Туристичне краєзнавство - Петранівський В.Л. - Розділ 4. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

4.1. Наукова сутність та суспільне значення рекреації у природному середовищі

Краєзнавство і туризм базуються на цільовому і раціональному використанні рекреаційних ресурсів. Визначити цінність тих чи інших територій для краєзнавства і туризму допоможе вивчення рекреаційних ресурсів — сукупності природних і створених людиною об'єктів і явищ природного середовища, які придатні для туристично-краєзнавчої діяльності.

Рекреаційне природокористування — це комплекс заходів, пов'язаних із використанням природних ресурсів з метою оздоровлення людини, відновлення її фізичного та психологічного самопочуття, розширення екологічного і культурного світогляду.

Рекреаційне природокористування здійснюється на конкретних територіях з певними соціально-економічними та природними умовами. Система рекреаційного природокористування формується під впливом зростаючих потреб суспільства в рекреаційних послугах та рівня придатності природно-ресурсного потенціалу території для рекреаційного використання.

У наших умовах, з різних причин, процес відновлення життєвих сил часто носить традиційно пасивний характер і пов'язаний з уявою про спокій у домашніх умовах як кращу форму відпочинку. Такий підхід призводить до ряду негативних наслідків — зростання взаємопов'язаних фізичних і психічних захворювань, які поступово переходять у хронічні, погіршуються параметри здоров'я у дітей і підлітків. Таке становище викликане як погіршенням стану природного середовища, так і зміною характеру життєдіяльності населення у створеному дисбалансі між характером затрат людини та їх відновленням. У цих умовах процес відтворення повноцінної працездатності може бути забезпечений тільки в результаті росту споживання рекреаційних послуг. На цьому базується медико-біологічний чинник формування потреб у рекреаційних послугах — необхідність лікування та оздоровлення населення на основі бальнеологічних, кліматичних та мікрокліматичних ресурсів, психокомфортного природного середовища.

На формування попиту на рекреаційні послуги вагомий вплив має також територіальний чинник, який, у свою чергу, залежатиме від геополітичного положення, наявності та забезпечення рекреаційними природними ресурсами навколишніх територій, наявної економічної ситуації та багатьох інших чинників.

Традиційно, в науковій літературі щодо функцій рекреаційного природокористування користувалися положеннями, висвітленими М. С. Мироненком й І. Т. Твердохлєбовим [15], де рекреація характеризується економічною, медико-біологічною та соціально-культурною функціями. Проте специфіка рекреаційної діяльності зараз вимагає дещо зміненого трактування.

На нашу думку, при розгляді питання функцій рекреаційного природокористування слід користуватися такими положеннями:

— рекреація існує як вид господарської діяльності;

— це спосіб задоволення життєво важливих потреб населення у лікуванні та відпочинку, елемент процесу відновлення працездатності;

— при належній організації рекреаційна діяльність виступає як форма освітньо-виховної діяльності;

— претендуючи на певні території, рекреаційна діяльність обмежує існування інших видів господарювання, які є екологічно менш безпечними;

— виступаючи як форма міжнародного співробітництва, рекреаційна діяльність, туризм зокрема, відіграє важливу політичну роль.

Отже, виходячи з цього, слід виділити п'ять основних функцій рекреаційного природокористування: соціально-економічну, медико-біологічну, освітньо-виховну, політичну та природоохоронну (рис. 4.1):

Рис. 4.1. Функції рекреаційного природокористування

Суть соціально-економічної функції полягає в отриманні економічного ефекту завдяки функціонуванню рекреаційного підприємництва. Рекреаційна діяльність при належній організації здатна дати поштовх соціально-економічному розвитку території, на якій ця діяльність формується. Окрім цього, побічний соціально-економічний ефект досягається завдяки підвищенню продуктивності праці, зниженню захворювань рекреантів. Досліджено, що в перший місяць після активного відпочинку продуктивність праці зростає на 15—25 %, потім поступово знижується і через 4—8 місяців досягає попереднього рівня.

