Соціологія - Макеєв С.О. - Соціальна солідарність і перевтілення її

У соціології Е. Дюркгейма важливими є поняття норма й патологія* Вчений рекомендує розрізняти нормальне і патологічне з огляду на структурно-функціональний стан суспільства і вивчати ці явища як речі. Конкретний соціальний факт може бути нормальним в одній соціальній структурі й ненормальним — в іншій, функціональним в одному випадку й дисфункціональ-ним — в іншому. Наприклад, такі патологічні явища, як самогубство і злочин, у певних соціальних структурах або середовищах можуть розглядатись як нормальні.

Об'єктивний показник нормальності соціального факту залежить від його поширення в певному суспільстві. Значне поширення соціального факту свідчить про те, що вів корисний або необхідний для цього суспільного організму. Критерієм для зарахування одних соціальних фактів до нормальних, а інших — до патологічних є певна статистична "середня величина", що збігається з конкретними показниками взірця здоров'я соціального цілого. Будь-яке відхилення від цього взірця е ознакою хвороби соціального цілого, підставою для віднесення відповідного соціального факту до патології.

У цілому правило Б. Дюркгейма стосовно розрізнення нормальних та патологічних соціальних фактів має раціональне зерно. Однак застосування цього правила є справою далеко не простою. Тільки статистичного критерію, відверто кажучи, недостатньо, оскільки нове із самого початку сприймається не як правило, а як виняток, патологія. Така методологічна позиція, безперечно, може призвести до формалізму. Вона не тільки абсолютизує кількісний підхід до соціальних явищ, а й допускає інші парадокси. Так, злочинність, оскільки вона трапляється в усіх або в більшості суспільств, розглядається французьким соціологом як нормальний елемент соціального здоров'я. Водночас деякі соціальні явища, які були характерні для всіх суспільств XIX ст. (зростання кількості вбивств, економічні кризи, аномія), кваліфікуються Б. Дюркгеймом як патологічні.

Під впливом критики французький соціолог уточнював свою концепцію про норми і патології. Хоча, як зазначається в історико-соціологічній літературі, це йому не вдалося повною мірою, проте вимога відповідності соціального явища суспільним умовам, що його викликали, залишається значущою і сьогодні.

Соціальна солідарність і перевтілення її

Е. Дюркгейм був одним з перших соціологів, які стали менше розмірковувати над проблемами суспільства взагалі, а більше приділяли увагу аналізові конкретних суспільних форм, структур і механізмів. Особливе значення він надавав з'ясуванню природи солідарності, що об'єднує людей у певний "суспільний вид". Суспільство, за Е. Дюркгеймом, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні для спостереження різні форми солідарності: сімейна, професійна, національна та ін.

У пошуках джерел соціальної солідарності вчений звертається до суспільного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства потрапляють у залежність один від одного. У зв'язку з цим суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, почуття солідарності. Солідарність, за Б. Дюркгеймом, —_це вищий моральний принцип, універсальна цінність, яку визнають усі члени суспільства. Оскільки "потреби в суспільному порядку, гармонії, солідарності усіма визнаються за моральні", то моральний і сам поділ праці.

Е. Дюркгейм шукає об'єктивний показник (спостережуваний ззовні) соціальної солідарності. Таким показником, на його думку, є право. В соціальному житті саме право слугує його організації, є найбільш сталим і детально розробленим. Однак головна його особливість, вважає вчений, полягає в тому, що воно виявляє загальну, колективну свідомість.

За Дюркгеймом, є два види правових розпоряджень, що принципово відмінні та мають неоднакове значення в різних суспільствах. Перше з них —репресивне (карне) право, що використовує репресивні санкції проти кожного, хто порушує запроваджені правові розпорядження. Другий вид права — реститутивне (поновлювальне), яке пов'язане виключно із застосуванням санкцій, метою яких є не стільки покарання винних за порушення закону, скільки повернення речей у первісний стан, в якому вони перебували до порушення правових розпоряджень. Такий характер мають, за Е. Дюркгеймом, санкції цивільного, комерційного та адміністративного права.

На думку французького соціолога, відмінність між двома видами права відображує різницю між двома видами соціальної солідарності. Історія свідчить, що значення репресивного права постійно зменшується. У традиційному суспільстві переважає репресивне, в сучасному — реститутивне право.

В історії, вважає Е. Дюркгейм, можна віднайти суспільства з переважанням репресивного права, тобто такі, в яких під соціальним контролем перебуває повністю або майже повністю життя кожного індивіда. Тут існує порівняно монолітний, обов'язковий для всіх членів суспільства комплекс вірувань і звичаїв. Усі індивідуальні відхилення від прийнятих взірців суворо караються. Індивід у такому суспільстві ще не є особистістю, а становить лише "просте відображення колективного життя". Саме суспільство недиференційоване, його зв'язок з індивідом здійснюється безпосередньо. Солідарність, що існує в такому типі суспільства, французький соціолог називає механічною. На його думку, найпростішим первинним соціальним утворенням в історії, яке ґрунтувалося на механічній солідарності, була орда.

З просуванням суспільства до сучасного ставу в ньому відбувається активний злам меж локальних сегментів, розширюються суспільні зв'язки, комунікації, зростають міста, збільшується населення. Найважливішою характеристикою суспільства стає бурхливий розвиток поділу праці. Посилення реститутивного права свідчить про те, що стрижень солідарності в сучасному суспільстві полягає не в уподібненні індивідів один одному, а в суспільному поділі праці. Саме поділ праці зумовлює, відповідно до спеціалізації, розвиток особистісних здібностей і талантів. Тут кожний індивід — особистість, котра усвідомлює, що вона залежить від інших особистостей і що всі вони зв'язані єдиною системою суспільних зв'язків, які виникають внаслідок поділу праці. За таких умов індивіди солідарні поміж собою передусім тому, що вони різні й взаємно відчувають потребу один в одному. Таку солідарність Б. Дюркгейм називає органічною. Вона властива, сучасному промисловому суспільству.В ньому вже не контролюються всі сфери життя індивіда, як за репресивного права. Вірування і звичаї дедалі більше втрачають релігійний характер, зростає значення раціонального мислення, монолітність минулої моралі поступається диференційованій моралі соціальних груп, дістає визнання та поширюється індивідуалізм.

Особливе значення в забезпеченні органічної солідарності, за Е. Дюркгеймом, мають моральні правила які визнаються всіма членами суспільства. Дотримання їх у цьому разі вважається не тільки обов'язковим, а й бажаним актом. Моральні норми стають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечити високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — сім'ї, церкви, політичних партій, держави та ін.

Науковий доробок Е. Дюркгейма — це класика соціології. Сучасні дослідники звертаються і ще довго звертатимуться до нього за відповідями на запитання, які вони формулюють стосовно найновіших проблем суспільного життя.