Соціологія - Макеєв С.О. - Парадигма обміну

Мова теорії Дж. Хоманса своєрідна за смисловими акцентами загальновизнаних термінів і за численними запозиченнями. Ключове поняття концепції — обмін є водночас центральним у класичній політекономії та сучасних концепціях мікроекономіки. Однак термін соціальний обмін має специфічний зміст і визначається як особливий тип соціальних дій — взаємно винагороджуваних реакцій людей. Об'єктом соціального обміну можуть бути не тільки товари й економічні послуги, а й такі суто людські засоби, як схвалення, повага, любов, тобто практично все те, чим володіють людина і суспільство.

Категорія "взаємодія" є основоположною в західній соціології. Дж. Хоманс спробував уточнити і конкретизувати її через поняття соціального обміну, намагаючись надати їй емпіричного значення. Ототожнюючи соціальну взаємодію з обміном, автор зводить цю абстрактну категорію до рівня повсякденних стосунків, а соціальні відносини трактує як обмінні, але не виключно економічні.

Багатьом своїм поняттям Хоманс надає біхевіористської інтерпретації.

Діяльність — факти поведінки, яка має на меті одержання винагороди.

Винагорода — будь-який об'єкт, одержаний особою, або будь-яка звернена до неї діяльність, яку особа вважає цінною.

Цінність — міра здатності власної діяльності індивіда, а також зверненої до нього діяльності задовольняти потреби цього індивіда.

Взаємодія — поведінка, орієнтація людьми своєї діяльності одне до одного з метою одержати винагороду і уникнути покарання.

Інші поняття теорії повністю запозичено з елементарної економіки.

Витрати — діяльність, що несе покарання чи альтернати в-(вартість) ну винагороду, від якої відмов ляються, прагнучи одержати іншу винагороду.

Вкладення — сукупність попередніх значущих діяльностей особи (на кшталт сформованих раніше вмінь і

здібностей, здобутих освіти та спеціальних знань) і соціальних характеристик (на кшталт статі, віку, раси), які привносяться до ситуації взаємодії й оцінюються як самою діючою особою, так і тими, з ким вона взаємодіє. Прибуток — винагорода мінус витрати і вкладення за участь у певній діяльності.

Справедливість розподілу — діяльності, що передбачають розрахунок того, чи забезпечить певні витрати і вкладення

індивіда "справедливий прибуток" під час обміну.

Незважаючи на наполегливе прагнення Дж. Хоманса опрацювати систему чітких понять для аналізу, здатного реально пояснити елементарну соціальну поведінку, проблема операціонального визначення економічних понять залишилася нерозв'язаною. Наприклад, в елементарній економіці поняття "вартість" і "прибуток" мають чітке математичне визначення через вимірне поняття "гроші". У соціології ці поняття не мають універсальної одиниці виміру. Вартість та прибуток визначаються в процесі "внутрішніх розрахунків" людиною цінності об'єкта або діяльності для суб'єкта. Ці розрахунки, зроблені кожним учасником обмінної взаємодії, не мають одномірної шкали, занадто відмінні, суб'єктивні, унікальні.

Отже, теорія соціального обміну у своїх основних постулатах і поняттях є поєднанням біхевіористської психології з економічним аналізом.

Парадигма обміну

Дж. Хоманс закликав соціологів визнати, що найзагальніші положення соціальної теорії цілком очевидні. Вони мають за основу здоровий глузд людей. Судіть самі, наскільки основні положення теорії Хоманса відповідають його власному ідеалу.

Як стверджує Дж. Хоманс, світ рухають особисті інтереси людей. Незалежно від історичного часу та ступеня суспільного розвитку в людському суспільстві діє універсальний "закон вигоди": людина завжди прагне досягти максимальних винагород за мінімальну ціну.

Повсякденне життя складається з нескінченної низки "обмінних угод", під час яких люди задовольняють потреби одне одного. Це можливо, тому що кожний індивід має певну кількість ресурсів, які він потенційно може використати шляхом обміну з іншими для придбання об'єктів і послуг, що мають для нього суб'єктивну цінність. Людина змушена входити у відносини обміну, оскільки індивідуальні ресурси обмежені, а оточуючі володіють багато чим з того, чого вона потребує для задоволення життєво необхідних матеріальних потреб, для повноцінного соціального і психологічного розвитку й існування. Люди обмінюються матеріальними і нематеріальними цінностями, які належать до сфери емоцій або різноманітних послуг. Об'єктами обміну є не лише гроші, товари та економічні послуги, а й такі цінності, як похвала, повага, любов, прихильність, дружба.