Медико-біологічна функція рекреаційної діяльності призводить до зниження захворюваності, збільшення тривалості життя людей. Активний відпочинок у лісі знижує рівень захворюваності серцево-судинної системи приблизно на 50 %, органів дихання — на 40 %, нервової та кістково-м'язової систем — на 30 %. Велике значення має активний відпочинок у профілактиці психічних захворювань.

Медико-біологічна функція має виключне значення, оскільки завдяки їй формується основний попит на різноманітні рекреаційні послуги. Основними рекреаційними ресурсами прийнято вважати лікувальні мінеральні води, пелоїди, озокерит, використання яких позитивно впливає на лікування захворювань крові, серця, органів травлення, кістково-опорного апарату, нервових захворювань тощо. Перебування в бальнеологічних закладах часто є необхідною умовою післяопераційного періоду лікування.

Вагоме значення при лікуванні та профілактиці легеневих захворювань мають кліматичні умови гірських долин, особливо у поєднанні з оздоровчими властивостями лісу. До таких властивостей належать:

1. Кисне продукуюча здатність лісу. За даними С. В. Бєлова, 1 га лісу виділяє в атмосферу (залежно від класу бонітету) 1,8—5,0 т кисню за рік, не враховуючи тієї частини (50 % ), яка витрачається на розклад опалого листя, хвої, гілок тощо, водночас, в утвореній в результаті росту дерев органічній речовині зв'язується 2,8—6,5 т вуглекислого газу.

Високобонітетні ліси Карпат можуть виділяти до 20 т кисню за рік з 1 га, а річну норму для людини може дати 0,3 га лісу.

2. Фітонцидна властивість. Гектар хвойного лісу виділяє за добу до 5 кг фітонцидів, листяного — 3 кг. У 1 м3 лісового повітря знаходиться в 50—70 разів менше хвороботворних організмів, ніж у місті. Ялиця виділяє фітонциди, які вбивають коклюшну паличку, збудників черевного тифу, сосна — туберкульозну та кишкові палички. Дуб згубно діє на збудників дифтерії, стафілокок. Повітря соснового, дубового, березового лісу, насичене фітонцидами, вбиває збудників хвороб краще, ніж алое, часник, цибуля, перець.

3. Іонізуюча здатність лісів полягає у виділенні легких іонів, які позитивно впливають на активність дихальних ферментів, збільшення біотоків мозку, підвищують кількість кисню в крові і зменшують вміст цукру. Усі ці властивості використовують при лікуванні гіпертонії, атеросклерозу, туберкульозу легенів, бронхіальної астми, перевтоми, безсоння. Окрім цього, ліси володіють важливими пиловловлюючою і шумозахисною здатностями, регулюють температурний режим, збільшують відносну вологість повітря.

Розглядаючи медико-біологічну функцію рекреації, часто нехтують важливим значенням активного туризму. Хоча власне екстремальність цього виду рекреаційної діяльності є основним фактором запобігання ряду психічно-нервових і похідних від них захворювань. Нині умови проживання обмежують людину в повноцінній руховій активності, створюють психологічний дискомфорт, породжують як дефіцит часу, так і дефіцит пошукової активності, синдром нереалізованих можливостей. Виникає так званий техногенний стрес, який часто є надто тривалим у часі й супроводжується пасивно-захисною реакцією організму, що, в свою чергу, призводить до ряду серйозних як психічних, так й інших захворювань — печінки, серця, шлунку.

Активна участь у туристичних походах, що супроводжуються екстремальними погодними і побутовими умовами, низкою небезпек і перешкод, сприяє мобілізації активно-захисних функцій організму через такі збудники, як тривога, страх, фізичні навантаження, емоційне збудження, інтелектуально-пошукова активність. Подолання рекреантом короткотривалого стресу, пов'язаного з активною туристичною діяльністю, супроводжується подоланням "домашнього" стресу. Людина відчуває значне психологічне розвантаження, що і є основною причиною підсвідомого бажання наступного відпочинку.

