Авторський колектив сподівається, що Ви зацікавитесь запропонованим навчальним посібником і уважно прочитаєте його. Ми прагнули створити не просто ще один, черговий підручник з філософії, а, долаючи традиційні погляди на її специфіку, запропонувати новий підхід до вирішення ряду важливих філософських проблем, до послідовності розкриття змісту курсу філософії. Автори відходять від досить поширеної характеристики філософії як вчення про всезагальне, про світ взагалі, як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства, мислення, від поділу курсу на загальні філософські проблеми і соціальну філософію.

У запропонованому навчальному посібнику, можна сказати, вперше в розгорнутому вигляді запропоновано розкриття проблеми людського початку, соціально-діяльної сутності людини, її внутрішньої структури, взаємозв'язку сутності і її проявів в дійсності. Виходячи з того, що центральною, основною проблемою філософії є відношення "людина — світ", автори обґрунтовують ідею, що саме розкриття сутності людини дає ключ до розуміння сутності світу, їх взаємозв'язку, який і знаходить свій прояв в конкретних формах дійсності.

В історико-філософському вступі дається не просто характеристика поглядів окремих філософів, шкіл, течій, а й звертається увага на те, як вирішувалась проблема "людина — світ" в історії філософської думки.

В навчальному посібнику вперше суспільно-економічна формація, цивілізація, культура, людство розглядаються як взаємозв'язані форми прояву, існування, функціонування людської сутності, як форми людської дійсності. В посібнику вперше запропонований специфічний підхід до розкриття структури духовного світу особи, логіки його становлення і функціонування, пропонується авторське визначення ряду понять, таких, наприклад, як потреба і її ознаки, тваринний і людський способи життєдіяльності, суспільний лад, інтерес, ідеологія, сенс життя, віра, щастя, любов тощо.

Ми будемо вдячні, якщо читачі висловлять свої зауваження щодо змісту навчального посібника, постановки і вирішення актуальних проблем курсу філософії, побажання відносно розкриття його змісту і форми викладу, які ми проаналізуємо і врахуємо в своїй подальшій роботі над вдосконаленням навчального посібника.

Авторський колектив висловлює щиру подяку Стрелкову Леоніду Олександровичу за велику допомогу в редагуванні і технічній підготовці навчального посібника до друку.

Авторський колектив

ВСТУП

Сучасний етап історичного розвитку характеризується величезним ускладненням взаємозв'язків між усіма сторонами життя суспільства, між континентами, регіонами, країнами, усередині кожної країни. Зміни, що відбуваються в усьому світі, загострення глобальних проблем значно посилили інтерес до загальних проблем суспільного розвитку, проблем, концептуальне дослідження яких має важливе методологічне значення для осмислення процесів, що відбуваються в сучасному світі, осмислення зв'язків минулого, сьогодення і майбутнього в історії людства, подій, явищ реального життя. У цьому зв'язку набуває значення потреба, з одного боку, у всебічному охопленні дійсності у всім багатстві її проявів, а з іншого — у проникненні в сутність процесів, що відбуваються, у розкритті глибинних зв'язків, тенденцій суспільного розвитку.

Важливо також зазначити, що поглиблення кризових процесів у всіх сферах життя нашого суспільства значно посилило інтерес до проблем суті життя. В міру розвитку інтеграційних процесів у всіх сферах життя, тенденції до становлення суспільства як цілісної системи, на передній план висуваються проблеми, що мають загальнолюдське значення, проблеми, для вирішення яких необхідне об'єднання зусиль усіх прогресивних сил сучасного суспільства. Людство впритул підійшло до вирішення питання про своє виживання, питання про те, бути чи не бути людству. За цих умов виникають, природно, загальні тенденції у формуванні світоглядних засад, що зумовлює потребу у визначеній цілісності філософського знання, в усвідомленні сутності людини і світу її буття, потреба у формуванні планетарної свідомості. Це, у свою чергу, актуалізує проблему взаємозв'язку суспільства й особи, розвитку сутнісних сил кожної людини, проблему формування світоглядних засад, якими людина керується у своїй життєдіяльності.

