Соціологія - Гіденс Ентоні - Повторний шлюб

Повторний шлюб

Повторний шлюб може братися за різних обставин. Деякі пари, які одружуються вдруге, мають років по двадцять або трохи більше, тож не приводять дитини в нову сім'ю. Люди ж, які беруть шлюб удруге, коли їм уже під тридцять, за тридцять або сорок із лишком, можуть мати одне або кілька дітей від першого шлюбу, які оселяються жити разом з його (її) новим партнером. Ті ж, хто одружується повторно пізніше, можуть мати дітей, які вже дорослі й ніколи не житимуть у новій сім'ї, що її утворять їхній батько або їхня мати. Можуть народитися діти й у новому шлюбі. Кожен із партнерів нового подружжя міг бути до шлюбу одинаком, розлученим або вдівцем, що дає вісім можливих комбінацій. Тому всілякі узагальнення щодо повторного шлюбу слід робити дуже обережно, хоча на деякі загальні риси можна вказати.

У 1900 р. близько дев'яти десятих усіх шлюбів у Британії були першими шлюбами. Більшість повторних шлюбів включали в себе бодай одну овдовілу особу. Зі зростанням пропорції розлучень рівень повторних шлюбів теж підвищився, й усе більше число повторних шлюбів стали включати в себе розлучених. У 1960-х роках темпи укладання повторних шлюбів швидко зростали, різко загальмувавши в 1980-х і на початку 1990-х років.

Сьогодні двадцять вісім із кожної сотні шлюбів включають у себе принаймні одну особу, яка раніше була одружена. Для категорії людей віком до тридцяти п'яти років у більшості повторних шлюбів є бодай одна розлучена особа. Після цього віку зростає пропорція тих повторних шлюбів, які включають у себе вдів та вдівців, і в п'ятдесят п'ять років пропорція таких повторних шлюбів перевищує пропорцію повторних шлюбів, укладених після розлучення.

Хоч це й може видатися дивним, але найбільші шанси одружитися для обох статей у тих, хто вже був раніше одружений! Люди, які вже були одружені й розлучилися, з більшою ймовірністю знову одружуються, аніж одинаки у відповідних вікових групах беруть свій перший шлюб. У всіх вікових групах розлучені чоловіки мають більше шансів одружитися знову, аніж розлучені жінки: повторний шлюб беруть троє з кожних чотирьох розлучених жінок, зате чоловіків — аж п'ятеро з шістьох. Принаймні, згідно з даними статистики, повторні шлюби виявляються менш вдалими, аніж перші шлюби. Пропорція розлучень після других шлюбів вища, аніж після перших.

Це аж ніяк не доводить, що другі шлюби приречені на невдачу. Люди, які вже були розлучені, можуть ставити до шлюбу більші вимоги, аніж ті, хто одружився вперше. Цілком можливо, що другі шлюби, які витримують випробування, є більш задовільними, аніж перші.

Родини з вітчимом або мачухою

Родини з вітчимом або мачухою — це такі родини, в яких принаймні одна з дорослих осіб є нерідною для дітей. З такого погляду, число родин з вітчимом або мачухою є набагато більшим, аніж це подає офіційна статистика, яка фіксує переважно ті родини, з якими живуть нерідні діти. Багато з тих, хто одружується повторно, став вітчимом або мачухою дітей, які регулярно навідуються, але постійно з ними не живуть.

Додатковою характеристикою взаємин із нерідними дітьми є всиновлення. Згідно з оцінкою Бренди Медокс, понад одна третина всиновлених дітей у Сполучених Штатах — це пасерби і пасербиці. Для Британії ця частка менша, але постійно зростає. Всиновлення — це метод, за яким небіологічний батько (або мати) певною мірою надолужують відсутність генетичної спорідненості, оприлюднюючи, що визнають цю дитину своєю рідною. Такі батьки наділяються законними правами та обов'язками щодо своїх усиновлених дітей. Інші нерідні батьки не вдаються до цього заходу, й у більшості випадків їхні взаємини з пасербами та пасербицями тривають лише доти, доки триває шлюб. Згідно із законодавством більшості країн, якщо біологічний батько (або мати) помирає або розлучається з нерідною матір'ю (або батьком), нерідна мати (або батько) не має жодних законних прав на опіку над дітьми. Навіть якщо дитина прожила з вітчимом або мачухою багато років, по смерті рідної матері (або батька) ані вітчим, ані мачуха майже не мають шансів домогтися законних прав на опіку, якщо такі обов'язки захоче взяти на себе хтось із кревних родичів.

