Соціологія - Гіденс Ентоні - Захворювання як тавро: наступ СНІДу

В індустріальних суспільствах існують разючі відмінності в поширенні основних хвороб. Близько 70 відсотків смертей у західних країнах спричинені чотирма головними видами захворювань: раком, серцевими нападами, інсультами та хворобами легень. Було досягнуто деякого поступу в розумінні причин їхнього виникнення та контролюванні їхніх наслідків, але жодна з цих недуг не може бути ефективно вилікувана. А що ступінь поширення цих чотирьох хвороб різний в різних країнах, реґіонах та прошарках населення, то видається очевидним, що вони пов'язані з дієтою та стилем життя. Особи, які посідають вище соціоекономічне становище, в середньому здоровіші, вищі, міцніші й живуть довше, аніж ті, хто перебуває на нижчих щаблях соціальної драбини. Найбільша різниця тут спостерігається в рівнях ранньої дитячої смертності (діти, які помирають на першому році свого життя) та загальної дитячої смертності, проте бідніші люди наражаються на більший ризик померти в будь-якому віці, аніж люди заможні.

На це існує кілька причин. Люди з багатших прошарків суспільства, як правило, краще харчуються і мають більший доступ до медичного обслуговування, а також уміють отримати з такого доступу більше користі. Умови праці також безпосередньо позначаються на здоров'ї. Ті, хто працює в офісах або в домашніх умовах, менше ризикують дістати виробничу травму або стати жертвою нещасного випадку при роботі з небезпечними матеріалами. Обсяг виробничих захворювань часто буває важко обрахувати, бо не завжди е змога визначити, чи хвороба стала наслідком нездорових умов праці, чи спричинена чимось іншим. Проте деякі виробничі захворювання вже добре задокументовані: захворювання легень широко розповсюджені в гірничій промисловості, як наслідок вдихання пилу; доведено, що праця в середовищах, де використовується азбест, спричиняє деякі види раку.

Джейк Неджмен нещодавно проаналізував питання зв'язку стану здоров'я з економічною нерівністю. Він також спробував з'ясувати, яку стратегію найкраще обрати для поліпшення здоров'я бідніших груп суспільства. Після вивчення матеріалу з багатьох різних країн він дійшов висновку, що для людей, які входять у 20 відсотків найбіднішого населення (обраховані з погляду доходу), смертність у 1,5—2,5 рази вища, аніж для тих, хто входить у 20 відсотків найбагатших людей. Причому щодалі цей контраст радше зростає, аніж зменшується. Те саме можна сказати і про очікувану тривалість життя — вік, до якого людина в середньому має шанси дожити.

Як можна боротися з впливом бідності на здоров'я? Одна з таких можливостей — широкі освітні програми в галузі охорони здоров'я та запобігання захворюванням. Але такі програми здебільшого мають успіх тільки серед заможніших, освіченіших прошарків населення і в будь-якому разі спричиняють лише незначні зміни в поведінці. Збільшення доступу до медичного обслуговування, певно, допомогло б, але тільки до певної межі. Єдиною реально ефективною політикою тут було б, як вважає Неджмен, атакувати саму бідність, щоб значно зменшити різницю в прибутках між багатими й бідними.

Захворювання як тавро: наступ СНІДу

Не всі захворювання більше поширені серед бідніших, аніж серед багатших прошарків населення. Анорексія, наприклад, частіше зустрічається серед людей з вищим соціоекономічним становищем. Те саме можна сказати й про СНІД (синдром набутого імунодефіциту), принаймні у Британії та інших індустріальних країнах. ' СНІД — таємнича хвороба, яка прийшла невідомо звідки, аби стати найбільшою загрозою для здоров'я людей менш як за чверть століття. СНІД руйнує імунну систему організму; сам по собі він смерті не спричиняє, але страждальник стає безпорадним перед цілою низкою фатальних захворювань. Кожен, хто заражається вірусом, з яким, на думку більшості дослідників, він пов'язаний і який має назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), мабуть, рано чи пізно захворіє на СНІД. Вважають, що СНІД передається або через кров (під час переливань або коли наркомани користуються тією самою голкою), або через рідину, що виділяється під час статевого акту (сперму чи ваіїнальну секрецію).

