машини). Духовна культура включає всі види, форми й рівні суспільної свідомості, системи освіти та виховання, системи закладів культури. Сюди відносяться всі форми та типи літератури, мистецтва, філософії, релігії, моралі. Духовна культура відіграє велику роль у формуванні особистості.

Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна культура включала в себе перш за все класичну музику, живопис, літературу, які створювалися професіоналами високого рівня, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною. Народна культура включала фольклор, пісні, танці, міфи, казки, які створювали люди у повсякденному житті. Як правило, елітарна культура створювалася та задовольняла потреби небагатьох, народна ж була пов'язана з життям широких народних мас. Основною ознакою народної культури є її фольклорне походження.

Загальнолюдська культура (у сенсі культури, створеної людством протягом всієї історії його існування). Про реальність існування загальнолюдської культури свідчить наявність цінностей, які сприймаються всім людством і трактуються практично однаково.

Суперкультура — це культура певної самодостатньої спільноти (цивілізації, етносу) на протязі всього періоду її існування.

Субкультура — моделі переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти, які відрізняють цю спільноту від суспільства в цілому.

Це соціальне об'єднання, що характеризується, тим, що кожен з його представників зараховує себе до нього, тобто ідентифікує себе з ним. Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна, найчастіше мають власні клуби, а "потерромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, що тільки формується, згуртовані лише віртуально, завдяки книжкам Джоан Роулінг.

Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до певних соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як це було з роботами Карлоса Кастанеди, які писалися зовсім не для хіпі, але, які хіпі визнали за свої).

Субкультура може бути як позитивним так і негативним явищем, що утворюється в результаті відповідного відношення певної групи населення до процесів, що відбуваються у соціальній структурі суспільства та у домінуючій у ньому культурі. Кожне суспільство має багато субкультур, спричинених відмінністю соціального походження різних груп, класів і прошарків, різноманіттям їх духовних потреб, видів діяльності. Більшості суспільств притаманні такі субкультури як молодіжні; людей похилого віку; професійні; релігійні; кримінальні.

Зупинимось коротко на характеристиці молодіжної субкультури. Молодь у субкультурах при ваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію в соціумі. Основними характеристиками молодіжної субкультури другої половини XX ст. - початку XXI ст. є: специфічний стиль життя і поведінки; наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; нонконформізм, протиставлення себе решті суспільства; зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; ініціативний центр, який генерує тексти.

Якщо типологізувати молодіжні субкультури, то їх типологія буде виглядати наступним чином:

• романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери інші);

• гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери інші);

• кримінальні (гопники, скінхеди інші);

• анархо-нігілістичні (панки та інші).

Отже, молодіжна субкультура – це будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності. Як не парадоксально з одного боку, вони протестують проти суспільства дорослих, його цінностей та авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства.

Контркультура — різновидність субкультури, яка знаходиться в стані конфлікту по відношенню до пануючої культури. Термін "контркультура" вперше вжив Т. Роззак після студентських бунтів 1960-х років, особливо у Франції.

Вона виникла на противагу масовій культурі у 60-70-ті pp. XX ст. Особливістю контркультури було войовниче неприйняття загальновизнаних норм і цінностей масової культури. Носіями контркультури є гомогенні вікові групи молоді. Вічно існуюча проблема батьків і дітей змушує останніх створювати неформальні малі групи однолітків, рівних не тільки за віком, а й за соціальним статусом, за поглядами і нормами поведінки. Суть існування молоді в таких групах полягає в пошуках соціального статусу у тому віці, коли світ дорослих не сприймає її за рівну собі. Таким чином, молодіжна контркультура спрямована на задоволення потреб. Основним гаслом контркультури є щастя людини, яке розуміється як свобода від моралі.

До носіїв контркультури зараховували "хіпі". Мешкали представники контркультури в численних комунах. їхній зовнішній вигляд був запозичений з різноманітних екзотичних джерел східних культур.

На противагу хіпі — "дітям-квітам", основна частина молоді, наприклад, США прагнула стати яппі — працівниками складної розумової діяльності, які демонструють висхідну мобільність. Життя їх сплановане наперед: чотирирічне навчання у вузі, зайнятість у сфері складної розумової або управлінської роботи і відносно високий прибуток домогосподарства.

Деякі прихильники контркультури вважають її справжньою революцією, яка приведе до якісно нового суспільства. Адже лише рух молоді породжує новий тип революції і нове суспільство.

У сучасному суспільстві у зв'язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура або популярна культура — це культура, сутність якої полягає в тому, що вона створюється з метою споживання, для розваг. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленням аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, кожного дня.

