Філософія - Данильян О.Г. - РОЗДІЛ 6. Свідомість як філософська проблема

Свідомість - це наші думки, почуття, уявлення, воля. Усе це складає дуже важливу здатність людини розуміти навколишнє, усвідомлювати своє місце в суспільстві, свої дії, почуття, думки, інтереси. Тварини, як відомо, не усвідомлюють ані свою поведінку, ані своє місце в світі. Вони через це не володіють ані свідомістю, ні тим більше самосвідомістю. Це монополія людини.

Проблема свідомості останніми роками перебуває у центрі уваги багатьох вчених різних галузей знань-соціології, логіки, психології, кібернетики, фізіології, математики та ін. Проблема свідомості привертає особливо пильну увагу філософів, бо визначення місця і ролі людини в світі, її відносини з навколишнім середовищем передбачає зміни природи людської свідомості. Про все це йтиметься в наступних параграфах.

1. Проблема свідомості у філософії. Генезис свідомості та її сутність

Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Найперші складнощі її розуміння та вивчення пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Тому впродовж багатьох століть свідомість лишалася таємницею. Це завжди сприяло містифікаціям її природи і сутності. Так, ще в стародавні часи виникло уявлення про свідомість як прояв душі - таємничої "чуттєво-надчуттєвої" істоти, відповідальної за людське життя і певні стани людського тіла. Характерним для цих поглядів було те, що душа не відокремлювалася від тіла, ще не існувало поділу на матеріальне та ідеальне. Це також стосується перших філософських теорій. На початкових стадіях свого розвитку грецька філософська думка не знала поняття "ідеального" як особливої протилежності чуттєво-предметному матеріальному. З часом душа розглядалася як якась нематеріальна субстанція, нібито незалежна від матерії, здатна вести самостійне існування, безсмертна і вічна. Вперше ці погляди дістали своє теоретичне обгрунтування і закріплення у філософії Сократа і його учня Платона. Геракліт основу свідомих дій людини називав "логосом", що тлумачилося як слово, думка, сутність самих речей. Цінність людського розуму визначалась залежно від міри залучення до цього логосу - об'єктивного світопорядку. Взагалі ж в античній філософії свідомість причетна до розуму, що є космічним і виглядає як узагальнення дійсного світу, як синонім універсальної закономірності.

У подальшому історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень. З'ясувалось, однак, що більшість філософів пояснювали свідомість залежно від того, яку вони займали позицію в питанні співвідношення матерії та свідомості. Коротко охарактеризуємо ці позиції в основних напрямах філософії.

Ідеалістичні погляди на природу свідомості протягом століть набували різного змісту, але зводилися до такого: свідомість - первинна, матерія - вторинна. Так, об'єктивний ідеалізм наділяє свідомість, яка існує незалежно від світу, десь поза світом і поза людиною, надматеріальним, надприродним характером. Свідомість не має ніякого відношення до мозку, дух не народжується, не виникає і не постає: вона живе своїм власним життям, розвивається, породжує явища природи та історії. Такс твердження ідеалізму про існування свідомості безпосередньо стикається з теологією, яка стверджує, що свідомість людини є Божим даром: створюючи людину, Бог "вдихнув у неї дух живий", наділивши людину часткою божественного світла.

З точки зору дуалістів, матерія та свідомість - самостійні, рівноцінні начала. А це означає, що за свідомістю визнається повна незалежність від матерії. Як і матерія, свідомість є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження. Одним з видатних представників дуалізму був Рене Декарт, який вважав, що в основі світу лежать дві субстанції: духовна (мисляча) і тілесна (протяжна). Дуалізм був властивий філософії Іммануїла Канта. Близькою до дуалістичного трактування свідомості є концепція французького філософа, вченого і богослова П'єра Тейяра де Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замкнута певна маса елементарної свідомості, психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна, як і матерія.

