Соціологія - Макеєв С.О. - Формалізоване інтерв'ю

Під час організації досліджень велике значення має вибір методу збирання первинної соціологічної інформації. Для двох типів досліджень — теоретичних та прикладних — усі методи збирання соціологічної інформації досить детально викладені в соціологічній літературі. Тому проаналізуємо методи, які застосовують в оперативних дослідженнях та експрес-опитуваннях.

За традицією, громадська думка населення вивчається за допомогою опитувальних методів. Ні аналіз документів, ні спостереження не можуть конкурувати з ними. Не завжди будучи кращими, опитувальні методи залишаються і, очевидно, довго залишатимуться найефективнішими та надійними методами збирання первинної інформації. Одна з причин такого особливого стану опитувальних методів полягає в тому, що вони дають кращі можливості для одержання інформації про факти свідомості опитаних (мотиви, думки, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки тощо).

Поширеність опитувальних методів під час проведення оперативних досліджень можна пояснити двома основними чинниками:

1) можливістю віднайти серед різних варіантів опитування порівняно дешевий метод збирання соціологічної інформації;

2) специфічним характером опитування, результати якого звичайно не перевіряються і, як правило, вважаються наперед достовірними.

Специфіка опитувальних методів полягає в тому, що джерелом інформації для дослідника є словесне повідомлення, твердження індивіда. Багато суперечок серед соціологів і психологів викликає проблема достовірності та надійності цієї інформації. Проблема довіри до висловлювань індивіда є дуже складною, і, на жаль, жодний дослідник, очевидно, ніколи не зможе гарантувати повну достовірність одержаної інформації. До інформації, одержаної від індивіда, дослідник повинен ставитися досить критично і завжди перевіряти її за допомогою інших засобів і методів збирання інформації. Головний недолік будь-якого опитування (у вигляді інтерв'ю чи анкети) полягає в тому, що одержані дані не завжди свідчать про справжні думки, переконання, настрої опитуваного, оскільки останній, відповідаючи на запитання, нерідко прагне створити позитивне враження про себе.

Вказуючи на те, які види і різновиди опитувальних методів застосовуються в оперативних дослідженнях і експрес-опитуван-нях, необхідно одразу ж зазначити, що поглиблене (клінічне), неформалізоване (нестандартизоване) та напівформалізоване інтерв'ю ми не розглядатимемо, оскільки вони потребують істотних затрат часу. Увагу зосередимо на всіх видах анкетного опитування та на двох видах інтерв'ю: формалізованому і телефонному.

Формалізоване інтерв'ю

Формалізоване інтерв'ю можна розглядати і як один з різновидів інтерв'ю, і як перехідну від інтерв'ю до анкетування форму. Так, якщо під час роздавального анкетування анкетер зустрічається з респондентом, котрий сам неспроможний заповнити анкету (малограмотний, не володіє мовою опитування, поганий зір не дає можливості самостійно заповнити анкету тощо), в такому разі анкетер виконує функції інтерв'юера, опитуючи респондента за анкетою і пристосовуючи його відповіді до набору наперед сформульованих відповідей на запитання. При цьому ні порядок, ні формулювання запитань не зазнають змін.

Перевагами цього опитувального методу насамперед є:

1) можливість залучення як інтерв'юерів осіб без спеціальної підготовки;

2) впевненість дослідника в тому, що на запитання відповідає саме той респондент, який відібраний згідно з вимогами вибірки;

3) те, що інтерв'юер контролює ситуацію під час опитування і може спробувати переконати респондента продовжити опитування у разі його відмови.

Проте такому методу збирання соціологічної інформації властиві також суттєві недоліки:

1) присутність інтерв'юера (анкетера). На жаль, присутність інтерв'юера не завжди сприяє підвищенню якості одержаної інформації. Іноді респондентам заважає відверто відповідати на запропоновані запитання присутність сторонньої особи. Однак для деяких респондентів цей недолік перетворюється на перевагу: заповнення анкети в присутності інтерв'юера дисциплінує;

2) бажання провести опитування у стислі строки вимагає залучення до опитування досить великої кількості інтерв'юерів (норма навантаження на одного інтерв'юера не повинна перевищувати 12—15 інтерв'ю протягом опитування). Інтерв'ю — це досить трудомісткий вид роботи. Кожному інтерв'ю, як правило, передує значна підготовча робота, пов'язана з пошуком респондента, переконанням його взяти участь в опитуванні тощо. Не виключені випадки, коли інтерв'юер змушений повторно відвідати респондента, оскільки останній не завжди буває вдома. Як показує досвід, тільки трохи більше 50 % інтерв'ю беруться за першим відвіданням респондентів. Близько 20 % респондентів опитуються після повторних відвідань, опитування 15—18 % респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10 % респондентів належать до важкодоступних одиниць спостереження;

3) іноді причиною перекручення соціологічних даних є сам інтерв'юер. Мається на увазі не його вплив на опитуваного, а те, що інколи інтерв'юери свідомо деформують одержану під час опитування інформацію. Про свідомі перекручення йдеться тільки тоді, коли інтерв'юер: а) бажаючи скоротити обсяг робіт, пов'язаних з опитуванням, сам заповнює кілька опитувальних документів; б) з'ясувавши після опитування (у разі роздавального анкетування), що респондент з якихось причин не відповів на запитання, інтерв'юер, не розшукуючи цю людину, самостійно відповідає на пропущене запитання; в) не зустрівшись із потрібним йому респондентом і не бажаючи витрачати час на повторні візити до нього, інтерв'юер опитує першу ж людину, яку зустріне, а основні соціально-демографічні характеристики, зазначені в завданні, переносить на опитану ним особу, тобто інтерв'юер свідомо йде на обман дослідників.

Слід підкреслити, що під час організації будь-якого опитування — інтерв'ю чи роздавального анкетування — з боку організаторів дослідження має здійснюватися хоча б вибірковий контроль за роботою залучених до опитування інтерв'юерів та анкетерів. Це, з одного боку, дисциплінує інтерв'юерів, а з іншого — дає змогу оцінити якість їхньої роботи.