В родинах із вітчимом або мачухою завжди виникають певні труднощі. По-перше, в більшості таких випадків десь живе біологічний батько (або мати), чий вплив на дитину або дітей, як правило, залишається сильним. По-друге, взаємні зв'язки між розлученими особами часто вкрай напружуються, коли хтось із них (або обоє) бере повторний шлюб. Уявімо собі жінку з двома дітьми, яка виходить заміж за чоловіка, котрий теж має двох, і всі вони живуть разом. Якщо інші, "зовнішні" батьки наполягають, щоб діти навідували їх, як і раніше, напруга, неминуча при утворенні та консолідації такої нової сім'ї, значно посилиться. Наприклад, може виявитися неможливим бодай один раз у вихідні зібратися всією новою родиною.

По-третє, такі новоутворені сім'ї часто зводять докупи дітей із різних середовищ, і вони можуть мати далеко неоднакові уявлення про те, як слід поводитися в родині. Оскільки більшість нерідних дітей "належать" двом різним родинам, імовірність сутичок через різницю у звичках та поглядах дуже значна. Ось як одна мачуха описує свій досвід після того, як проблеми, що з ними їй довелося зіткнутися, призвели до розпаду новоутвореної сім'ї:

"Вас постійно переслідує відчуття провини. Вам не вільно поводитися так, як ви звичайно поводитеся зі своєю дитиною, отож ви почуваєте себе винною, але якщо у вас виникне цілком нормальна реакція і ви розгніваєтеся, то знову ж таки почуваєте себе винною. Ви завжди боїтеся бути несправедливою. Мені не пощастило дійти згоди з її (пасербиччиним) батьком, і якщо я їй за щось дорікала, він казав, що я прискіпуюсь до неї. І що більше він сам нехтував свої обов'язки з її виховання, то більше виглядало на те, що я до неї прискіпуюсь... Я хотіла стати для неї тим елементом життя, якого їй бракувало, та, можливо, я не зовсім гнучка" (Smith, 1990, p. 42).

Існує не так багато усталених норм, які визначають взаємини між нерідним батьком (матір'ю) і нерідною дитиною. Чи повинна дитина звертатися до вітчима або мачухи, називаючи їх на ім'я, чи буде ліпше, якщо вона називатиме їх "татом" або "мамою"? Чи мають право вітчим або мачуха сварити нерідних дітей, як сварили б їх рідний батько чи мати? Як нерідний батько або мати мають ставитися до нової жінки (або чоловіка) свого колишнього партнера, якщо вони хочуть підтримувати взаємини зі своїми рідними дітьми?

Поданий нижче лист і відповідь на нього були опубліковані в "Дорогій Ебі" — проблемній колонці, яка друкується в багатьох американських газетах.

"Дорога Ебі!"

Рік тому я одружилася з Тедом. Його дружина (Максіна) померла, й він залишився з двома дітьми віком шести та восьми років. Це мій перший шлюб. Я вважаю, що після того, як Максіна померла, її рідня перестала бути Тедові родичами. А Тед каже, що Максінині батьки завжди будуть для нього тестем і тещею. Але ж і я маю батьків, то як же бути з ними? Людина може мати тільки одну тещу й одного тестя в якийсь певний час, і мої батьки також мають право бути дідусем і бабусею, а виходить, що вони ними не є. Звання "бабусі" й "дідуся" залишаються за батьками Максіни. Моїх батьків діти називають "тато Піт" і "мама Мері". Ти вважаєш, це справедливо?.. І що я маю тепер робити?"

