Соціологія - Гіденс Ентоні - Протести проти в'язниць і альтернативи ув'язненню

Сьогодні у Британії, як і в більшості інших індустріалізованих країн, в'язниці вщерть переповнені (щодо кількості ув'язнених див. мал. 8.4). Оскільки перебування в тюрмі не виправляє злочинця, а можливо, навіть не утримує від скоєння злочину, то чом би не розглянути якісь альтернативи ув'язненню як засобові боротьби зі злочинністю? Деякі альтернативи вже або застосовуються, або розглядаються в різних країнах.

Однією з таких альтернатив є постійний нагляд за правопорушником у спільноті. Сюди входять випробувальний термін, слово честі та порука. У Британії вже чимало людей, осуджених за всілякі злочини, перебувають не у в'язниці, а на волі на умовах випробувального терміну або слова честі. Випробувальний термін широко застосовується як засіб боротьби з відносно дрібними злочинами; він означає, що протягом якогось часу особа має "добре поводитись" і регулярно звітувати властям. У кінці цього періоду справу закривають. Під слово честі часто скорочують термін ув'язнення, якщо засуджений добре себе поводив. Взяття на поруки або під заставу — засіб, до якого часто вдаються у Сполучених Штатах, — означає, що людина залишається на волі під постійним наглядом, чекаючи судового процесу, на якому її засудять або виправдають.

Ще одна альтернатива — це звільнення від покарання. Тут ідеться про програми, які передбачають узагалі не притягувати індивіда до судової відповідальності. Більшість програм такого виду, що досить широко застосовуються в різних країнах, стосуються людей, які або вперше вчинили правопорушення, або воно надто дрібне. За допомогою працівника служби звільнення від покарання правопорушник

починає з того, що визнає свою відповідальність за скоєний злочин, а відтак обмірковує, як залагодити свою провину. Ідея полягає в тому, щоб послабити в злочинця відчуття вини, зняти з нього тавро і розробити заходи позитивної реабілітації.

Існує й багато інших можливостей, наприклад: примусові громадські роботи — коли судовий вирок замінюється штрафом, який треба відпрацювати; відшкодування правопорушником збитків потерпілому — грішми або послугами; програми замирення між жертвою і правопорушником; терапевтичні товариства і тимчасові відпустки, які дають в'язням змогу проводити певний час на волі. Висловлюються й такі думки, що всі в'язниці треба позакривати. З історичного погляду, як ми вже згадували, це зовсім недавній винахід, і він ніколи ефективно не працював на досягнення головної мети. Як здається, на даний час імовірніше, що більшість країн збережуть покарання ув'язненням, але комбінуватимуть його з усілякими іншими заходами (Vass, 1990). .

Смертна кара

Відтоді як ув'язнення перетворилося на головний засіб кримінального покарання, смертний вирок зазнає дедалі більшої критики. Страчувати людей за вчинені ними злочини здавалося варварством більшості реформаторів. Більше того, здійснення смертного вироку унеможливлює виправлення судової помилки, якщо раптом з'являться докази, що людину звинуватили несправедливо.

Сполучені Штати залишилися чи не єдиною західною країною, в якій смертний вирок ще застосовується. Власне, він був уже скасований Верховним Судом у 1972 р., але 1976 року поновлений. У багатьох штатах знову почали страчувати засуджених. Число людей, яким ухвалюється смертний вирок, зростає з кожним роком, але апеляції та інші чинники поки що сприяють зменшенню числа дійсно страчених.

У багатьох інших країнах громадськість вимагає поновити смертну кару, принаймні за деякі найтяжчі злочини (такі як тероризм або вбивство поліцая). Опитування громадської думки у Великій Британії повсякчас засвідчують, що більшість населення хотіла б поновити смертну кару. Чимало громадян щиро вірять у те, що страх смерті стримуватиме потенційних убивць, та хоча подібні суперечки тривають, існує мало або й взагалі немає жодних доказів на підтвердження цієї думки. У країнах, де смертну кару скасовано, не спостерігається помітного зростання кількості вбивств. Хоча Сполучені Штати смертної кари не скасували, рівень убивств там зберігається вищим, аніж у будь-якій іншій країні індустріалізованого світу.

Звичайно, наполегливість громадської думки з цього питання, напевно, більше віддзеркалює її емоційне ставлення до вбивць, аніж переконаність, що смертна кара може слугувати засобом стримування. Люди, певно, вважають, що той, хто відбирає в когось життя, і сам заслуговує відповідної кари. Існує й альтернативний погляд, а саме, що суспільство не має морального права карати своїх громадян смертю хоч би за які злочини. Саме цей, другий, погляд разом із відсутністю ефекту стримування і визначив поведінку більшості західних законодавців.