Усе це зумовлює підвищення значення філософського осмислення людиною свого ставлення до дійсності, тому що йдеться про здібності і можливості людини орієнтуватися в умовах, коли відбувається зміна глибинних світоглядних засад, прийнятих у даному суспільстві, коли змінюються уявлення про місце людини у світі й у житті. За цих умов питання сенсу життя, смерті і безсмертя виходять на передній план. Відомо, що на переломних етапах історії політичним переворотам передували корінні зміни у філософському осмисленні дійсності. Так було, наприклад, у Франції в XVIII, Німеччині — XIX, Росії — XX століттях. Особливо в ці періоди філософія стає важливим засобом формування свідомості людей, засобом, що дозволяє людині усвідомити своє місце у світі, ставлення до нього, до інших людей, до себе.

Особливо складні умови для розвитку філософської думки виникли в нашій країні в післяреволюційний період. Утвердження адміністративно-командної системи зажадало обґрунтування її як об'єктивно закономірного процесу. Ті філософські гуманістичні ідеї, що надихали людей на активні дії за звільнення від експлуатації, перестали відповідати інтересам сил, які прагнули сконцентрувати у своїх руках усі важелі керування суспільством. Відчуження влади від справжнього суб'єкта влади — народу — і концентрація її в руках партійно-адміністративного апарату, відчуження (шляхом одержавлення) засобів виробництва від виробника, запровадження жорстоких форм експлуатації в сільськогосподарському і промисловому виробництві, фактично рабської праці в концентраційних таборах, відчуження результатів праці від трудівника, відчуження потреб виробництва від потреб людей знайшло своє вираження й у сфері духовного життя суспільства. Це відчуження, особливо в області філософії, виявилося у формуванні фетишистських форм масової свідомості, в абсолютизації авторитарної свідомості.

Загальне відчуження призвело до виникнення специфічних тоталітарних репресивних сил і засобів, покликаних забезпечити функціонування цього відчуженого світу. Крім того, попрання законності і моралі, розбіжність слова і справи створили умови для формування мафіозно-економічних та мафіозно-політичних сил"

Ці сформовані умови відобразилися і на особливостях розвитку філософської думки, і на виконанні нею своєї ролі в житті суспільства. Відчуження догматизованих філософських засад від реальних інтересів людей призвело до "всепоширеної" відмови від недавно визнаних і звеличуваних духовних цінностей, ідеалів у прагненні до пошуків нових. Вирішення проблем суті життя людини було, власне, віддано забуттю. Сама філософія була фактично позбавлена статусу особливої форми суспільної свідомості і проголошена як наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, мислення. Проблема людини, її сутності була витиснена з філософії. В історичному матеріалізмі їй приділялася увага тільки в контексті загальних законів розвитку суспільства. Вона розглядалася під кутом зору співвідношення народних мас і особи в історії, а більш конкретно — мас і вождів. Індивідуально-особистісне буття кожної окремої людини підмінювалося процесом формаційного розвитку суспільства. При цьому стверджувалося, що це і є справді марксистсько-ленінська філософія. Насправді ж був здійснений відхід від гуманістичних ідей марксистської філософії, яка у центрі своєї уваги ставила людину і пошук шляхів її звільнення. Абсолютизація загальних об'єктивних законів не залишала місця для суб'єктивної, чуттєво-емоційної діяльності людини.

При такому підході адміністративно-командна система поставала результатом історичної необхідності, і тому будь-які спроби виступити проти неї набували значення боротьби, ворожої діяльності не тільки щодо цієї системи, а й щодо логіки історичного процесу загалом.

