Географія - Гілецький Й. Р. - Внутрішні води

Кліматичні особливості материка визначаються його величезними розмірами, великою протяжністю з півдня на північ (від екватора до арктичних широт), із заходу на схід, а також будовою поверхні — наявністю високих гірських систем на півдні і сході, значним поширенням улоговинного рельєфу.

Завдяки великій протяжності з півночі на південь Євразія розташована у всіх кліматичних поясах Північної півкулі: від арктичного до екваторіального. Найбільші площі займає помірний пояс, тому що саме в помірних широтах материк найбільше витягнутий із заходу на схід.

В арктичному і субарктичному поясах виділяють західні райони з морським кліматом: невеликими амплітудами температур за рахунок порівняно теплої зими і прохолодного літа. На сході поясів клімат континентальний з дуже холодною (до -40...-45 °С) зимою.

У межах помірного поясу кліматичні умови дуже різноманітні. Клімат західного узбережжя — морський, він формується протягом року під впливом повітряних мас з Атлантичного океану. Літо прохолодне, зима відносно тепла навіть у північних широтах, наприклад на узбережжі Скандинавського півострова. Опади випадають протягом року. При проходженні циклонів погода швидко змінюється, улітку можуть бути похолодання, узимку відлиги.

Деякі риси морського типу клімату зберігаються й далі на схід, майже на всій території Європи: нестійкість погоди, відносно волога зима. Однак при віддаленні від океану зростає різниця літніх і зимових температур: зима стає помітно холоднішою. Улітку опадів більше, ніж узимку.. Це область перехідного від морського до континентального клімату. Часто такий тип клімату називають помірно континентальним. Перехідні умови характерні для Центральної і Східної Європи.

За Уралом, у Сибіру, і Центральній Азії зима дуже холодна, суха, літо жарке, помірно вологе. Це область різкоконтинентального клімату.

На східному узбережжі материка клімат мусонний із порівняно теплим вологим літом і холодною сухою зимою.

У субтропічному поясі на рівнинах протягом року температури додатні. Тут виділяються три кліматичні області. На заході — середземноморська, де влітку панує сухе тропічне повітря (спека і безхмарно), а взимку — морське повітря помірних широт (випадають опади).

У районах Передиьоазіатських нагір'їв клімат субтропічний материковий з відносно холодною (місцями з температурами нижче за 0 °С) зимою і спекотним, дуже сухим летом. Загальна кількість опадів невелика, випадають вони в зимово-весняний період.

На сході субтропічного поясу — область мусонного клімату з характерним для нього режимом опадів (літній максимум).

Кліматичні особливості тропічного поясу складаються своєрідно. На Аравійському півострові, у Месопотамії, на півдні Іранського нагір'я й у басейні нижнього Інду протягом року панують континентальні тропічні повітряні маси, дуже сухі й гарячі. Літо дуже спекотне (середні температури липня +30°...+ 35 °С), зима тепла (середні температури січня — +18°...+24 °С). Кількість опадів на рівнинах не перевищує 200 мм, а місцями — нижче 50 мм на рік.

На схід тропічний пояс виклинюється. На 10—20° пн. ш. він замінюється субекваторіальним поясом з мусонним кліматом, що переважає на півостровах Індостан, Індокитай, на більшій частині Індо-Ґанґської низовини й самому півдні Китаю.

Південніше розташовується екваторіальний пояс. Він займає півострів Малакку й острови Малайського архіпелагу. Клімат такий самий,

як на Амазонській низовині й в улоговині річки Конго.

Внутрішні води

Материк характеризується великою різноманітністю поверхневих (річок, озер, боліт, льодовиків) та підземних вод. В усі чотири океани, що омивають Євразію, несуть свої води величезні повноводні річки з розгалуженою мережею приток.

Тут є всі типи річок за джерелами живлення і режимом стоку. У різних частинах материка річки живляться дощовими і ґрунтовими, талими сніговими і льодовиковими водами. Більшість з них збирають воду з величезних басейнів.