У 50-ті роки XIX ст. набула досить великого поширення вульгарно-матеріалістична точка зору на свідомість. Вона зветься так тому, що її прихильники (німецькі філософи Фогт, Бюхнер, Молешотт) розглядали свідомість грубо, спрощено, вульгарно. Вони вважали, що свідомість, думка "виділяється" мозком таким чином, як жовч печінкою або сеча нирками. Клімат, їжа тощо, на їхню думку, безпосередньо визначають спосіб мислення людини. Незважаючи на те що вульгарно-матеріалістична точка зору заперечена досягненнями сучасної науки, спроби звести свідомість до певного виду матерії виникають і досі. Наприклад, у зв'язку з успіхами електрофізіології було висунуто положення про те, що начебто думка є просто електромагнітними коливаннями, які випромінює мозок. Дійсно, мозок безперервно випромінює електромагнітні хвилі, які змінюють свій характер, якщо мозок починає активно працювати. Дослідження цих хвиль у разі хвороби дозволяє виявити, які ділянки мозку пошкоджені. Однак зміст думок по записаному на плівку визначити неможливо, бо вони не є матерією.

Механістично тлумачив свідомість і такий напрям, як гілозоїзм (від грец. hyle - речовина і zoe - життя). Прихильники гілозоїзму припускали можливість наявності відчуттів також і у неживих предметів. На підтвердження цієї думки великий французький матеріаліст Дені Дідро посилався, наприклад, на куряче яйце і курча. Звідки в курчат здатність сприймати і відображати світ, коли яйце таких властивостей не має? Значить, ця здатність, міркував він, була закладена в самому яйці. Такі твердження привели ряд французьких матеріалістів до гілозоїзму, який одухотворяє всі матеріальні предмети. Оскільки всі предмети, таким чином, наділялися душею, то звідси логічно випливало, що свідомість - це дар, яким людина володіє з народження. Залишалося незрозумілим, куди свідомість зникає після смерті і де вона дівається у психічно хворих. Незважаючи на загальну помилковість гілозоїзму, він таки містить раціональну думку, що носієм свідомості може бути тільки матерія, що свідомість слід тлумачити, як властивість матерії.

Новий підхід у розумінні свідомості пов'язаний із виникненням діалектичного матеріалізму. З точки зору цього напряму свідомість є похідною від матерії, вона вторинна і активна щодо неї. Джерела як усього живого, так і свідомості знаходяться в матерії, яка може рухатися і розвиватися самостійно. Діалектичний матеріалізм розглядає свідомість як продукт закономірного історичного розвитку матерії, Ті соціальної форми руху; як функцію, особливу властивість не всієї 136 матерії, а лише особливим чином соціально-організованої матерії (людського мозку); як суб'єктивний образ об'єктивного світу, який потрібний людині для адекватної практичної діяльності.

Щодо сучасної світової філософії, то трактуванням свідомості займається така галузь філософії, як феноменологія. Вона виникла в Німеччині на початку XX ст. Існує в кількох варіантах: феноменологія Едмунда Гуссерля, Мартіна Хайдеггера, Макса Шелера, Жана Поля Сартра, Моріса Мерло-Понті, серед яких основним варіантом вважається феноменологія Гуссерля. Термін "феноменологія" утворено з двох понять - феномен і логос, що мають грецьке походження: "феномен" - це те, що самопроявляється, самодемонструє себе, і "логос" - вчення. У межах феноменології свідомість розглядається як специфічний регіон буття, який не можна зводити до жодних відносин: ні до предметних, ні до спеціальних, ні до без свідомої основи, самої свідомості. У Гуссерля йдеться про різноманітні феномени свідомості, у Хайдеггера - про феномен людського буття, у Сартра - про рефлексивне (буття - для себе), у Мерло-Понті - про одухотворене людське тіло.

Проблема свідомості посідає чільне місце і в інших зарубіжних філософських напрямах. Серед них герменевтика, екзистенціалізм, психоаналіз, лінгвістична філософія, структуралізм, філософія життя та ін. Вони досягай значних результатів у процесі дослідження різних змістових аспектів свідомості, її внутрішньої логіки. Сьогодні дослідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізичних і психічних станів тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії і мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості. Досі актуальною є проблема походження свідомості.

Сучасний матеріалістичний підхід до цієї проблеми залишається незмінним: матерія в процесі розвитку за певних обставин породжує розум. Розглянемо це детальніше. І для початку поставимо запитання: на основі яких властивостей матерія досягає вершини свого розвитку - породження "духу"; що це за внутрішня сила закладена у "фундаменті" матерії, яка закономірно спонукала до виникнення мислення, волі, емоції тощо?

