Вступ до філософії - Лузан А.О. - 4. Філософія нового часу

Границі теми "Філософія Нового часу" не збігаються з історичним періодом Нового часу. Історичний період Нового часу охоплює період з XVII ст. до кінця XIX ст . У цей історичний період існувало багато філософських шкіл і напрямків, найбільш значимі з яких будуть розглянуті в наступних лекціях. Дана лекція присвячена розгляду причин, що викликали світоглядний переворот, і характеристиці основних положень нового світогляду, закладених філософією Нового часу в XVII - першій половині XVIII століть.

4.1 Соціально-економічні перетворення, наукова революція і їхнє відображення у філософії Нового часу

Епоха Відродження була предтечею соціально-економічних перетворень європейського суспільства, поклала початок тому світоглядному перевороту, що знаходить своє завершення у філософії Нового часу.

XVII століття характеризується початком інтенсивного розпаду феодального суспільства у Європі. Капіталістичні суспільні відносини затверджуються в Голландії, у той час найпередовішій країні Європи, де сільське населення складало незначну частину. На шлях капіталістичного розвитку стає Англія. Період первісного нагромадження капіталу проходить Франція. В інших країнах Європи феодальні відносини також знаходяться в стані кризи. Усе це приводить до корінних змін в економічній сфері, самому характері праці і виробництва. Феодальне суспільство спирається на замкнуте, натуральне господарство, основу якого складає сільське господарство і кустарне ремісниче виробництво, що Грунтується на традиціях, сімейній передачі досвіду. Раннє капіталістичне виробництво базується на мануфактурі, де панує поділ праці, що відкриває можливість і вимагає раціоналізації виробничого процесу на основі наукових знань. При цьому питання стоїть не про знання метафізичних сутностей, а про знання конкретних природних і суспільних процесів, на які людина впливає у своїй практичній діяльності і які, у свою чергу, впливають на людину. Ці потреби практики були значною мірою підкріплені успіхами експериментально-математичного природознавства, досягнутими в епоху Відродження.

Відродження, а слідом за ним і Новий час успадкували дві фундаментальні теорії Античності, що зробили величезний вплив на становлення нової науки: атомістичну теорію Демокрита і філософію математики Піфагора-Платона. Атомістична теорія давала можливість уявити світ як сукупність малих матеріальних часток, які рухаються в порожньому просторі, з'єднуючись, і які створюють макрооб'єкти. А математична теорія давала можливість сформулювати закони цього руху. Але Античність не дійшла до застосування математики до аналізу реальних природних процесів. Математика для Античності виступає скоріше як принцип гармонії, досконалості світу, ніж метод аналізу реальних фізичних взаємозв'язків. Греки не змогли пристосувати математику до аналізу якісно різнорідної фізичної, а тим більше психічної і соціальної реальності, де і сьогодні застосування математики досить обмежене. Це вдалося зробити тільки в епоху Відродження і Новий час, завдяки введенню в науку таких ідеалізованих об'єктів, як матеріальна точка, порожній простір, механічні сили, що діють на відстані, і т. д.

Потреби практики і розвиток науки ставлять перед філософією нові завдання, визначають нові напрямки дослідження. На перший план виходять гносеологічні проблеми, насамперед проблема методу пізнання, що дає можливість побудувати нову науку в противагу середньовічній схоластиці, науку, що розкриває суть, закономірності реальних фізичних процесів і тим самим дає можливість більш ефективно впливати на дійсність.