Соціологія - Гіденс Ентоні - Феміністський рух

Пропонувалися різні способи класифікації суспільних рухів. Імовірно, найточнішою та найвичерпнішою класифікацією є запропонована Дейвідом Аберле, який розрізняє чотири види руху (Aberle 1966). Трансформативні рухи спрямовані на великомасштабні, радикальні і часто насильницькі зміни в житті суспільства, частиною якого вони є. До них належать революційні рухи й деякі радикальні релігійні рухи; багато рухів "тисячолітників" також прогнозували більш-менш повну перебудову суспільства з приходом ери спасіння. Метою реформаторських рухів є зміна тільки деяких аспектів існуючого суспільного ладу. їхні учасники виступають проти певних видів нерівності або несправедливості. Як приклади можна навести групу "Життя" та інші, що виступають проти абортів.

Трансформативні та реформаторські рухи ставлять за мету насамперед здійснення змін у суспільстві. Ще два види, запропоновані Аберле, спрямовані переважно на зміни у звичках чи світогляді окремих людей. Метою рухів спасіння є порятунок людей від способів життя, які вважаються згубними. До цієї категорії належить багато релігійних рухів, які зосереджуються на особистому спасінні. Прикладами е секти п'ятдесятників, члени яких вірять, що справжньою ознакою цінності особи є її духовний розвиток. Дещо невдало названі альтернативні рухи, спрямовані на здійснення часткових змін у житті людей. Вони не ставлять собі за мету домогтися повної зміни у звичках людей, а лише змін конкретних, специфічних звичок. Прикладом є групи анонімних алкоголіків.

Феміністський рух

Теорії революції доконечно тяжіють до теорій суспільних рухів. Наприклад, наголошування Чарлза Тілі на мобілізації ресурсів було застосовано до таких суспільних рухів, як феміністський, який ми зараз розглянемо. Феміністські рухи не були відокремлені від інших форм суспільних рухів. На фемінізм мали істотний вплив революції, включаючи Американську й Французьку революції ХУГО століття.

РУХ "ЗЕЛЕНИХ": ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1798 Томас Малтус опублікував своє "Дослідження закону народонаселення", окресливши ідею про те, що люди зазнають екологічного впливу.

1865 Засновано Товариство охорони природи, яке порушило проблему доступу громадськості до приміських зон, посилену масовими правопорушеннями в 1930-х роках.

1893 Засновано національний траст в Сполученому Королівстві для придбання

земель з метою збереження природи та культурних пам'яток.

1930 Винайдено хлорофпюорокарбони (CFCs); цю подію вітали, оскільки вони

вважалися не тільки дешевими і безпечними в пожежному відношенні, але й нешкідливими для довкілля. 1934 Посуха посилила ерозію фунту, спричинивши "Велику пилову бурю" в районі Великих рівнин Північної Америки, під час якої було знесено вітром близько 350 мільйонів тонн верхнього шару ґрунту.

1948 В ООН створено спеціальне Агентство з питань охорони навколишнього середовища — Міжнародний союз за збереження природи.

1952 Забруднення повітря спричинило в Лондоні сильний смог, від якого загинуло близько 4 тисяч людей. Після цього випадку було прийнято

Закон про чисте повітря.

1968 Стаття Гарета Гардіна "Трагедія Землі" змушує читачів замислитися над особистою відповідальністю за занепад довкілля, пов'язаний Із вибором стилю життя.

1969 У США засновано групу "Друзі Землі", котра відокремилася від украй консервативного "Сьєрра-клубу"; в наступні роки зросла активність радикальніших груп у рамках боротьби за чистоту довкілля.

1974 Перша пересторога науковців про серйозне зменшення захисного шару озону у верхніх шарах атмосфери, що відбулося через використання CFCs.

1980 Президент США Джимі Картер затверджує звіт "Global 2000", визнавши стурбованість станом довкілля однією з головних політичних проблем.

1983 Німецька партія "зелених" здобуває 5 відсотків голосів, що дає їй 27 місць у бундестазі.

1985 Човен організації "Ґрінпіс" потоплено французькими розвідувальними службами у новозеландському порту під час протесту проти ядерних випробувань Франції в Тихому океані. Одного члена команди було вбито.

1989 Партії "зелених" здобувають у Європі небувалу підтримку, а під час виборчих кампаній проблеми довкілля незмінно вносяться до порядку денного, особливо в Сполученому Королівстві, де "зелені" одержали близько 15 відсотків голосів (але не місць у парламенті).