Термін "масова культура" вперше вжив в 20-х роках XX ст. іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет. Далі вживалося слово "кітч" (від німецького — несмак, дешева продукція, розрахована на зовнішній ефект) або "маскульт" з тим же значенням.

Термін "маскульт" з першої половини 50-х років був занесений з США до європейських країн. Отже, батьківщиною масової культури є Америка. Ця культура приваблює насамперед маргінальні верстви людей. Це жителі села, що опинились в місті, емігранти, ті, хто змушений змінити спосіб життя через втрату роботи та знаходиться в пошуку нових світоглядних та духовних орієнтирів. А США, як ми знаємо, називають країною емігрантів, країною, де не склалося традиційної народної культури та повноцінного фольклору. Саме тут виникли шоу-бізнес, бестселер, Голівуд, Диснейленд та численні інші феномени маскультури, що заполонили весь світ. Тому у свідомості багатьох європейців Америка — країна суцільного маскульту, бездуховності та прагматизму. Певна рація в цьому є, але це не зовсім так. Американські діти дійсно знають краще Мікі-Мауса, ніж казки Андерсена та братів Грімм, однак той же У. Дісней своїми геніальними фільмами зробив Білосніжку і Снігову Королеву улюбленцями всього світу.

Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов'язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

• ЗМІ;

• система організації та стимулювання масового попиту на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія моди);

• індустрія здоров'я (формування іміджу здорового способу життя);

• індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика тощо);

• міжнародна комп'ютерна мережа Internet;

• масова соціальна міфологія (цікаво спостерігати за розвитком цього жанру останнім часом в Україні: виходять численні матеріали про життя кумирів, поширюються міфи, псевдонаукові вчення, де складні або недостатньо досліджені проблеми зводяться до простих пояснень, типу: вплив прибульців з космосу, зірок, знаків зодіаку, передбачення Нострадамуса) [7, с. 118].

Який же він, продукт сучасної масової культури?

По-перше, він подається як якісний. Якщо це роман чи художній фільм, тут важливий цікавий сюжет, інтрига, красиві герої, бурхливі почуття. Обов'язково при цьому потрібно дотримуватися чіткості жанру в розрахунку на певну категорію споживачів: для жінок "бальзаківського віку" - мелодрама, для чоловіків — бойовик, для домогосподарок — "мильна опера". Хочеш розважитись — комедія, хочеш скинути напруження і стрес після трудового дня — трилер, для інтелектуалів — детектив та кросворд.

По-друге, твір масової культури повинен бути зрозумілим. Масова культура і мистецтво покликані розслабити втомлений мозок людини, відновити її порушену душевну рівновагу. На відміну від справжнього мистецтва, яке стьобає і без того напружені нерви, масове мистецтво занурює споживачів у блаженство відпочинку. Оскільки це відбувається регулярно, то відбувається отупіння людини.

Якщо в минулому людина відпочивала в свята, то в наш час вона потребує такого відпочинку щодня. Виправдання масової культури в тому і полягає, що вона почала задовольняти такі потреби суспільства, перетворившись на могутню індустрію розваг. Масова культура - це культура більшості, вона демократична. Досить часто її називають культурою для неосвічених.

Зазначимо, що у тоталітарному суспільстві, незважаючи на його колективістський характер, справжньої масової культури не існує. Декларована як масова, культура такого суспільства по суті є елітарною, оскільки її створює художня еліта на замовлення політичної верхівки. У такій художній культурі мало уваги приділяється особистим почуттям та індивідуальним інтересам, здебільшого йдеться про колектив та державу. Більшість творів соціалістичного реалізму, що виходили в СРСР масовими тиражами, не користувалися справжнім попитом, проте великий ажіотаж викликала поява окремої продукції західної масової культури (фільм "Тарзан" у кінці 40-х років, мультфільми У. Діснея, детективи А. Крісті).

На сьогоднішній день більшість людей сприймає світ за допомогою стереотипів, які створюються ЗМІ. Це книжки, періодичні видання, музика тощо.

ЗМІ здійснюють серйозний вплив на суспільство, його стан і розвиток. Вони можуть сприяти прогресу або гальмувати його.

Зазвичай у різних конкретних суспільствах діяльність ЗМІ залежить від багатьох соціально-політичних чинників, але можна визначити і їх спільні функції: пізнавальну; контролю і спостереження за діями суб'єктів суспільних відносин; соціалізації (участь у процесі засвоєння індивідом знань, норм і цінностей суспільства).