Природничі науки на це відповідають однозначно: "Такою властивістю матерії є властивість відображення". Отже, відображення - це та "ниточка", тримаючись за яку можна вийти на вирішення проблеми свідомості. Що ж такс відображення? Відображення - це універсальна якість матерії, це процес та результат взаємодії, при якому особливості одного об'єкта в іншій формі відтворюються в особливостях другого об'єкта. Оскільки взаємодія притаманна всім матеріальним об'єктам, то й відображення слід розглядати як загальну властивість матерії. Взаємодія предметів ніколи не минає безслідно, обов'язково залишаються наслідки. Причому необхідною умовою відображення виступає схожість і відповідність із відображуваним.

У розвитку відображення як загальної властивості матерії можна умовно вирізнити такі великі етапи: відображення в неживій природі, відображення в живій природі і відображення на соціальному рівні. Цим етапам відповідають такі форми відображення.

Фізико-хімічне відображення відбувається за законами механіки, фізики, хімії. Таке відображення має пасивний характер. Слід не оцінюється об'єктом, на якому він з'явився. Особливість фізико-хімічного відображення полягає в тому, що воно може здійснюватися тільки в безпосередньому контакті. Наслідки таких контактів несуть певну інформацію про характер взаємодії. Річні кільця на зрізі дерева, наприклад, можуть розповісти про кліматичні умови в різні роки. Тому важливою рисою будь-якого відображення є інформативність. Один об'єкт залишає про себе пам'ять в іншому, і ця пам'ять зберігається протягом певного часу. Отже, відображення - це загальна властивість матерії, яка полягає в інформаційному відтворенні особливостей відображуваного предмета.

Фізіологічне відображення виникає на початковій сходинці розвитку живої природи і притаманне одноклітинним структурам. Простішою формою відображення є подразливість. Ця властивість живих організмів вибірково реагувати на фізико-хімічні чинники знаходить свій вияв у активних реакціях на фактори, які мають безпосереднє біологічне значення для організму. Разом з тим організм не помічає їх, якщо дія не спрямована прямо на нього. На основі подразливості можливе лише пасивне пристосування до середовища. Це означає, що найпростіший організм тільки вибирає більш сприятливі умови існування серед наявних, але сам їх не шукає і тим більше не створює.

Психічне відображення виникає на більш високому етапі розвитку живої природи. Особливе значення мало виникнення нервових клітин, які спеціалізувалися на аналізі сигналів від зовнішніх подразнень. Поступово відбувається диференціація функцій між нервовими клітинами. Одні спеціалізуються на сприйнятті світлових сигналів, другі - звукових, треті - смакових і т. д. Таким чином, виникають окремі спеціалізовані органи чуття і розгалужена нервова система, яка узгоджує їх діяльність. Це знаменує появу окремої форми відображення - чутливості, тобто відображення у формі відчуттів, сприйняття і уявлень. Поява чутливості означає перехід від пасивного пристосування до активно-пошукової орієнтаційної діяльності, яка здійснюється у формі спадкової інстинктивної або індивідуально набутої поведінки. Інстинктивне відображення характерне для всіх безхребетних. Воно полягає в тому, що в стереотипних ситуаціях усі представники певного біологічного виду поводяться однаково. На перший погляд, їхні дії здаються свідомими і цілеспрямованими, але насправді вони зумовлені спадковими механізмами і втрачають усякий зміст, якщо змінити умови.

На якісно вищий щабель піднімається відображення хребетних, у яких з'являється головний мозок і центральна нервова система. Спосіб відображення навколишнього світу з допомогою головного мозку називається психікою. її суть полягає в тому, що у високоорганізованих тварин, крім безумовних рефлексів (інстинктів), утворюються також умовні рефлекси, які стають основою більш складної індивідуально-набутої і орієнтаційної поведінки. Умовні рефлекси - це тимчасові нервові зв'язки, які виникають внаслідок того, що організм протягом певного часу зазнає дії тих самих або схожих факторів. Механізм їх дії спирається на відкритий І. П. Павловим принцип "зворотного зв'язку", завдання якого - постійно повідомляти мозок про те, що відбувається в керованій ним системі і навколишньому середовищі. Причому іде сигналізація не тільки про роботу того чи іншого органу, а й про ефект цієї роботи, що дає можливість коригувати свою поведінку. Отже, умовні рефлекси виконують роль сигналізатора, попереджаючи про події, які повинні відбуватися, що є необхідною умовою "випереджального відображення".