1992 Міжнародна зустріч на вищому рівні у Ріо-де-Жанейро, присвячена

проблемам Землі, викликала великий інтерес засобів масової інформації, проте привела до незначного прогресу у вирішенні глобальних екологічних проблем, оскільки багато країн побоюються можливих негативних наслідків для торгівлі.

1994 Протести проти прокладання шляхів в Сполученому Королівстві сягли нового піку з "битвою при Вонстонії", коли активісти "зелених" захопили будівлі у ВонстедІ, Східний Лондон, намагаючись перешкодити прокладанню автостради М11.

Джерело: 1994 Hutchinson Gallup, INFO 1995, Helicon, p. 514.

Перші активні групи, що обстоювали права жінок, розпочали свою діяльність одразу ж після цих двох революцій. У 1790-х роках у Парижі й кількох провінційних містах виникло кілька жіночих клубів, натхнених ідеалами свободи й рівності, що їх проголосила Французька революція. Клуби надавали місце для зібрань жінок, але й, окрім того, виступали за рівні права в освіті, зайнятості та управлінні державними справами. Марі Гуз, очоливши один із клубів, опублікувала прокламацію під назвою "Декларація прав жінок", що ґрунтувалася на "Декларації прав людини й громадянина" — головному конституційному документі революції. Як можна досягти справжньої рівності, запитувала Марі, коли половина населення позбавлена привілеїв, які мають чоловіки?

Реакція з боку революційних вождів була аж ніяк не співчутливою — 1793 року Марі Гуз було страчено за обвинуваченням у "нехтуванні тими чеснотами, що належать її статі". Згодом жіночі клуби було розпущено урядовим декретом. Відтоді у країнах Заходу виникали одна за одною групи феміністок та рухи жінок, що майже завжди наражалися на вороже ставлення і деколи викликали репресії з боку влади. Марі Гуз була аж ніяк не єдиною жінкою, що віддала своє життя за справу здобуття рівних прав для чоловіків та жінок.

У XIX столітті фемінізм у Сполучених Штатах поширився більше, ніж деінде, а більшість лідерів жіночих рухів в інших країнах дивилися на боротьбу американських жінок як на взірець. У 1840— 1850-х роках американські феміністки тісно співпрацювали з групами боротьби за скасування рабства. Однак, позбавлені формальних політичних прав (конституція не Гарантувала жінкам виборчого права), жінки не належали до політичних угруповань, через які реформатори могли досягати своїх цілей. Жодну з жінок не було допущено до участі у Всесвітньому з'їзді за скасування рабства, що відбувся 1840 року в Лондоні. Цей факт спонукав групи жінок звернутися безпосередньо до проблеми нерівності статей. У 1848 році, як і їхні французькі попередниці півстоліттям раніше, лідери жіночих груп Сполучених Штатів зібралися, щоб схвалити "Декларацію про почуття", змодельовану на основі Декларації про незалежність. Вона починалася словами: "Ми вважаємо очевидною ту істину, що всі чоловіки й жінки створені рівними". У декларації наводився довгий перелік прикладів несправедливого ставлення до жінок. Однак у цей період було лише кілька здобутків, що покращували соціальне або політичне становище жінок. Після скасування рабства конгрес прийняв рішення, згідно з яким голосувати дозволялося лише звільненим рабам чоловічої статі.

Деякі американки африканського походження відіграли свою роль у ранньому розвитку жіночих рухів у Сполучених Штатах, хоча вони часто стикалися з ворожим ставленням з боку своїх білих сестер. Одна з них, Соджорнер Трут, протестувала як проти рабства, так і проти позбавлення жінок громадянських прав, тісно пов'язуючи обидві проблеми. Коли вона переконливо й пристрасно звернулася до учасників антирабського раллі в Індіані в 1850-х роках, а якийсь білий чоловік вигукнув: "Не вірю, що ви справжня жінка", Соджорнер на доказ прилюдно оголила груди. Хоча Соджорнер відіграла видатну роль в жіиочому русі цього періоду (hooks 1981), інші чорношкірі жінки, котрі прагнули брати участь у русі, скоро розчарувалися, зіткнувшися з упередженим до них ставленням; тож чорношкірих американських феміністок було небагато.