Під впливом цих обставин у 20-30-х роках XX століття філософія була перетворена на засіб обґрунтування історичної необхідності утвердження, захисту адміністративно-командної системи як нібито найбільш відповідного до логіки історичного розвитку суспільного устрою. З неї був вихолощений її творчий характер, вона була перетворена на догматизовану систему знань. Творчий розвиток філософії став неможливим. Професійні філософські кадри здебільшого були фізично знищені чи вислані за межі країни.

Складність і труднощі усвідомлення цих змін в галузі філософії полягала в тому, що вона була представлена (у її догматизованому вигляді) як марксистсько-ленінська філософія, методологічна основа світогляду трудящих, як теоретичне обґрунтування шляхів звільнення людини. Для самого визначення філософії використовувалася термінологія, розроблена Марксом і Енгельсом. Однак і тут була здійснена підміна логічної основи. Ця підміна полягала в тому, що Енгельсове визначення діалектики було перенесено на характеристику марксистської філософії загалом, а потім і на розуміння філософії як форми суспільної свідомості. Коротше кажучи, в галузі філософії був здійснений відхід від тих вихідних філософських позицій, що були розроблені К. Марксом і Ф. Енгельсом.

Обмеження філософської проблематики сферою загальних законів природи, суспільства, мислення призвело до того, що всі проблеми, які розвиваються іншими філософськими школами, іншими філософами стали розглядатися як чужі щодо марксизму і ті, що підлягають нещадній критиці. Відбулося відоме відчуження філософської думки в особі марксистсько-ленінської філософії від загального ходу розвитку світової філософської думки. З'явилося протиставлення: марксистська і немарксистська філософія. Усе за межами марксистсько-ленінської філософії оголошувалося поганим і неприйнятним. Усе це значно звузило філософську проблематику. Будь-які спроби звернути увагу на питання духовного світу особи, сенсу життя, особистісного осмислення проблеми смерті і безсмертя розглядалися як відхід від марксизму. Склалася парадоксальна ситуація: задум революційного перетворення суспільства з метою звільнення людини і підвищення рівня її добробуту, віра в ідеали соціальної справедливості і волі наштовхнулися на практичну діяльність адміністративно-командної системи, яка фактично не рахувалася з інтересами реальних живих людей як суб'єктів соціальної діяльності.

Догматизовані, вирвані з контексту марксизму і контексту історії положення, що розроблялися Марксом і Енгельсом, перетворилися на спрощені конструкції, штампи, помилкові стереотипи. Негативне ставлення до цих конструкцій і стереотипів, викликане їхньою невідповідністю до реального життя, стало переноситися на марксизм загалом. Перестав враховуватися той факт, що до філософії марксизму необхідно підходити як до явища історичного, котре саме повинно розвиватися відповідно до розвитку дійсності. Тому в оцінці філософії марксизму загалом та окремих її проблем необхідний конкретно-історичний підхід. Особливо важливим є те, що Маркс і Енгельс розробляли не усю філософську проблематику, а тільки ті її методологічні аспекти, вирішення яких диктувалося самим життям і які їм було необхідно усвідомити для визначення свого ставлення до сучасної їм дійсності. Тому варто вважати необґрунтованими претензії до Маркса і Енгельса, що вони не розробляли багатьох філософських проблем. Для них головним було розкриття соціально-дієвої сутності людини і світу її буття, розгляд людини в її цілісності. З вирішенням цього завдання і була пов'язана та філософська проблематика, на яку вони звертали увагу.

Порушення принципу історизму в оцінці марксистської філософії знайшло своє вираження в тому, що часто ті чи інші її положення, будучи історично зумовленими свого часу, але які втратили свою актуальність і практичне значення за нових умов, стали, без критичної їхньої оцінки, застосовуватися для аналізу, характеристики явищ, процесів сучасного етапу розвитку суспільства.