Ніхто не знає, чи СНІД бере свої початки в соціалізації природи, тобто є неумисним результатом людського втручання у світ, що оточує нас. Принаймні дехто дотримується такої думки. Припускалося, наприклад, що ця хвороба виникла під час воєнних експериментів із мікробами, внаслідок яких утворився смертельний вірус. Інші дослідники вважають, що СНІД і ВІЛ існували здавна, можливо, сотні років, у деяких регіонах світу. Згідно з цією теорією, симптоми, які сьогодні ми пов'язуємо зі СНІДом, раніше помилково ототожнювалися з симптомами інших хвороб.

Визначальною характеристикою СНІДу, на відміну від більшості інших захворювань, є те, що він передається статевим шляхом. Цю пошесть вперше виявили в Північній Америці в середовищі чоловічих гомосексуальних груп і спочатку як лікарі-дослідники, так і широка публіка вважали її гомосексуальним захворюванням. Громадськість уперше довідалася про СНІД на початку 1980-х рр., саме тоді, коли всі накопичені за багато століть упередження щодо гомосексуальності почали, як здавалось, розвіюватися. Але поява цієї хвороби, схоже, цілком виправдала погляди тих, хто завжди ставився до гомосексуальності вороже, а надто людей, які підкріплювали цю ворожість релігійними аргументами. Думка про те, що СНІД — це пошесть, наслана Богом, аби покарати збочевців, висловлювалася навіть у респектабельних медичних колах. Так, у передовиці одного медичного журналу запитувалося: "Чи не є ми свідками того, що через цю сучасну пошесть здійснюється вирок святого Павла: "Ось належна кара за їхній гріх"? (Аltman, 1986).

Швидкому поширенню СНІДу певною мірою, безперечно, посприяло те, що внаслідок виникнення субкультур ґеїв у Північній Америці та в інших місцях зросли можливості для гомосексуальних знайомств. І справді, спочатку СНІД, здавалося, поширювався тільки у великих американських містах зі значним прошарком ґеїв. Газети поквапились із висновками: "Чума ґеїв збиває з пантелику медиків і детективів" (Філадельфія Дейлі Ньюз, 9 серпня 1982 р.); "Бути ґеєм небезпечно для здоров'я" (Сетердей Івнінґ Пост, жовтень 1982 р.); "Чума ґеїв поширилась і на Канаду" (Торонто Стар). Журнал "US" повідомляв: "Ґеї-гомосексуали пополотніли зі страху". На той час уже було відомо, що третина заражених СНІДом у Сполучених Штатах — не гомосексуали, але в перших газетних повідомленнях цей факт замовчували.

Коли кіноактор Рок Гадсон помер від СНІДу в 1985 р., публіку шокувала не сама опублікована світовою пресою звістка про природу його хвороби, як той факт, що цей символ чоловічої сексуальності був ґеєм. Медики-дослідники навіть не намагалися тоді знайти причину захворювання в специфічному вірусі, натомість прагнули розглядати його суть, вивчаючи різні аспекти життя ґеїв. Коли відкрили, що СНІД передається й через гетеросексуальні контакти, це кардинально змінило погляди. Більшість даних про це надходило з Центральної Африки, де СНІД мав велике поширення, але не мав якогось особливого стосунку до чоловічої гомосексуальності. "Чума ґеїв" незабаром перетворилася на сторінках преси на "гетеросексуальний кошмар".

