Як уже зазначалося вище, проблема змісту історії посідає одне з головних місць у більшості напрямів філософії історії. Водночас ряд філософів створили концепції, у яких проблема змісту історії є центральною.
У концепції провідного німецького філософа Карла Ясперса (1883-1969) стверджується, що зміст історії перебуває за межами самої історії. Змістом і основою історії є віра, загальна для всього людства, яка його не роз'єднує, а з'єднує. Таку віру людству не може запропонувати жодна світова чи національна релігія.
Ясперс стверджує, що такою спільною для людства вірою може стати тільки філософська віра, яка виникла у так званий "осьовий час" світової історії. "Осьовий час", що виявив універсальний зміст історії, він пропонує вбачати в періоді між 800 і 200 рр. до н. е., коли одночасно діяли давньогрецькі філософи, пророки єврейського народу, засновники зороастризму в Ірані, конфуціанства і даосизму в Китаї, буддизму і джайнізму в Індії. Епоха "осьового часу" - це час народження світових релігій, що змінили язичництво, і виникнення філософії, яка прийшла на зміну міфологічному світогляду; це час, коли на планеті майже одночасно виникло кілька могутніх духовних центрів, внутрішньо близьких один одному. Епоха "осьового часу" допомогла людині відчути себе людиною, пробудила його дух, залучила до основ культури і моральності, поставила перед ним питання про зміст людського існування і зміст буття. Самоусвідомлення людиною самої себе, пробудження її духовності, вважає Ясперс, стало початком загальної історії людства, що досі було розділено на локальні, не пов'язані між собою кулмури. Відтоді людство приречене на спільність долі і єдину віру, бо інакше історія людства може закінчитися катастрофічно. Для об'єднання людей на загальних духовних засадах, встановлення між ними згоди і взаєморозуміння величезну роль, за Ясперсом, відіграє комунікація, тож йот філософію історії часто називають комунікативною.
Проблему змісту і спрямованості історичного процесу розглядав і американський філософ Френсіс Фукуяма. Він запропонував свою теорію "кінця історії". "Кінець історії" він вбачає в тому, що людство зрештою знайде оптимальну форму суспільства і держави, а загальнолюдський ідеал - у ліберальних ідеях і поглядах, на основі яких повинні бути задоволені всі потреби людини і вирішені основні суперечності суспільства. Лібералізм, на його думку, являє собою раціональну форму організації суспільства, яке не має альтернативи, тому людству нічого не залишається робити, як поширювати цю ідеологію на інші країни, створюючи таким чином загальнолюдську державу-ліберальну демократію в політичній сфері. У цьому, вважає, Фукуяма, - сенс історії людства.
Існують ще й інші точки зору на зміст історії. Одні філософи, наприклад, вважають, що історія позбавлена всякого змісту, є загадкою для людей і песимістично оцінюють майбутнє людства (Артур Шопенгауер, Яків Бургхардт), інші - що історія є ірраціональним потоком подій, які не підлягають раціональному поясненню (Фрідріх Ніцше, Едуард Гартман) тощо.
Важливе місце у філософії історії посідає й ідея історичного прогресу.
Прогрес (від лат. progressus - рух уперед, успіх) - це напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити стосовно суспільства в цілому, і тоді ми маємо на увазі соціальний прогрес, або ж стосовно окремих його елементів, структури чи інших параметрів суспільства, і тоді ми маємо науково-технічний прогрес, прогрес у духовній сфері, у сфері освіти, охорони здоров'я, у сфері захисту навколишнього середовища і т. ін. Прогрес за своєю суттю суперечливий, бо його зворотний бік -регрес, тобто перехід від вищого до нижчого, від більш досконалого до менш досконалого. І якщо людство що-небудь здобуває, то неминуче втрачає. Кожен крок уперед є і певним кроком назад. І тому тільки в найзагальніших рисах можна говорити про рух людства в напрямі прогресу або регресу.
Аналізуючи історію суспільства, можна зробити висновок, що досі воно рухалося в цілому шляхом прогресу, і з цим твердженням погоджується більшість філософів історії. Проте всі філософи вірять в ідею суспільного прогресу - деякі з них говорять про згубний вплив прогресу на розвиток цивілізації. Так, Ауреліо Печчеї наголошує на небезпеці прогресу - цього анархічного, за його словами, процесу, що не піддається ніякому зовнішньому регулюванню і здійснює нові кроки вперед без будь-якого реального зв'язку з потребами суспільства, ніяк незважаючи на можливі згубні наслідки для розвитку життя на планеті. У цьому переконаний і Олвін Тоффлер, який попереджає, що прогрес несе потік змін, які руйнують інститути, змінюють цінності і висушують наші життєві корені.
Дискусійним питанням теорії соціального прогресу є з'ясування його критеріїв. Просвітителі XVII ст. критерієм прогресу вважали людський розум. Пізніше таким критерієм став вважатися рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Сьогодні критеріями прогресу вважають соціально-політичний критерій, ідеологічний, гуманістичний тощо. З їх допомогою можна визначити прогресивність тих чи інших соціальних систем, політичних режимів, суспільних рухів.
Разом з тим усі названі критерії характеризують лише окремі сторони громадського життя і не дають повного уявлення про прогрес суспільства в цілому. Загальним чи загальнофілософським критерієм розвитку суспільства, очевидно, можна вважати рівень гуманізації суспільства, місце в ньому особистості, рівень її духовної і соціальної волі, якість задоволення її матеріальних і духовних потреб. Цей критерій показує, якою мірою людина в тому чи іншому суспільстві має можливості для розвитку. З позиції цього критерію кожне суспільство є прогресивним тією мірою, якою воно розширює коло прав і свобод особи, створює умови для її самореалізації, розвитку її потреб та їх задоволення.
ВИСНОВКИ
1. Філософія історії-це розділ філософії, що займається поясненням змісту, закономірностей, основних напрямів історичного процесу, а також обґрунтовує методи його пізнання. її складовими частинами є: онтологія філософії історії, гносеологія філософії історії, історія філософії історії й антропологія філософії історії, а функціями - світоглядна, теоретична, методологічна і прогностична.
2. Серед сучасних концепцій філософії історії найвпливовішими є: гносеологічний напрям (критична філософія історії), онтологічна концепція, аксіологічна концепція, технократичні концепції історії та деякі інші.
3. Найповніше і найглибше спрямованість історичного процесу розкривають формаційний і цивілізаційний підходи, на підставі яких деякі дослідники виокремлюють монадний підхід.