Відомо, що К. Маркс виходив з аналізу сучасного йому капіталізму. Природно, що багато положень, висловлених стосовно того історичного періоду, не можуть бути застосовані для характеристики сучасного суспільства. Проте, не можна не враховувати того, що марксизм виник як закономірний результат історичного розвитку. І історична спадкоємність потребує врахування і використання всього того позитивного, що було зроблено Марксом і Енгельсом і що не втратило свого значення і за сучасних умов. Це особливо стосується методологічних основ філософії марксизму, у якій матеріалізм і гуманізм виступають у нерозривній єдності. Але, на жаль, саме ці основи виявилися недостатньо дослідженими і відданими забуттю.

Слід зазначити, що ставлення до філософської спадщини Маркса і Енгельса зумовлене тим, що більшість філософів-професіоналів, що сформувалися на сталінізованому марксизмі-ленінізмі, не можуть перебороти рамки старих спрощених конструкцій, штампів, не можуть перебороти упередженого негативного ставлення до інших філософських концепцій, ідей, поглядів.

Особливо гостро криза у філософії проявилася в кризі усвідомлення людиною цілей і сенсу життя. Це зумовлено насамперед розривом між словом і справою, невідповідністю між ідеалами і можливостями їх реалізації. Не ідеали себе скомпрометували, вони були скомпрометовані невідповідністю між змістом ідеалів, їхньою життєвою спрямованістю і реальною практичною діяльністю. Крах віри в істинність і здійсненність ідеалів знайшов своє вираження в поширенні містики, релігійних вірувань. Релігійність стала розглядатися як вияв вищої духовності.

Ототожнення догматизованої філософії марксизму з її сутністю, невідповідність ряду теоретичних засад практиці життя викликали хвилю критики марксизму. Прагнення переосмислити марксизм, забувши про його творчий характер, призвело до заперечення його ролі в розвитку філософської думки. Причому критика ця найчастіше здійснюється без глибокого знання самого марксизму. Більшість критиків так і не змогли побачити, що центральне місце в марксистській філософії посідає людина (а не загальні закони), її ставлення до світу, до себе, її сьогодення і майбутнє, пошук шляхів звільнення людини і створення умов для розвитку всіх її здібностей і сутнісних сил.

Кризові явища в розвитку філософської думки, у реалізації її функцій зачепили навчальний процес. Студенти вузів не хочуть слухати лекції з догматизованої філософії, а більшість викладачів, залишаючись у рамках старих уявлень про неї, не може розбудити в них інтерес до філософського осмислення дійсності. За цих умов виникає потреба в пошуку нових підходів до розуміння специфіки самої філософії, а також у пошуку форм навчального процесу, здатних викликати в студента інтерес до неї.

Філософське освоєння дійсності передбачає необхідність оволодіння своєрідністю філософської думки, її понятійним апаратом, різноманіттям ідей, висловлених різними філософами різних епох, оволодіння історією філософської думки. Але щоб зануритися в сферу філософського освоєння дійсності, необхідно усвідомити, чим же є сама філософія як феномен духовного життя суспільства, яке місце вона займає в структурі суспільної свідомості, яку роль відіграє в життєдіяльності суспільства й особи. Людині, що не занурилася у глибини філософської думки, важко охопити думкою світ у всім його багатстві. Тим більше, що уявлення про світ мають багатовікову історію. Саме поняття світу щораз наповнялося новим змістом відповідно до практично-дійового і пізнавального ставлення людини до дійсності. Тому уявлення про саму філософію необхідні як засоби, що сприяють тому, хто оволодіває її змістом, виробити загальні орієнтири для керівництва до дії.

Однак існують значні труднощі в розкритті специфіки філософії. Ці труднощі полягають у тому, що ще не вироблено загальнозначущого уявлення про неї. У філософській літературі зміст поняття філософії не одержав досить повного розкриття, хоча спеціальних робіт з цього важливого питання написано чимало. Найчастіше вона розглядається як теоретичний рівень усвідомлення людиною свого відношення до світу. Багато дослідників дотримуються точки зору, що вона є одним з різновидів наукового знання — науки про всезагальне чи про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, мислення.