Наступ СНІДу, безперечно, вплине на багато аспектів сексуальної поведінки. В гомосексуальній спільноті ми вже бачимо великі переміни; рівень випадкових сексуальних контактів там різко знизився. Деякі з найбільш осуджуваних гомосексуальних практик парадоксальним чином виявилися найбезпечнішими. Наприклад, садо-мазохістські взаємини, коли партнера мучать або завдають йому болю нічим не загрожують, бо в даному випадку не йдеться про генітальний контакт. Дилема, що її мають тепер розв'язувати чоловічі спільноти ґеїв, — це запровадження у практику методів "безпечного сексу" й одночасне відбиття нових атак проти спільнот ґеїв.

СНІД і гетеросексуальне населення

З погляду медицини, СНІД — це рухлива мішень, нова й невловна. Медичні знання про це захворювання датуються зовсім недавнім часом. А на сьогодні це вже глобальна епідемія. Ніхто не знає, скільки насправді людей заражено ВІЛ, але, за досить-таки скромними оцінками, вважається, що це число дорівнює тринадцяти мільйонам (див. мал. 6.1). На Європу їх припадає близько 500 тисяч, на Північну Америку, Латинську Америку та Карибські острови — по мільйону і більш як вісім мільйонів — на Африку. Головний удар епідемії ще попереду, оскільки інфекція ВІЛ розвивається в справжній СНЩ протягом тривалого часу. Сьогодні більшість заражених ВІЛ у світі — гетеросексуали. На одне гомосексуальне зараження у світі припадає принаймні чотири гетеросексуальних. Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що на 2000 рік щонайменше ЗО мільйонів дорослих і 10 мільйонів дітей будуть інфіковані ВІЛ.

Той факт, що спочатку СНІД переважав серед гомосексуалів, знову розбудив колишні упередження щодо гомосексуальності. Але СНІД, це жахливе й нове захворювання, викликає у людей страх і ворожнечу незалежно від його походження. Цей страх і ця ворожнеча були почасти досліджені в кінофільмі "Філадельфія", в якому бідолаха, хворий на СНІД, втрачає роботу, коли керівники фірми довідуються про його захворювання. Його звільняють не тому, що він гомосексуал, а зі страху, спричиненого його захворюванням. У фільмі розповідається про те, як він бореться проти свого незаконного звільнення.

СНІД — це приклад хвороби, яка є тавром. Тавро — це будь-яка характеристика, що відокремлює індивіда або групу від більшості населення, внаслідок чого до цього індивіда або групи починають ставитися з підозрою або ворожістю. Більшість захворювань пробуджують жаль або співчуття в здорових людей. Так, коли на хворобу дивляться як на дуже заразну або як на знак безчестя чи ганьби, тоді "здорове" населення може вигнати сердегу зі свого середовища. Так було із хворими на проказу в середні віки, бо вважалося, що це грішники, покарані Богом, і тому їх зрікалися й примушували жити в окремих колоніях для прокажених. Хоч і не в такій екстремальній формі, але й СНІД сьогодні таврується подібним чином, незважаючи на той факт, що, як і у випадку прокази, небезпека зараження в повсякденному спілкуванні дорівнює майже нулю.

Від СНІДу немає ефективних ліків, хоча деякі засоби начебто стримують його розвиток. Попри те, що ВІЛ-інфікована особа може жити багато років, не хворіючи на СНІД, коли хвороба все ж таки з'являється, це, фактично, смертний вирок. Його наслідки видаються особливо трагічними, оскільки вражає він здебільшого молодих людей. У цьому відношенні він відрізняється від інших смертоносних хвороб, які існують у сьогоднішніх індустріальних суспільствах і які обирають собі жертви серед старших вікових груп.

Старіння та схильність до хвороб — це аж ніяк не одне й те саме, що ми обговоримо в кінці цього розділу. Але відтоді як в індустріалізованих реґіонах світу були подолані інфекційні захворювання, такі як холера й туберкульоз, системи охорони здоров'я зосередили свою увагу головним чином на боротьбі з хворобами, які частіше розвиваються в похилому віці. В наступних параграфах ми дізнаємося про те, що являють собою системи охорони здоров'я, зосередившись на тих, які функціонують у Британії та Сполучених Штатах. А далі ми вже безпосередньо розглянемо проблему старіння.