Відображення у формі свідомості. її носієм є людина, яка вийшла з надр тваринного царства. Психіка тварин була тією біологічною передумовою, на якій розвивалася людська свідомість. Незважаючи на генетичну спільність психіки людини з психікою тварин, їх відображення не слід ототожнювати. Свідомість - це вища форма відображення. Вона має принципово інший характер і знаходить свій вияв:

по-перше, у тому, що більш глибокого і усвідомленого змісту набуває чуттєве відображення, тобто над відображенням виникає своєрідна надбудова - абстрагування, яке полягає в розумовому ізолюванні, вирізненні певного предмета, відношення, властивості з сукупності предметів, відношень, властивостей. Абстрагування є способом перероблення споглядання і уявлень у поняття. Воно розчленовує, розриває, омертвляє, обрублює, схематизує цілісну рухому дійсність. У окремо взятій абстракції суб'єкт відходить від дійсності, проте саме це забезпечує вивчення окремих сторін предмета в чистому вигляді і, таким чином, проникнення в їхню сутність;

по-друге, у тому, що свідомість відображає світ не в чуттєво-наочних, а в ідеальних образах. Що це за образи? Що таке ідеальне? При розгляді категорії "ідеальне" треба мати на увазі, що ідеальне характеризує насамперед гносеологічне відношення свідомості до буття, виявляючи принципову відмінність між відображенням і відображуваним, образом і об'єктом. Ця відмінність полягає в тому, що ідеальні образи, які відтворюють властивості реальних об'єктів, самі цих властивостей не мають. Ідеальному образу невластиві ніякі фізичні, хімічні та інші ознаки матеріальних об'єктів. Вони не мають ані просторових розмірів, ані геометричних форм, ані об'єму, ані маси і т. ін. Образ троянди не пахне, а від образу вогню навіть цигарку не запалиш. Ідеальне - це те, що існує і водночас не існує. Його немає як особливої субстанції, що існує поряд із матерією, але воно є як суб'єктивна реальність. Суб'єктивність означає, що ідеальне завжди належить суб'єкту, людині або групі людей і не існує без свого носія, тому на змісті образів і понять свідомості відбиваються особливості життєвого досвіду його носія, його інтереси, почуття, настрої, переживання і т. д. Суб'єктивність також означає неповноту відображення, яка пов'язана з тим, що у відчуттях дається не дзеркальна копія, а більш-менш наближене відтворення властивостей предмета;

по-третє, в тому, що людське відображення має не пристосувальний, а активно-перетворювальний характер. Людину не задовольняє те, що їй дала природа, і вона прагне змінити життя так, щоб воно відповідало її потребам. Це людина передусім здійснює у своїй свідомості. Зміст свідомості так чи інакше практично реалізується. Але перед цим він набуває характеру задуму, або ідеї. Ідея - не тільки знання, але й планування того, що має бути. Ідея - поняття, орієнтоване на практичну реалізацію. Людина спочатку у свідомості створює, конструює нове-проекти будівель, машин, технологічні процеси, а потім втілює їх у реальність за допомогою праці. Потреби людини, відбиваючись у свідомості, набувають характеру мсти, тобто ідеальної моделі бажаного майбутнього. Реалізуючись у практичний діяльності, мета матеріалізується у предметній формі, у формах реально існуючих предметів, яких раніше не існувало в природі.

Такою є коротка характеристика вищої форми відображення. Свідомість виникла внаслідок еволюційного ускладнення матерії. До того ж у цьому складному, що охоплює мільярди років, розвитку можна виокремити два якісних стрибки: перехід від неживого до живого і перехід від живого до мислячого. Внаслідок другого стрибка виникла свідомість. Це стало можливим у результаті того, що з'явилися певні біологічні передумови та соціальні підстави.