Важливим є також позитивний вплив активного туризму на організм дітей. Встановлено, що покращення функціонального стану кардіореспіраторної системи проявляється у збільшенні ударного об'єму крові, збільшенні потужності вдиху, видиху, покращенні силових показників, витривалості школярів під впливом навіть одноразових багатоденних туристичних походів.

Освітньо-виховна функція реалізується, в основному, через задоволення пізнавальних потреб населення.

Із загостренням інформаційного і техногенного впливу на людину послаблюється етичне відчуття природи, що пов'язано із зменшенням безпосередніх зв'язків більшості людей з природою і, відповідно, зменшенням сприйняття й розуміння її процесів та явищ. Людина, яка віддалена від природи, не здатна усвідомити не лише масштаби антропогенного впливу на довкілля, але й свою залежність від нього. За таких умов процес пізнання, на основі якого формується освітньо-виховна функція, має надзвичайно важливе значення.

Для формування екологічного світогляду недостатньо лише знань, набутих за підручником чи отриманих із джерел масової інформації. Необхідний тісний позитивний зв'язок знань з почуттями у процесі діяльності. Перебування на теренах природи, безпосереднє її вивчення і набування конкретних природничих знань у поєднанні з емоційним збудженням, пов'язаним з естетичною красою навколишніх ландшафтів, певною екстремальністю умов, дає змогу зробити якісно новий крок для досягнення цілей екологічного виховання. Власне цей аспект поєднання інтелектуальної та емоційної діяльності має вагоме значення у формуванні екологічної свідомості. Для підтвердження цього варто згадати уроки серед природи видатного педагога В. О. Сухомлинського.

Безпосередній контакт з природою, конкретні наочні приклади взаємозв'язків природних комплексів і можливі їх трансформації внаслідок людської діяльності створюють передумови для засвоєння більш загальних екологічних знань глобального масштабу. Гасло екологів "мислити глобально, а діяти локально" повинен на початковій стадії пройти через узагальнення, абстрагування конкретних екологічних знань і переконань, набутих на основі власного досвіду, і бажано ще у шкільному віці.

Політична функція реалізується, основним чином, через міжнародний туризм. Знайомство з культурно-історичною спадщиною країни, безпосередній контакт із місцевим населенням, участь у традиційних народних обрядах часто є основою як для особистих товариських відносин, так і для тісного міжнародного співробітництва в галузях науки, культури та бізнесу.

Природоохоронна функція є як прямою, так і побічною. Вагомість цієї функції часто визначає пріоритетність ведення господарства на певних територіях. Рекреаційна діяльність, як і будь-яка інша форма природокористування, негативно впливає на природне середовище. Проте, слід урахувати той факт, що на певні рекреаційні території претендують й інші галузі господарства реґіону, які, відповідно, при розвитку рекреації обмежені як територіально, так і функціонально.

Окрім цього, рекреаційні території виконують важливу буферну роль при організації природно-заповідних територій (наприклад, національних природних парків). Збільшення територій абсолютного заповідання без рекреаційних зон практично призводитиме до їх зменшення — через незацікавленість місцевого населення в існуванні таких об'єктів, і може призвести до негативних наслідків — вирубування лісів, браконьєрства, недозволеного випасу худоби, винищення рідкісних лікарських рослин тощо. Заповідний режим, який без буферних зон важче контролюється, буде порушуватися, що реально означатиме зниження цінності природних об'єктів. Рекреаційні зони як стале джерело прибутків для місцевого населення відтягнуть на себе економічні проблеми природокористування при зацікавленні у збереженні природних комплексів на цій території.

Природне середовище в галузі рекреаційної діяльності виступає не лише як об'єкт, але й як партнер людини в процесі організації цієї діяльності. Адже сама природа, тобто поєднання умов та ресурсів, лікує, оздоровлює та відтворює здоровий фізичний і психічний стан рекреанта, а людина лише виступає як посередник, організовуючи певну рекреаційну інфраструктуру обслуговування. Тому процес рекреаційного природокористування тісно залежить від екологічного чинника, оскільки збережене природне середовище, на якому формується рекреаційна діяльність, є основною цінністю, завдяки якій ця діяльність є можливою.

