Географія - Гілецький Й. Р. - Земельний фонд

Земельний фонд

Сільське господарство — одна з найважливіших галузей виробничої сфери, яка займається вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

З усієї земельної площі (60,4 млн га) на землі сільськогосподарського призначення на початок 2006 р. припадало близько 43 млн га, або 71,2 %, але площа сільськогосподарських угідь, тобто земель, що реально використовувалися у сільськогосподарському виробництві, становила 41,7 млн га, або 69,0 %. У тому числі рілля займала площу майже 53,8 %, сіножаті — 4 %, пасовища — 9,1 %, сади і виноградники — понад 1,5 %, решта земель (0,6 %) під паром. У структурі сільськогосподарських угідь є істотні територіальні відмінності. Найбільша частка посівних площ у Степу і Лісостепу (близько 70%), сіножатей і пасовищ — ■ на Поліссі та в Українських Карпатах.

Сільськогосподарські угіддя потребують систематичного догляду: зрошення на півдні, осушення на Поліссі, захисту ґрунтів від ерозії в Лісостепу. Комплекс заходів, спрямованих на збереження та поліпшення родючості земельних угідь, називається меліорацією.

Крім того, екстенсивний шлях розвитку сільського господарства упродовж XX ст. призвів до надмірного освоєння загальної земельної площі, -а також розораності території, порушення пропорцій між ріллею, луками, водою. У нашій країні розорані навіть захисні смуги вздовж річок та озер, схили значної крутизни. Таке збільшення орних земель, використання важкої ґрунтообробної техніки, зменшення площ лісосмуг призвели до посилення ерозії ґрунтового покриву.

Крім земельних ресурсів, важливе значення для сільськогосподарського виробництва мають водні та агрокліматичні ресурси. Особливо залежним від кліматичних умов є рослинництво.

Рослинництво

Рослинництво на початку 1990-х рр. давало 45 % продукції сільського господарства, у 2006 р.— близько 60,0 %. Воно спеціалізується на вирощуванні різних культурних рослин, що дають продукти харчування, сировину для легкої і харчової промисловості, корм для тварин, ліки тощо. За способом використання земель рослинництво поділяють на такі галузі другого порядку:

а) рільництво (вирощування польових культур на орних землях);

б) плодівництво (розведення багаторічних насаджень — садів, ягідників, виноградників);

в) луківництво (використання і поліпшення природних лук, створення штучних сіножатей і пасовищ).

У рільництві, враховуючи значення продукції, що виробляється, виділяють: зернове господарство; виробництво технічних культур; картоплярство, овочівництво і баштанництво; вирощування кормових культур.

Зернове господарство спеціалізується на вирощуванні продовольчих хлібних культур — пшениці й жита; продовольчих круп'яних — гречки, проса, рису; фуражних (що, використовуються як корм для тварин) — ячменю, вівса, кукурудзи; зернобобових — гороху, квасолі тощо.

Технічними називаються культури, які переважно є сировиною для промисловості (харчової, легкої).' За значенням їх поділяють на волокнисті — льон-довгунець, коноплі; цукроноси— цукрові буряки; олійні — соняшник, льон-кудряш, соя, ріпак; ефіроолійні — троянда, кмин, м'ята тощо; лікарські — валеріана, горицвіт та ін.

Найпоширенішими овочевими культурами на Україні є білокачанна капуста, помідори, огірки, цибуля, столові буряки, морква тощо. Баштанні рослини є різновидністю овочевих культур, до яких належать кавуни, дині, гарбузи.

Вирощування кормових культур охоплює посіви багаторічних (люцерна, конюшина, тимофіївка та ін.) і однорічних трав, кукурудзи на зелений корм, кормових коренеплодів (кормові буряки, бруква тощо).

Плодівництво включає садівництво (вирощування яблунь, груш, айви, вишні, абрикосів, персиків, волоських горіхів); ягідництво (вирощування полуниць, малини, смородини, порічок, аґрусу); виноградарство.

Рослинництво залишається дуже залежним від природних умов (температурного режиму, вологості, якості ґрунту), тому в різних місцевостях вирощують певні види рослин.

Характерною рисою праці в рослинництві є її сезонність, що призводить до втрати робочого часу, простоювання сільськогосподарської техніки.

Виробничі особливості рослинництва, значення окремих його галузей для господарства країни зумовлюють певну структуру посівних площ. У післявоєнний період підвищилася частка земельних угідь, зайнятих технічними і кормовими культурами, а зменшилася площа зернових. В останнє десятиліття площі, зайняті кормовими культурами, сильно скоротилися — з 11 млн га у 1995 р. до 3,7 млн га (11,5% від усіх посівних площ) у 2005 р. Дещо зросли угіддя, зайняті зерновими — з 14,1 млн га у 1995 р. до 15,0 млн га (46,2 % від усіх посівних площ) у 2005 р.