Крім загальних функцій, засоби масової інформації мають ще свої специфічні функції, властиві лише їм, а не іншим суб'єктам масових інформаційно-комунікаційних процесів. До них належать функції редагування (відбір і коментування інформації) та оцінювання, що істотно впливає на формування громадської думки та суспільних настроїв.

Головною метою ЗМІ є оперативне інформування окремих осіб, соціальних груп населення в цілому про події та явища у світі, конкретній країні, певному регіоні. Цієї мети вони досягають, виконуючи притаманні їм соціальні функції. Розрізняють "старі" та "нові" ЗМІ. До перших відносяться друковані ЗМІ, тобто газети, журнали, бюлетені тощо. Національне друкування газет розпочалося в 1749 році у Львові. Нині в Україні зареєстровано близько 8 тис. видань, більшість з яких складають газети.

До "нових" ЗМІ в першу чергу відносять електронні — радіо, телебачення та Інтернет. Разом з кіно вони складають групу аудіовізуальних ЗМІ.

Регулярні передачі радіомовлення в світі розпочалося у 1919-1920 pp. Перші кроки, пов'язані насамперед з розвитком радіо, спричинили встановлення державного контролю над цією сферою. Заснована у 1922 р. британська Служба радіомовлення БІ-БІ-СІ була першою у цьому ряді. Впродовж наступних чотирьох років Італія, Швеція, Ірландія, Фінляндія, Данія скопіювали британську модель. В Україні ж регулярне радіомовлення започатковане 16 листопада 1924 р. Передачі телебачення за електронною схемою у світі розпочалися напередодні Другої світової війни, регулярні в Україні - з 1951 р.

У сучасному світі дедалі більшого значення набувають комп'ютерні мас-медіа. Вони створили умови для постійних обопільних зв'язків, що дозволяє не лише отримувати інформацію, але й висловлювати своє ставлення до неї. Всесвітня інформаційна мережа Інтернет, початки якої було закладено 1969р.,різко підвищила можливості отримання інформації реципієнтами.

Сьогодні, поряд із звичним поняттям "друкована преса", із появою і розширенням мережі Інтернет з'явилося інше поняття — "електронна преса". Інтернет дозволяє пов'язати найвіддаленіші куточки земної кулі в єдиний інформаційний простір, і світ поступово зближується, що дозволяє дослідникам вести мову про ефект "світового села".

Один із сучасних дослідників інформаційної доби І. Кастель вважає, що людство переживає сьогодні інформаційно-технологічну революцію, найвагомішим наслідком якої буде формування "мережевого суспільства". За допомогою Інтернету, який є центральною ланкою цих трансформацій, формується культура віртуальної реальності. Величезною перевагою Інтернету як засобу масової комунікації є те, що завдяки йому інформація розповсюджується майже миттєво, незважаючи на державні кордони. Це позбавляє владні інституції можливостей цензурувати або дозувати інформацію.

Найбільш масовий і сильний вплив на суспільство мають аудіовізуальні ЗМІ, насамперед телебачення. Воно стає самостійним видом мистецтва. Дедалі розширюється його просвітницька і культурна сфера діяльності.

Вплив телебачення підтверджують і результати опитування "Української маркетингової групи". "Ступінь охоплення населення України різними ЗМІ: журнали —18,9%; газети — 46,5%; радіо - 52,5%, ТБ — 93,3%". Як свідчать результати даного опитування найбільше люди довіряють інформації пізнавального характеру, яку отримують з мас-медіа, далі йдуть: інформація про поточні події, аналітичні матеріали, економічна інформація, а політична інформація займає останнє місце по мірі довіри.

Яскраво свідчать про вплив телебачення в сьогоднішньому світі слова Б. Коєна "ЗМІ, може, й не досягають великого успіху в тому, щоб розтлумачити людям, що думати, проте вони дуже успішно розтлумачують їм, про що думати" [19, с. 38].

Проте масова культура розповсюджується і поза ЗМІ. Вона панує в концертних залах, кабаре, в театрі. Отже, всі форми шоу-бізнесу теж є масовою культурою. Саме індустрія розваг починає дедалі більше визначати місце США в сучасному світі. Прибутки в цій галузі сягають 300 млрд. доларів на рік.

Проаналізовані форми та види культури взаємодіють, переплітаються, створюють єдину основу культури. Залежно від типу взаємодії різні форми та види культур можуть доповнювати або збагачувати одна одну, за умови, що нові елементи органічно входять в усталену систему культури. Якщо це не відбувається -ослаблюватися.

У систему основних понять, якими оперує соціологія культури, входять також такі, як культурні універсали", культурний етноцентризм, культурний релятивізм, культурний капітал та індустрії культури.