Підписано: Жертва-чужого-тестя

"Дорога Жертво-чужого-тестя!

Хоча формально Тед уже не зять Максіниним батькам, я радила б тобі не бути такою формалісткою. Існують міцні взаємини між колишніми тестем і тещею Теда та їхніми онуками, отож, якщо ти маєш розум у голові, ліпше не намагайся урвати ці взаємини, адже вони виникли, коли тебе ще не було на сцені. Дідусь і бабуся залишаються дідусем і бабусею назавжди". (Процитовано в: Viecher and Viecher, 1979, p. 132).

Родини з вітчимом або мачухою розвивають родичівські зв'язки, зовсім нові для сучасних західних суспільств, хоча проблема, яка непокоїла Жертву-чужого-тестя, була добре відома і в середньовічній Європі, й у інших традиційних суспільствах. По-справжньому новими е труднощі повторних шлюбів, які виникають після розлучення. Члени цих родин кожне по-своєму пристосовуються до відносно незвичних обставин, у яких вони опиняються. Деякі автори говорять сьогодні про бінуклеарні родини, маючи на увазі, що дві сім'ї, які утворюються після розлучення, ще складають одну родинну систему, пов'язану спільними дітьми.

Можливе коло родинних зв'язків та варіацій, організованих так, як згадано вище, буває дуже широким. Уявімо, наприклад, таку ситуацію, коли чоловік і дружина, маючи двох дітей, розлучаються, і кожне знову одружується. В новій сім'ї в дружини можуть бути двоє її дітей плюс, можливо, одне або двоє дітей її нового чоловіка. її колишній партнер також бере собі жінку з дітьми, які житимуть з ними. Усі згадані люди можуть і далі регулярно спілкуватися як зі своїми рідними, так і нерідними дітьми, незалежно від того, хто з ким живе. Такі взаємини можуть вести за собою інші зв'язки спорідненості, наприклад, з батьками колишнього чоловіка (або дружини). Більше того, в кожному з нових шлюбів можуть народжуватися свої діти. Можливо, ми не помилимося, якщо зробимо висновок, що після того, як шлюби розпадаються внаслідок розлучень, сім'ї в загальному розумінні почасти зберігаються. Передусім у тих випадках, коли є діти, чимало взаємин зберігається, попри зміну структури сімейних зв'язків, спричинену повторними шлюбами.

Обійдемося й без дітей?

Опитування, здійснене у 1976 р. службою Досліджень формування британської сім'ї (British Family Formation Survey), виявило, що тільки один відсоток одружених жінок у той час не хотіли мати дітей. Недавній звіт Управління переписів та дослідження проблем населення (Office of Population Censuses and Surveys), навпаки, пророкує, що двадцять відсотків жінок, народжених між 1960-м і 1990 роками, залишаться бездітними з власного добровільного вибору. Жінки в сьогоднішній Британії підходять до рішення, мати їм дитину чи не мати, в контексті інших мотивацій, які вони мають у своєму житті, включаючи такі цілі, як досягнення успіху на роботі та автономії в приватному житті. Рівні дітонароджуваності також падають фактично в усіх інших західноєвропейських країнах (мал. 7.3).

Бездітна жінка — давно вже не сумна стара діва. Будучи заміжньою чи не будучи, вона може прийняти рішення залишитися без дітей, стверджуючи цим своє цілковите право на власну свободу вибору. Проте існують причини і негативного характеру. Виникнення нових кар'єрних можливостей у Британії не супроводжувалося достатнім розвитком структури соціальної опіки, яка давала б змогу батькам відлучатися від своїх дітей. Дехто, либонь, остерігається мати дітей, бо їх турбує висока імовірність розлучення і перспектива зубожіти.

Незалежно від того, чоловік ви чи жінка, ви не можете не брати до уваги цих тенденцій у стосунку до вашого власного майбутнього. Чи станете ви одним із тих, котрі заявляють, що ніколи не збираються заводити дітей? Чи те саме ви казатимете і через десять або п'ятнадцять років?