Втрата якісних або кількісних характеристик природного середовища може призвести до значних екологічних і, відповідно, економічних збитків або припинення рекреаційної діяльності взагалі. Тому максимальне збереження природних систем є необхідною умовою рекреаційного природокористування і виступає гарантом сталості економічного розвитку певної території. На користь сказаного слід зазначити, що у Німеччині рекреаційна оцінка лісів є у 20 разів вищою, ніж економічна оцінка зрубаної деревини, а в Японії рекреаційний ліс оцінюється в 50 разів вище господарського.

З огляду на майбутнє, очевидно, доцільно було б об'єднати соціально-економічну функцію з природоохоронною в еколого-економічну, оскільки майбутній розвиток чи реконструкція рекреаційного господарства повинні відповідати концепції сталого розвитку, що була задекларована Конференцією ООН Ріо-92 і широко обговорювалася на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1997 р. у Нью-Йорку. Поряд з економічним розвитком території, пріоритети надаються екологічним аспектам. Доцільним вважається такий рівень природокористування, де при наявному економічному ефекті певне підприємництво не завдає шкоди довкіллю.

Звідси, сталий туризм — це ведення економічно доцільного туристичного господарства, при якому вплив на природні комплекси не перевищує межі природного самовідновлення протягом цієї діяльності. Такі вимоги можливо виконати лише при максимально можливій організованості рекреаційної діяльності, що повинна бути контрольованою і регульованою.

Передумовами використання природних ресурсів і об'єктів з метою туризму (краєзнавства) виступають туристичний інтерес і туристичне враження.

Туристичний інтерес — це перспектива одержання туристом об'єктивної інформації, позитивних емоцій, можливості задоволення особистих рекреаційних потреб.

Об'єкти туристичного інтересу — це визначні місця, природні об'єкти і природнокліматичні зони тощо.

Специфічні інтереси різних туристичних груп дають підстави для виділення чотирьох категорій туристичних мотивів (спонук до подорожей).

1. Природні та кліматичні мотиви. Рельєф місцевості, рослинність, температура повітря тощо надзвичайно привабливі для туриста, відіграють суттєву роль у створенні таких форм туризму, як спортивний, водний, гірськолижний, пляжний тощо.

2. Культурно-екологічні мотиви. Спілкування з природою розглядається як невід'ємний атрибут (потреба) особистісного розвитку людини.

3. Рекреаційно-психологічні мотиви. Відображають біологічні й психологічні потреби населення міст, міських агломерацій у зміні середовища свого повсякденного перебування.

4. Економічні мотиви. Проаналізувавши рівень розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів у використанні свого вільного часу надають перевагу туризму й пізнавальному краєзнавству.

Стійкий розвиток туризму залежить від нормування рекреаційного навантаження на природні комплекси (або пропускного потенціалу).

Рекреаційне навантаження — це показник, що характеризується чисельністю туристів на одиницю площі за певний період.

Пропускний потенціал території — це те максимальне навантаження, яке здатний витримати той чи інший природний туристичний об'єкт без втрати своїх фізичних та естетичних властивостей.

Прийнято виділяти три основні види (складові) пропускного потенціалу природної території:

1. Екологічний пропускний потенціал — це такий рівень відвідуваності природного об'єкта або місцевості, перевищення якого призводить до негативних екологічних наслідків або в результаті дій самих туристів, або через функціонування інфраструктури, яка обслуговує туризм.

2. Психологічний пропускний потенціал — це такий рівень відвідуваності туристичного об'єкта або місцевості, перевищення якого спричинятиме погіршення вражень від його відвідування.

3. Демоетнокультурний (соціальний) пропускний потенціал — це такий рівень відвідуваності місцевості заїжджими туристами, перевищення якого призводить до негативних наслідків для місцевої культури і погіршення взаємовідносин місцевого населення з туристами.

Таким чином, пропускний потенціал обмежує рівень використання ресурсного потенціалу території в точки зору стійкого збереження, підтримки і відновлення природних властивостей туристичного об'єкта або місцевості.