Дж. Мердок під культурним універсаліями розуміє загальні риси, притаманні всім культурам. До них, зокрема, відносяться мода, спорт, танці, освіта, мова, звичаї - понад 60 елементів.

Культурний етноцентризм означає прагнення оцінювати інші культури з позиції своєї власної культури.

Культурним релятивізмом називається точка зору, згідно якої культуру можна зрозуміти лише на основні аналізу її власних цінностей, в її власному контексті (У. Самнер) і, як єдине ціле (Р. Бенедикт) [7, с. 61]. Культурний релятивізм сприяє розумінню тонких відмінностей між близькими культурами.

Культурний капітал — міра засвоєння індивідами пануючої культури в суспільстві в процесі освіти і самоосвіти.

Індустрії культури — термін, який зазвичай використовується для опису організацій, що беруть участь у виробництві популярної культури, тобто телебачення, радіо, музики тощо.

Закінчуючи аналіз основних понять і категорій соціології культури, вкажемо на її соціальні функції:

• пізнавально-виховна або гносеологічна, бо культура є засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної групи і окремої людини. Ця функція передбачає створення та поширення нових знань, норм, цінностей, уявлень про світ. Культура дає не лише цілісну картину пізнання та освоєння світу за допомогою всіх форм суспільної свідомості, але й сприяє здійсненню виховних цілей людини, її пошукам найбільш ефективних форм взаємодії з навколишнім середовищем;

• гуманістична (людинотворча), тобто розвиток творчого потенціалу людини, у всіх формах її життєдіяльності. Культура разом з наукою та освітою формує творчі здібності людини, готує її до життя в суспільстві на основі засвоєних традицій, ціннісних і нормативних зразків;

• нормативно-регулятивна. Цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної культури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку, тобто культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини. Регулятивна функція культури підтримується суспільною думкою, правом та мораллю.

• комунікативна (або функція передачі соціальної пам'яті, соціального спадку) — культура виступає засобом спілкування людей. Цю функцію культура виконує за допомогою символічної системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, обрядах, релігії, предметах споживання.

• інтегративна і дезінтегративна. З одного боку, культура здатна згуртувати людей, а з іншого — вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх один одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних субкультур.

• освітньо-виховна — саме культура робить л юдину людиною в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання.

Отже, культура в усіх її проявах, формах, видах, функціях є важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, показником людського прогресу чи регресу.

Питання для самоперевірки та контролю

1. Специфіка соціологічного підходу до вивчення культури.

2. Співвідношення понять "культура" та "суспільство".

3. Назвіть основні структурні елементи культури.

4. Охарактеризуйте молодіжну субкультуру.

5. Яким є вплив сучасної масової культури на формування естетичних смаків у людини.

6. Охарактеризуйте культурні тенденції в Україні.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Абрамов В. Духовність суспільства: методологія системного вивчення. - К.:КНЕУ, 2004.

2. Васильчук Ю. Социальное развитие человека в XX в. Фактор культуры // Общественные науки и современность. - 2003. - № 1.

3. Витаньи И. Общество, культура, социология. - М.: Прогресс, 1984.

4. Губерський Л., Авдрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. - К.: Знання, 2002.

5. Ионин Л. Социология культуры. - М.: Логос, 1996.

6. Исакова Н. Музыкальные предпочтения молодежи //Социологические исследования. - 2006. - № 6.

7. Культурологія / За ред. В. Пічі. - Львів, 2003.

8. Лісовий В. Культура та цивілізація//Філософська і соціологічна думка. - 1993. — №1.

9. Лукашевич М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. — К.: МАУП, 1999.

10. Михайлова Л. Социология культуры. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999.

11. Культура та інформаційне суспільство XXI ст.: Матеріали конференції молодих науковців, 20 — 22 квітня 2005 р. — Х.:ХДАК, 2005.

12. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 4.

13. Пелипенко А., Яковенко И. Культура как система. - М.: Языки рус. к-ры, 1998.

14. Сорокин П. Человек, цивилизация. Общество. — М.: Политиздат, 1992.

15. Соціологія культури: Навчальний посібник / За ред. О. Семашка і В. Пічі. — Львів, 2003.

16. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Политические исследования. — 1994. — № 1.

17. Теплиц К. Все для всех. Массовая культура и современный человек. — М., 1996.

18. Шейко В. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець XIX - початок XXI ст.). - X.: Основа, 2001. - Т.2.

19. Юрій М. Соціологія культури: Навчальний посібник -К.: Кондор, 2006.