До безпосередніх біологічних передумов свідомості належать:

1) тілесна організація людиноподібних істот. Тут мало значення, щонайперше, прямоходіння, розвиток та звільнення передніх кінцівок. Це наблизило людиноподібну істоту до трудових операцій;

2) перша сигнальна система вищих тварин (розвиток звукових та рухових засобів інформації). В історичному плані сигнальна система мавп стала своєрідною прелюдією мовного спілкування;

3) стадна форма життя людиноподібних мавп. В умовах стадного спілкування підвищувалась їх життєздатність, ускладнювались їхні зв'язки із середовищем, складалась внутрішня ієрархія осіб у стаді. Стадні зв'язки - передумова общинної організації людей;

4) головний мозок, розвинута нервова система вищих тварин. Еволюцію мозку у вищих тварин можна простежити на таких прикладах. Об'єм мозку у дріопітека або шимпанзе був 400 см3; у пітекантропів (Ява) - 900 см3; у китайських давніх людей, або синантропів, - близько 1050 см3; у неандертальця - 1300-1400 см3. Об'єм мозку сучасної людини - 1400-1600 см3, середня вага - 1400 г, відношення ваги мозку до ваги тіла - 1:40, складність внутрішньої структури мозку - 12-15 млрд клітин.

Перелічені біологічні передумови, які сприяли виникненню свідомості людини, тільки підготували можливість появи нового явища. Вирішальну роль у виникненні і розвитку свідомості відіграли соціальні умови.

Першим обумовлюючим фактором становлення свідомості стала праця. Під час процесу виготовлення елементарних знарядь праці людина почала вирізняти загальні зв'язки та відносини у предметах праці. Так, наприклад, з часом вона почала усвідомлювати, що ріже не тільки цей гострий предмет, а й гострий предмет взагалі, не тільки тертя цих кусків дерева дає. вогонь, а й тертя взагалі і т. ін. Трудовий процес підштовхував майбутню людину абстрагуватися, робити узагальнення, тобто відвертати основні ознаки предмета від самого предмета і формувати поняття. З допомогою засобів праці, які водночас виступали і засобами пізнання, людина осягала властивості об'єктивного світу, виготовляючи засоби праці, у яких закріплювалися виявлені властивості предметів, людина вчилася в думках їх виокремлювати. Логіка чуттєво-предметної діяльності фіксувалась у голові і перетворювалась на логіку мислення. Людина вчилася думати. Так поступово формувався логічний образ предмета, а праця людини набувала усвідомленого характеру. Археологічні знахідки свідчать, що мислення людини було вплетене в її трудову діяльність, а з розвитком свідомості ставало більш опосередкованим і абстрактним. Зароджуючись і розвиваючись у праці, свідомість втілюється у праці, створюючи предметний світ олюдненої природи, світ культури.

Другим фактором виникнення та розвитку свідомості є мовне спілкування, мова. Мова виникла в колективі первісних людей. Щоб загальними зусиллями вирити яму, замаскувати її, загнати в неї звіра і вбити його, мисливці повинні були багато чого повідомити один одному. І життя змусило їх цьому навчитися. Різноманітність інформації, яку слід було передати один одному, вимагала певних знаків.

Знак мав бути загальним для певного класу речей і дій і загальним для всіх учасників трудового процесу. Жести не задовольняли цим вимогам, їх може прийняти та зрозуміти лише той, хто їх бачить. У колективній же праці, звісно, беруть участь і ті, хто не бачить один одного. Ось чому виникла необхідність у звуковій системі знаків. Звуковою системою знаків, за допомогою яких здійснюється спілкування, і є мова. Вона складається з різних слів, умовних звукових знаків і виконує подвійну функцію: це і засіб спілкування, і знаряддя мислення. Слова виступають не лише умовними знаками різних предметів і процесів, - вони також фіксують наші думки про ці предмети. Тільки за допомогою мови (усної, письмової або художньо-образної) людина може сформулювати і виразити свої думки.

Разом з тим мова - це не просто засіб фіксації і передачі думок, вона є необхідною умовою і знаряддям процесу мислення. Процес мислення - це процес оперування абстрактними поняттями, які умовно закодовані у відповідних словах. Формулюючи думку, людина нібито промовляє відповідні слова, відшукуючи найкращу форму для її втілення. Неможливо завершити думку без її відповідного словесного (вербального) оформлення. Іноді, правда, може виникати ілюзія, що формування думки передує її словесному оформленню. Людині здається, що думка в неї цілком визріла, тільки вона не може поки що чітко її висловлювати. Однак нечіткість і невиразність у висловлюваннях свідчать про нечіткість і незрілість думки. І навпаки, ясна і чітка за змістом та струнка і злагоджена за формою думка висловлюється в дохідливих і зрозумілих судженнях. Таким чином, процес мислення неможливий без мови, яка виступає формою реальності думки.