Однією з найважливіших подій у ранньому розвитку феміністського руху в Європі було оприлюднення у 1866 році підписаного 1500 жінками звернення до Британського парламенту, в якому вимагалося, щоб до переліку виборчих реформ, що тоді обговорювалися, було включено беззастережне право жінок голосувати. Цим зверненням знехтували; у відповідь його ініціатори створили наступного року Національне товариство за виборчі права для жінок. Члени цього товариства стали відомі як суфражистки, і протягом решти XIX століття вони й далі зверталися до парламенту з вимогою поширити право голосу на жінок. На початку XX століття світовий вплив британського фемінізму зрівнявся з роллю фемінізму в Сполучених Штатах. В обох країнах організовувалися регулярні марші та вуличні демонстрації. Мітинг просто неба, що відбувся в 1908 році в Лондоні, зібрав півмільйона чоловік. У цей період жіночі рухи з'явились у всіх провідних європейських країнах, а також в Австралії та Новій Зеландії.

На 1920 рік жінки багатьох країн Заходу здобули право голосу. Однак після цього багато феміністських рухів почали занепадати. Жінки-радикали, як правило, пристали до інших рухів, таких як боротьба з фашизмом — політичною доктриною крайніх правих сил, що у 1930-х роках набула поширення в Німеччині, Італії та деяких інших країнах. Фемінізм як чітко означений рух, що протидіяв домінуванню чоловіків в усіх інституціях, занепав. Здобуття рівних політичних прав дало небагато для поширення рівності на інші сфери життя жінок.

Відродження фемінізму

Наприкінці 1960-х років жіночі рухи знову набули вагомого значення. Відтоді протягом десятиліть фемінізм став впливовим чинником у всьому світі, включаючи багато країн "третього світу". У Сполучених Штатах відродження почалося під впливом руху за цивільні права та активність студентства в цей період. Звідти воно поширилося на інші частини світу. Жінки, активні в цих питаннях, часто опинялися на традиційних другорядних ролях, відведених їм чоловіками-активістами. Лідери руху за громадянські права були проти внесення прав жінок до їхніх маніфестів про рівність. Тому групи жінок почали створювати незалежні організації, котрі займалися передусім феміністськими питаннями.

Сьогоднішні жіночі рухи спрямовані на набагато ширше коло проблем порівняно з минулим. Вони прагнуть економічної рівності, дозволу абортів та змін у законодавстві про розлучення. Окрім значних практичних досягнень, феміністки зробили набагато більший поступ в інтелектуальній діяльності, ніж у попередні роки. Наприклад, у царині суспільних наук автори-феміністки форсували переосмислення усталених понять і теорій. Багато досліджень, проведених останніми роками, що мали на меті визначити історичні й культурні чинники впливу на становище жінок і загалом тендерні відносини, були підказані сучасним фемінізмом.

Феміністські рухи: інтерпретація

Виникнення жіночих рухів у минулому столітті можна легко витлумачити, користуючись поняттями, що їх визначив Чарлз Тілі. На переконання Тілі, суспільні рухи виникають тоді, коли люди не мають іншої можливості бути почутими або коли їхньому стремлінню бракує виходу. У першій фазі розвитку феміністських рухів у XIX — на початку XX століття лідери феміністок прагнули перш за все здобути право голосу для жінок у політичному процесі, інакше кажучи, виборче право. У другій фазі метою жіночих рухів було розширення завдань, боротьба за економічну, а також політичну рівність жінок.

В обох фазах лідери жіночих рухів спромоглися мобілізувати колективні засоби, щоб вчинити ефективний тиск на органи влади. На ранніх етапах головним засобом жінок-активісток були масові марші та демонстрації. Пізніше організації спромоглися боротися за права жінок у більш послідовний та організований спосіб. Спільні інтереси, до яких могли апелювати лідери жіночих груп, включали переконання в тому, що жінки мають відігравати свою роль у прийнятті політичних рішень, працювати, при бажанні, на оплачуваній посаді та мати рівні права при розлученні.

Нарешті, на можливості феміністок-активісток впливати на суспільні зміни позначилося багато чинників. Наприклад, початок першої світової війни сприяв здобуттю права голосувати: держави, що вели війну, потребували підтримки та активної участі жінок у воєнних діях. У другій фазі розвитку фемінізму рух за громадянські права став тією іскрою, від якої зайнялася нова хвиля активності.