Соціологія - Гіденс Ентоні - Низька заробітна плата жінок та капкан бідності

Закон про рівні можливості було прийнято в Сполученому Королівстві у 1970 році. Згідно з його положеннями, чоловіки та жінки не могли одержувати різну платню за одну й ту саму роботу. Однак цей принцип було сформульовано достатньо двозначно, аби багато працедавців просто-напросто змінили назви деяких посад, тобто створили "різні" професії для чоловіків та для жінок. Тож цей закон не дав бажаного результату. 1975 року країни Європейської спільноти впровадили більш суворий Закон про рівну платню, який відновив те, що називалося "принципом однакової платні". Платити однаково вимагалося не просто за "однакову роботу", а за "роботу, яка має однакову цінність".

Різниця між цими двома формулюваннями має важливе значення. Адже європейським законодавством вимагається, щоб жінки на посадах рівноцінних, але не аналогічних тим, які обіймають чоловіки, могли претендувати на однакову з чоловіками платню, оскільки вони виконують таку саму роботу. Європейський суд навіть розглядав позов до британського уряду за його відносно слабке законодавство про рівні можливості.

І все-таки незрозуміло, які саме зміни означали ці закони в системі зайнятості. Комісія з питань рівних можливостей, створена у Британії, порушила судовий розгляд кількох гучних справ про протиправну дискримінацію жінок. Наприклад, 1989 року група жінок-друкарок та секретарів з Лойдбанку виграла справу в Промисловому трибуналі, з успіхом довівши, що їхня праця мала таку ж цінність, як праця банківського кур'єра чоловічої статі, який отримував більшу платню.

Разом з тим такі перемоги були нечисленними і несуттєвими. До чого можна дійти у намаганнях обійти закон, ілюструє випадок з фірмою,

яка запрошувала на роботу "службовця з питань маркетингу, чоловіка або жінку, що займається реґбі". За твердженням компанії, тут не було ніякої дискримінації, адже у країні існує 12 жіночих команд з реґбі. Справу в суді керівництво компанії програло (Neuberger, 1991).

Низька заробітна плата жінок та капкан бідності

Як і слід було чекати, середня заробітна плата працюючої жінки значно менша від заробітку чоловіків, хоча за останні двадцять років ця різниця дещо зменшилася. Дуже багато жінок зайняті у низькооплачуваних секторах економіки, однак, навіть маючи однакові з чоловіками професійні категорії, жінки загалом одержують меншу заробітну плату. Наприклад, жінки-службовці Британії одержують 60 відсотків того, що заробляють їхні колеґи-чоловіки; жінки-продавці мають платню у розмірі 57 відсотків суми розміру зарплати чоловіків на такій же посаді.

Значна частина жінок Сполученого Королівства живе в бідності. Це особливо стосується жінок, які є єдиними годувальницями в сім'ї. Відсоток жінок серед бідних за останні два десятиліття неухильно зростав, при тому, що частка людей, що жили бідно у 1960-і роки, зменшилась, у 1970-і роки залишалася стабільною (1980-і — на початку 1990-х років зросла знову). Проблема бідності особливо загострилася для жінок з малими дітьми, які потребують постійного догляду. При цьому виникає блудне коло: жінка, яка може одержати добре оплачувану роботу, витрачає багато грошей на оплату послуг по догляду за дитиною; коли ж вона працює неповний робочий день, її доходи зменшуються і можливості просування по службі зникають. Окрім того, вона втрачає економічні пільги, якими користуються повнооплачувані працівники, наприклад, право на пенсію тощо.

А як стоять справи в інших країнах? Для порівняння візьмімо хоча б Швецію, котра, порівняно з Сполученим Королівством, запровадила більший перелік заходів, спрямованих на поліпшення економічного становища жінок.