Третім фактором виникнення свідомості є общинний характер життя людей. Свідомість - продукт суспільства і суспільного розвитку. Поза суспільством не було, немає і не буде свідомості. Свідченням того, що без общинних відносин свідомість неможлива, є випадки (їх понад 50), коли дітей "виховували" тварини. У таких дітей не виявилося жодних ознак свідомості. Яким же чином соціальність формувала свідомість людей? У процесі трудової діяльності люди вступають один з одним в ті чи інші форми стосунків, взаємини спілкування, які можуть бути виробничими або особистими. Спілкування є однією із необхідних всезагальних передумов формування і розвитку особи, її свідомості, суспільства в цілому. Адже якщо ми під спілкуванням розуміємо взаємодію суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), то між ними, безперечно, відбувається обмін інформацією, досвідом, здібностями, навичками, уміннями тощо. Спілкування - це одна із умов соціалізації особистості. У спілкуванні людина не тільки отримує раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й шляхом наслідування та переймання засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки.

Таким чином, для виникнення свідомості були необхідні певні біологічні передумови, хоч вони безпосередньо і не створюють її. Свідомість виникає на соціальній основі, є продуктом суспільства і суспільного розвитку. Та передусім, свідомість-це функція людського мозку. То якими ж є фізіологічні основи свідомості і що то за механізм, який змушує її функціонувати?

Вчення про діяльність мозку розвивали багато вчених: Іван Сеченов, Іван Павлов, Микола Введенський, Олексій Ухтомський, Левон Орбел та ін. Своїми працями вони довели, що свідомістю є функція того особливо складного шматочка матерії, який називається мозком людини. Мозок людини, за словами Сеченова, "найдивовижніша машина у світі", це найтонший нервовий апарат, найвища форма організованої матерії у відомій нам частині Всесвіту. Він є також центральним пунктом організму. За допомогою численних чуттєвих та рухомих нервів (периферійна нервова система) мозок зв'язаний із системою відчуттів, які запозичають інформацію із зовнішнього середовища та органів, що здійснюють відповідні реакції організму (м'язів, залоз, судин і т. ін.). Одержавши нервові імпульси, які свідчать про стан зовнішнього середовища та внутрішній стан організму, мозок здійснює регуляцію складних взаємовідносин організму із змінюваними умовами середовища.

У самому апараті головного мозку виокремлюють кілька блоків, які відрізняються один від одного за своєю будовою, зв'язками та функціями. Спільна робота усіх блоків створює складну вищу нервову діяльність. Це своєрідний психофізіологічний процес. Психічне окремо від фізіологічного не існує. Фізіологічне є матеріальним субстратом, матеріальним носієм психічного, психічне є результатом, продуктом, властивістю цього фізіологічного. Вони пов'язані один з одним, складаючи єдиний психофізичний процес, обумовлюючи один одного своїм існуванням. Не можна відділяти мислення від матерії, яка мислить.

Мозок - не джерело свідомості. Між мислячим мозком і власне мисленням має місце відношення не причини і наслідку, а органа і функції. Людський мозок - це орган свідомості, а свідомість - його основна функція. Причому мислить, усвідомлює не мозок сам по собі, а людина з допомогою мозку. Свідомість відображає не структуру і зміст мозку і не фізіологічні процеси, що відбуваються в ньому, а насамперед зовнішній світ. Таким чином, свідомість людини, її психіка є продуктом фізіологічної діяльності мозку, властивістю мозку і поза цією фізіологічною діяльністю не існує.

Завершуючи розгляд першого питання розділу, виокремимо головне: 1) свідомість - це властивість високоорганізованої матерії; 2) свідомість - це вища форма відображення дійсності, ідеальний образ матеріального світу; 3) свідомість - продукт суспільно-історичного розвитку і ускладнення матерії; 4) свідомість - це регулятор цілеспрямованої діяльності людини.

Отже, свідомість - це специфічно людське відображення і духовне освоєння дійсності, властивість високоорганізованої матерії-людського мозку, яка полягає у створенні суб'єктивних образів об'єктивного світу, утриманні, зберіганні і переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на вирішення певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю. Свідомість є суспільно-історичним продуктом. Вона виникає разом із людським суспільством у процесі становлення і розвитку трудової діяльності та мови, формуючись тільки в умовах соціального середовища, постійного спілкування індивідів між собою.