Під час обмінних операцій з оточенням людина прагне одержати "винагороди" (rewards) й уникнути "покарань" та "прора-хунків" (costs). Соціальна поведінка — це майже завжди раціональний обмін. У процесі соціальних відносин партнери вдаються до розрахунків цінності винагороди, що пропонується іншими для обміну, а також власних витрат, яких вони можуть зазнати. Хоча люди не є ідеально раціональними, вони ведуть підрахунок витрат і надбань своїх соціальних взаємодій. Кожний учасник обміну калькулює винагороди, витрати, прибуток.

Не прагнучи досягти максимального прибутку, люди завжди намагаються одержати певну вигоду від своїх соціальних взаємодій. Наведемо простий приклад. Дитині дуже хочеться з'їсти дві цукерки, які лежать у неї в кишені, але вона знає, якщо не поділиться з товаришем, то може: а) одержати негативну оцінку "жаднюга" з боку оточення; б) розірвати стосунки з товаришем; в) у такій самій ситуації, коли товариш матиме два яблука, до неї бумерангом повернеться її відмова пригостити. Виникає складна дилема: одержати максимальну матеріальну вигоду чи мати моральну вигоду у вигляді дружніх почуттів і сподівань на майбутню взаємність.

У кожній соціальній ситуації можна поводитися по-різному. Людина розглядає наявні варіанти, робить "внутрішні розрахунки" за суб'єктивною шкалою можливих надбань, витрат, прибутку. Хоч індивіди не мають вичерпної інформації про всі можливі альтернативи, вони звичайно обізнані принаймні з деякими, які є підґрунтям для оцінок витрат і надбань. Зіставивши кілька винагороджуваних варіантів, людина обирає шлях, який забезпечить її найбільшою вигодою. Вона є вільною у своєму виборі й відповідальною за нього, вважає Дж. Хоманс. Такі калькуляції не обов'язково є усвідомленими чи раціональними. На прийняття рішення щодо альтернативних ліній поведінки впливають такі культурні компоненти, як норми та цінності, Я-концепції тощо.

Оскільки обсяг ресурсів, потрібних людям для задоволення їхніх матеріальних, соціальних і психологічних потреб, обмежений і в будь-якій ситуації взаємодії зберігаються обмеження щодо діяльності людей, суб'єкти конкурують один з одним, прагнучи одержати вигоду зі своїх взаємодій. Люди починають змагатися за володіння ресурсами, що створює напруженість у процесах обміну.

Для Дж. Хоманса абсолютно всі (а не лише економічні) ситуації взаємодії передбачають наявність індивідів, що обмінюються винагородами й покараннями і прагнуть вигадати щось. У різних соціальних контекстах відбуваються "постійні переговори", які мають на меті одержати взаємну вигоду, коли кожний учасник обміну калькулює винагороди, витрати, прибуток. Соціальні суб'єкти роблять підрахунки з метою одержати від іншого суб'єкта те, що переважає цінність і корисність того, що вони мають витратити.

Пітер Блау своїми оригінальними поглядами доповнює хоман-сівську модель елементарного соціального обміну. На його думку, люди вступають в обмін, оскільки відчувають можливість одержати винагороду (це відчуття П. Блау називає соціальним тяжінням). Починаючи обмін, кожний робить припущення щодо прагнень іншої особи, отримуючи уявлення про її потреби. Відтак кожний маніпулює власним образом з метою переконати партнера, що він має ті цінності, якими, очевидно, прагне володіти партнер. Люди діють за принципом взаємності, оскільки, виявляючи свої цінні властивості, кожний вимагає винагороди. Будь-який вид обміну передбачає, що люди, які надають винагороди, також отримують винагороди як плату за свої витрати. Індивіди прагнуть справити один на одного враження під час змагання, коли кожний демонструє винагороди з метою змусити іншого відповісти йому навіть, можливо, ціннішою винагородою. П. Блау аналізує основні види винагород, які володарі ресурсів можуть отримати шляхом обміну: гроші, соціальне схвалення, повагу та ін.

Отже, у взаємодії потреби учасників підкріплюються. Це прагнення отримати підкріплення з боку оточуючих, інакше кажучи, задовольнити свої потреби, і зумовлює соціальний обмін "винагородами". Саме в цьому вбачає Дж. Хоманс сутність суспільних відносин. На його думку, секрет соціального обміну між людьми полягає в тому, щоб дати іншій людині те, що вона вважає ціннішим, ніж ви, і одержати те, що є більшою цінністю для вас, ніж для неї.

Отже, теорія обміну — це загальна теорія, яка трактує людську поведінку як процес, у якому індивіди задовольняють один одного значущими послугами та вигодами. Для того щоб обмів стався, обидві сторони повинні оцінити користь, яку забезпечує партнер по обміну.