Географія - Олійник Я.Б. - 16.1. Умови розвитку і характерні риси природних комплексів

16.1. Умови розвитку і характерні риси природних комплексів

Підчас вивчення окремих компонентів природних умов України ми постійно звертали увагу на взаємні зв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також і в часі: за сезон, рік, століття,тисячоліття, мільйони років. За такої тривалої взаємодії в межах географічної оболонки, на материках і океанах, на території України виникають різні за розмірами ділянки, які характеризуються певною однорідністю фізико-географічних умов, але відрізняються одна від одної. Такі ділянки фізико-географи назвали природно-територіальними комплексами (ПТК). У таких комплексах складові (частини) утворюють єдине ціле. Отже, характерною рисою ПТК є їхня цілісність, яка обумовлюється закономірним поєднанням взаємопов'язаних і взаємозалежних компонентів природи на конкретній території чи акваторії. Синонімом ПТК є поняття географічного ландшафту як відносно однорідної ділянки географічної ділянки, яка виокремилась у процесі її розвитку і відрізняється від інших своєю структурою, тобто поєднанням компонентів і територіальних одиниць — ПТК менших рангів.

В Україні поширені різноманітні природно-територіальні комплекси (ландшафти) — закономірні сполучення гірських порід, рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності, тваринного світу, які сформувались у процесі історичного розвитку її території. Природно-територіальні комплекси виникають внаслідок взаємодії різноманітних природних чинників (сонячної радіації, атмосферної циркуляції, земної поверхні). Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло - й вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу та водні (аквальні). Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, за результатами яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалася нова її галузь—ландшафтознавство.

16.1.1. Розвиток ландшафтів України в антропогені

Ландшафти України формувалися протягом антропогенового періоду, зазнали змін в історичні часи.

На початку антропогенового (четвертинного) періоду дослідники природних умов минулого вирізняють лише дві природні зони: лісову і лісостепову. А вже в середині антропогенового періоду, після відступу Дніпровського зледеніння, тут сформувалися три природні зони з давніми лісовими, лісостеповими та степовими ландшафтами.

Протягом наймолодшого (четвертинного) геологічного періоду розвивалися два типи ландшафтів — холодні (льодовикові) й теплі (міжльодовикові). Проте кожен ландшафт характеризувався певними індивідуальними показниками, які не повторювались у часі. Особливо значна відмінність існувала міжльодовиковими і міжльодовиковими ландшафтами.

Прикладом холодних (льодовикових) ландшафтів є ландшафти дніпровського етапу (270— 180 тис. років тому). Значне похолодання клімату, спричинене ослабленням сонячної радіації, призвело до формування на Скандинавських горах потужного льодовика, який розповзався в усі боки. Він покрив значну частину Північної Європи і досягнув території України. У долині Дніпра сліди максимального зледеніння виявлені недалеко від м. Дніпропетровська. На льодовиковому щиті температура повітря опускалася до -25, -30 °С. Клімат змінювався від холодного й вологого до холодного й посушливого. Арктичні континентальні повітряні маси значно впливали на прилеглу територію. У прильодовиковій смузі були поширені своєрідні болотно-тундрові, тундро-лучно-степові ландшафти з бідною рослинністю (карликова берізка, полярна верба, вільха). Вони поєднували в собі риси ландшафтів сучасних тундр і високогірних степів. Тваринний світ був небагатим. Тут виявлено рештки лемінга, полярної куріпки, мамонта. Особливо були поширені мамонти. Ці величезні й сильні тварини, вкриті густою шерстю, були пристосовані для життя у прильодовиковій зоні. Вони стали об'єктом полювання первісних людей. Небезпідставно існує думка, що мамонтів знищили люди. Про це свідчать знахідки великої кількості кісток (іноді до кількох тисяч) цих тварин на стоянках племен. Не виключено, що на території України існувала своєрідна "спеціалізація" мисливців. У Середньому Придніпров'ї полювали на мамонтів, у Причорномор'ї та Придністров'ї — на печерних ведмедів, у Криму — на гігантських оленів і диких ослів.

Найновіші дані свідчать про те, що літо у прильодовиковій зоні було коротким, з відносно теплим вегетаційним періодом. Середні температури найтеплішого місяця досягали +8 °С. Влітку край льодовика танув, і його води заливали великі простори. Про це свідчить значне поширення водно-льодовикових відкладів.

Далі на південь розпростерлися холодні лісостепові та степові ландшафти на лесових породах. Клімат був сухим континентальним. Середні температури найтеплішого місяця не перевищували +6, +11 °С, найхолоднішого — —13, —15 °С. Несприятливі кліматичні умови призвели до майже повного зникнення деревної рослинності. Тільки в долинах річок збереглися сосна та береза.

Степові ландшафти вкривали тоді територію Причорномор'я і Приазов'я. Це були холодні "лесові" ландшафти. Таку назву вони одержали через те, що утворилися на лесових відкладах. їхнє утворення пов'язують із льодовиковими епохами. Лес — це пилувата жовтувато-польова пориста порода. На території України лес охоплює понад 2/3 площі рівнин, саме на ньому сформувалися сучасні чорноземи. Тогочасний клімат був холодним і сухим. Середні температури найтеплішого місяця у Причорномор'ї та Приазов'ї досягали + 12, +14 °С, найхолоднішого — мінус 8—10 °С.

Позальодовикові ландшафти не мали різких меж. Перехід від однієї ландшафтної зони до іншої був поступовим.

Значне поширення льодовиків привело до зміни напрямку руху повітряних мас, зменшення кількості вологи в атмосфері, а відтак -і снігу для їхнього живлення. Підвищення температури остаточно вирішило долю льодовиків. Вони почали танути, залишаючи морену, водно-льодовикові піски, суглинки з гравієм і галечником. Пилові часточки переносилися вітром, утворюючи у прильодовиковій смузі і потужні (до 5—7 м) відклади лесу.

Прикладом типового міжльодовикового часу можна вважати прилуцький етап (приблизно 110—80 тис. років тому). Його природні умови дуже нагадували сучасні. Про це свідчить подібність ландшафтів, близькість їхніх меж.

У північній частині України розпросторилися лісові ландшафти з сосново-широколистяними лісами на бурих лісових, лучних та болотних грунтах. Порівняно з сучасними вони були зміщені на південь. Клімат був тепліший і вологіший, ніж тепер. Середня температура липня становила +20, +21 °С, січня —7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 мм на сході.

У Середньому Придніпров'ї та Придністров'ї були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистяними і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних грунтах. Вони також були зміщені на південь і охоплювали значну територію сучасної північної степової зони. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила плюс 23 "С, найхолоднішого — плюс 2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600 мм. Середньорічна температура у Причорномор'ї була на 2—3 °С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер.

У межах Причорномор'я і Приазов'я переважали сухі степові ландшафти з чорноземними каштановими ґрунтами.