У Північний Льодовитий океан впадають такі великі річки, як Об, Єнісей, Лена, Печора та безліч менших. Усі вони живляться в основному талим и сніговими водами і частково за рахунок літніх дощів. Узимку річки замерзають. Найповноводнішою річкою басейну є Єнісей, а найдовшою — Лена (4400 км).

В Атлантичний океан і його моря впадають річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Велика частина річок Західної і Південної Європи беруть початок у горах і у верхній течії мають типово гірський характер.

Режим річок басейну Атлантичного океану має значні відмінності залежно від кліматичних умов. На заході, в області морського клімату, річки не замерзають. На схід, там, де взимку буває сніговий покрив і річки-замерзають, хоч і ненадовго, повені настають весною (Дон, Дніпро, Вісла, Одра, Ельба).

Дунай — найбільша річка басейну Атлантичного океану у Євразії і одночасно найбільша річка Європи.

У високих Альпійських горах бере початок одна з найбільших річок Європи — Рейн. У верхній течії він має головним чином льодовикове живлення, а тому особливо повноводний влітку, коли у горах тануть лід і сніг.

Річки, що впадають у Середземне море, повноводні узимку і міліють сухим літом. Скандинавські річки — короткі, порожисті, течуть по твердих породах, зв'язуючи між собою численні озера. Вони мають великі запаси гідроенергії.

Річки басейну Тихого океану теж, здебільшого, починаються в горах. Значна частина течії таких великих річок, як Янцзи, Хуанхе, Меконг, лежить у високих гірських районах Тибету. У верхів'ях ці річки гірські, зі стрімкою течією, глибоко врізаються в товщі гірських порід.

Одна з найбільших річок басейну Тихого океану — Хуанхе — перетинає Лесове плато. Під час літніх мусонних дощів вода в Хуанхе високо піднімається, річка розливається, часто змінює своє русло.

Найбільша річка Євразії — Янцзи (довжина 6300 км) — теж належить до басейну Тихого океану і впадає в Східнокитайське море. У верхній течії це гірська річка, а, вийшовши на рівнину, тече повільно, розпадається на рукави, утворює озероподібні розширення. Крім мусонних літніх дощів, у верхній течії вона живиться талими сніговими і льодовиковими водами.

Хуанхе, Янцзи й інші річки Східної Азії відіграють величезну роль у житті населення.

Дещо інший режим мають річки басейну Тихого океану, які протікають у помірних широтах, наприклад Амур. Узимку вони замерзають. На річках системи Амуру характерні літні повені, які пов'язані з випаданням мусонних злив.

Річки басейну Індійського океану також належать до найбільших річок світу. Серед них Ґанґіз Брахмапутрою, Інд, Тигр і Євфрат.

Ганг, Брахмапутра, Інд беруть початок у Гімалаях і на півдні Тибетського нагір'я. У верхів'ях — це гірські річки, Індо-Ґанґською низовиною вони течуть спокійно.

Інд у нижній течії перетинає посушливі місцевості, і багато його води іде на випаровування

і зрошення земель. У посушливі сезони Інд іноді не досягає Аравійського моря.

Серед найбільших річок басейну внутрішнього стоку — Волга (друга за величиною річка Європи), Урал, Кура, Терек, які несуть свої води у Каспійське море. Сирдар'я впадала в Аральське море, але в наш час, як Зерафшан, Чу, Мургаб, губиться у пісках.

У Євразії багато озер різного Походження. Найбільші озера світу — Каспійське й Аральське моря із солоною водою. У розломах земної кори утворилися найглибше озеро Землі — Байкал і численні озера Скандинавії. Є озера льодовикового, карстового, вулканічного походження, великі завальні озера в горах і багато інших. Найбагатша озёрами північно-західна частина Європи. У внутрішніх улоговинах континенту є велика кількість солоних озер.

Важливою господарською проблемою є підтримка чистоти внутрішніх вод.

На островах Північного Льодовитого океану та високогір'ях Альпійсько-гімалайського поясу є льодовики.

Великі площі у північних перезволожених районах Євразії займають болота.