Соціологія - Гіденс Ентоні - Дитинство

Різні етапи, які доводиться долати у своєму житті кожному індивідові, спочатку видаються біологічно визначеними — від дитинстві до дорослого віку, а в кінцевому підсумку — до смерті. Проте на справді все відбувається набагато складніше. Різні етапи життєвого шляху людини за своєю природою мають не тільки біологічний характер, а й соціальний. На них впливають культурні особливості, ; також матеріальні обставини, за яких минає життя індивіда в суспільстві того чи того типу. Наприклад, на сучасному Заході уявлення про смерть звичайно пов'язується зі старістю, оскільки більшість: людей живуть до сімдесяти років і довше. Проте в традиційних суспільствах значно більше людей помирали молодими, аніж доживали до старості.

Порівняльний короткий огляд теорій Фройда, Міда та Піаже

МІД

Підхід Міда відрізняється в деяких фундаментальних аспектах від Фройдового. Фройд був лікарем і терапевтом. Мід — філософом і соціологом. Він менше і звертав увагу на внутрішні емоційні процеси індивідуальної особистості і більше і цікавився процесами соціальної взаємодії. Мід набагато менше, аніж Фройд, і наголошував на несвідомому. Ідея при-|гнічування майже не з'являється в його творах. Більше того, Мід не поділяв Фройдової ідеї, що багато з тих процесів, які відбуваються у віці немовляти та і в ранньому дитячому віці, істотно впливають на велику частку нашого пізнішого досвіду. Мід вважав, що підлітковий вік не менш важливий, аніж дитинство, з погляду соціального пізнання.

Мід робив більший наголос на важливості гри для дитячого розвитку. Через уявні аспекти гри дитина навчається перебирати роль іншого — тобто бачити світ таким, яким бачать його інші, і відриватися від егоїстичного світогляду. В результаті цього процесу діти навчаються відрізняти "я" від "мене". "Мене" — це "соціальне не я", таке "я", на яке реагують інші. В пізніші дитячі роки та в ранньому підлітковому віці хлопчик або дівчинка навчаються входити в роль узагальненого іншого, тобто засвоювати більш абстрактні норми та цінності, на яких базується суспільство. Всього цього дитина передусім навчається через кооперативну гру.

ПІАЖЕ

Третій великий теоретик розвитку дитини, Піаже, відрізняється у своїх поглядах від двох попередників. Піаже був психологом, який обґрунтовував більшість своїх ідей прямими спостереженнями над поведінкою дітей. Ні Фройд, ні Мід не вивчали дітей безпосередньо. Як і Мід, Піаже набагато менше наголошував на значенні несвідомого, аніж Фройд; проте він написав набагато більше, аніж Мід, про емоційний розвиток дитини.

Для Піаже мала дитина від природи егоцентрична — вона бачить світ лише з тої позиції, яку вона посідає в ньому. Діти мусять засвоїти ту істину, що існують інші люди, які мають думку та почуття, схожі на їхні, і вони потребують багато місяців, щоб засвоїти поняття, які дорослим видаються очевидними, — такі, як поняття швидкості, ваги або кількості. Опанування мови є сутнісною складовою засвоєння таких понять. Дорога від егоцентризму немовляти до повної дорослості пролягає через кілька окремих етапів. На кожному з таких етапів, твердить Піаже, дитина поступово розширює свою спроможність осмислювати абстрактні поняття та розуміти почуття інших людей. Лише у віці п'ятнадцяти років чи близько того діти набувають уміння опановувати складніші поняття логіки та умовиводів, а декотрі з них фактично ніколи не проходять через цей етап.

Дитинство

Більшість із нас думають про дитинство як про окремий і чітко визначений етап життя. Ми вважаємо, що діти відрізняються від " немовлят" або "малят". Дитинство розміщується між віком немовляти і початком підліткового віку. Проте поняття дитинства, як і багато інших аспектів нашого сьогоднішнього суспільного життя, виникло не далі як два або три сторіччя тому. В традиційних культурах молоді люди відразу переходили від розтягнутого в часі віку немовляти та нетвердого на ніжках маляти до трудового життя в громаді. Французький історик Філіп Аріє вважає, що дитинство як окрема фаза розвитку в середньовіччі не існувало (Ariеs, 1973). На картинах, які дійшли до нас із середньовічної Європи, дітей малювали як "маленьких дорослих" — із серйозними обличчями й вдягнутими так само, як і старші. Діти виконували ту саму роботу, розважалися так само, як і дорослі, вони не мали якихось окремих іграшок і не гралися в окремі дитячі ігри, що їх сьогодні ми вважаємо невід'ємними від дитинства.

До самого початку двадцятого сторіччя в Британії та в інших країнах Заходу дітей примушували працювати з семи або восьми років, що сьогодні ми сприймаємо як дуже ранній дитячий вік. Існує чимало країн і в сьогоднішньому світі, де малі діти працюють повний робочий день і часто у фізично важких умовах, наприклад, у вугільних шахтах (UNICEF, 1987). Та ідея, що діти мають особливі права, й уявлення про те, що застосування дитячої праці морально неприйнятне, виникла зовсім недавно.

Деякі історики, слідом за Аріє, який уперше висловив це припущення, вважають, що в середньовічній Європі люди були байдужі або навіть вороже настроєні до своїх дітей. Проте інші відкидають цей погляд, і він не підтверджується тим, що ми знаємо про традиційні культури, які й досі існують. Багато батьків, і передусім матерів, майже напевне любили своїх дітей не менше, аніж їх люблять тепер. Проте внаслідок того, що ми сьогодні визнаємо дуже тривалий період "дитинства", сучасні суспільства, в певному розумінні, більш "центровані на дитині", аніж традиційні. І дитинство, і батьківство стали більше відрізнятися від інших у традиційних спільнотах.

Але треба наголосити, що центроване на дитині суспільство аж ніяк не є тим, де всі діти одержують від батьків та інших дорослих тільки любов і ласку. Фізичні і сексуальні зловживання щодо дітей — це досить поширене явище в сімейному житті сьогоднішнього суспільства, хоча повною мірою масштаби такого скривдження стали відомі лише недавно. Нинішні знущання з дітей мають очевидний зв'язок із тими процесами, які, за сьогоднішніми суспільними стандартами, вважаються поганим ставленням до дітей в минулі часи і дотеперішній Європі.

Видається досить імовірним, що внаслідок змін, які відбувають ся в новітніх суспільствах, "дитинство" знову розмивається як окремий статус. Деякі оглядачі дійшли висновку, що діти нині "ростуті так швидко", що окремий стан дитинства знову звужується (Suran-sky, 1982; Winn, 1983). Наприклад, навіть дуже малі діти часто дивляться ті самі телевізійні програми, що й дорослі, знайомлячись у такий спосіб зі "світом дорослих" значно раніше, ніж це робили попередні покоління.