Соціологія - Макеєв С.О. - Розділ 2. КЛАСИЧНА СОЦІОЛОГІЧНА СПАДЩИНА

Історія кожної науки — це самопізнання наукової дисципліни. Самопізнання є неодмінною складовою розвитку. Спрямованість уперед потребує зміцнення теоретико-методологічних підвалин, коригування цілей дисципліни. Теоретичним фундаментом, на який спираються нові конструкції соціологічного знання, є вибрана соціологічна думка.

Особливість соціології полягає в тому, що її теоретичні досягнення є не архівом застарілих відкриттів, а діючим арсеналом ідей та пізнавальних засобів. Соціологічна класика — скарбниця продуктивних гіпотез, банк концептуальних підходів та методів, які ще довго слугуватимуть пізнанню суспільної реальності. Отже, історико-соціологічні знання стають першорядною умовою необхідного рівня професіоналізму дослідника соціальних процесів.

Твори фундаторів соціологічної науки містять не тільки еталонні знання, а й критерії оцінки сучасних здобутків. Вони стають арбітрами в дискусіях сьогоденних дослідників, є тим ядром, навколо якого формується дисциплінарна спільність. Можна зазначити, що класичні твори в соціології відіграють роль теоретичного фундаменту, інтегрованої загальнотеоретичної основи, на якій розбудовується соціологічне знання. Отже, пізнання кращих зразків соціологічної думки — передумова якості теоретичного аналізу.

Предметом соціології, ще до того як вона оформилася в окрему дисципліну, були і залишаються досі "довічні проблеми" людського буття, суспільних відносин. Традиційні проблеми не втрачають актуальності за нових обставин і в новому історичному контексті. "Напрацьований" попередниками досвід осмислення, дослідження і вирішення їх надто важливий для сучасного соціологічного аналізу.

Оскільки особливостями соціологічного пізнання є складність і багатосторонність об'єкта дослідження, включеність самого дослідника в соціальні процеси, відсутність єдиної, загальноприйнятої теорії, то природним буде застосування принципу "різно-бачення", взаємодоповнення різних соціологічних традицій, шкіл, підходів, або ж мультипарадигматизму, соціологічної теорії. Соціолог має бути всебічно обізнаним, мати історико-концептуальну ерудицію, що продиктовано плюралістичною природою дисципліни.

Спиратися на усе багатство світової соціологічної думки, використовувати розмаїття методів, засобів і підходів — нагальна потреба професійної підготовки соціолога, запорука його успішної праці. На шляху засвоєння історико-соціологічних знань дослідника чекає багато складностей. Одна з них пов'язана, зокрема, з питанням висхідного рубежу соціології як науки. Взагалі будь-яка наукова дисципліна рідко народжується повністю сформованою. Вона неначе поступово виникає з туману історичних явищ і подій.

Складається враження, що витоки соціології сягають у неосяжну давнину. В ті часи людське знання не поділялося на окремі спеціалізовані галузі. У стародавніх текстах ми знаходимо в синкретичній формі елементи того, що пізніше почали називати релігією, філософією, поезією, природознавством і соціальними науками. Тому трактати стародавніх мислителів були за своїм змістом не тільки політичними, філософськими тощо, а й соціологічними. Відтоді соціологічні елементи поступово перетворилися на більш-менш розвинені образи соціальної дійсності, що відбивали окремі проблеми суспільного життя. Згодом постає потреба у створенні науки, покликаної систематично вивчати проблеми суспільного життя та його закони. Огюст Конт був першим мислителем, хто запропонував у Новий час проект такої науки. Йшлося про спеціалізовану "науку про суспільство", якій він дав назву "соціологія". Вперше було висунуто систематизовані уявлення про її засади, предмет та методи. З цього часу починається "офіційна" історія соціології.

Відтоді минуло чимало часу. Тепер, на початку XXI ст., уявлення про фундаментальні принципи соціології дещо інші. Протягом історичного часу, що минув після О. Конта, виникали нові соціологічні школи, напрями, течії, змінювалися стандарти науковості, уточнювалися образи соціальної дійсності, уявлення про її природу та характер змін. І весь цей час між соціологами різних теоретико-методологічних орієнтацій точилися суперечки щодо змісту та завдань соціології як науки. Сьогодні вона є поліпарадигмальною дисципліною, якій властивий плюралізм теоретичних підходів до соціальної дійсності, а не панування якоїсь однієї парадигми.