У нас зараз склалася ситуація значною мірою подібна до тієї, котра була в Німеччині на початку XIX століття і про яку Енгельс писав, що в Німеччині, очевидно, відбувається "пересичення тією злидарською еклектичною юшкою, що подається в тамтешніх університетах під виглядом філософії".

У той же час у нас досягнуті великі успіхи в розробці цілого ряду філософських проблем, серед яких особливе місце займає гуманістична проблематика.

Невідповідність, яка виникла між теоретичною, концептуальною розробкою філософських проблем і рівнем навчальних курсів з філософії, що читаються у вузах, зумовила необхідність звернути особливу увагу на розробку нових навчальних програм і навчальних посібників, у яких в узагальненому, інтегрованому вигляді знайшли б свій виклад досягнення в галузі теоретичної розробки філософії. При цьому одним з дуже важливих завдань є розробка понятійного апарату філософії. Давно відомо, що подальший розвиток теорії не може успішно здійснюватися без удосконалювання, розвитку понятійного апарату, у якому фіксуються результати освоєння людиною світу, ступінь проникнення людської свідомості в сутність процесів, що відбуваються. Проблема понятійно-категоріального апарату відіграє важливу роль у формуванні взаєморозуміння між дослідниками різних течій, напрямів. Плюралізм у підходах до вирішення філософських проблем не виключає спільності розуміння найістотніших аспектів філософського знання. Формування загальних понять має значення особливо в тому плані, що вони окреслюють сферу свого застосування і фіксують у собі найбільш загальні, сутнісні характеристики тієї сфери дійсності, відображенням якої вони є. І хоча вони не містять у собі відповіді на конкретні питання життя, вони відіграють роль тієї загальної підстави, що дозволяє знайти ключ до розуміння реальної дійсності у всім багатстві її вияву. До числа таких загальних понять належить і поняття самої філософії.

Історія філософської думки свідчить, що уявлення про специфіку філософії безупинно змінювалися, удосконалювалися. Однак при всьому різноманітті підходів до розуміння філософії, у центрі уваги була людина і світ її буття. Природно, що різноманіття підходів до вирішення питання про відношення людини і світу завжди орієнтувало філософів на пошук загальної відповіді на питання про те, чим є людина у своїй суті, у чому полягає сутність світу її буття, у чому полягає зміст її життя.

Різноманіття підходів до розуміння специфіки філософії збереглося і у наші дні. І це цілком зрозуміло, тому що філософська свідомість — це складний, багатогранний, внутрішньо суперечливий феномен духовного життя суспільства. У ньому можна виділити кілька різних рівнів.

Насамперед, філософія являє собою систему поглядів людини на світ, на розуміння свого місця у світі, на вирішення проблем смерті і безсмертя, що формуються і функціонують на рівні повсякденної свідомості. Ці погляди виникають на основі безпосереднього життєвого досвіду кожної окремої людини, а також під впливом суспільної думки, засвоєння усних і письмових джерел.

На цьому рівні, можна сказати, кожна людина сама собі філософ. У житті кожної людини рано чи пізно виникає потреба відповісти на питання, для чого вона живе в цьому світі, у чому суть її буття, що очікує її в майбутньому. Усі важливі життєві проблеми вона усвідомлює як своє безпосереднє відношення до світу, до інших людей, до себе. Тут філософська свідомість існує у вигляді концептуально неоформлених уявлень, не усвідомлюється предмет філософського освоєння світу. Воно безпосередньо вплетене в канву повсякденної свідомості.

Цей загальний масовий фон, що виражає потребу людини в усвідомленні свого відношення до світу, до себе, у вирішенні важливих життєвих проблем, зумовлює необхідність систематизації цих уявлень. На цій основі формування філософської свідомості піднімається на вищий ступінь, воно виступає як система ідей, концепцій, теоретично осмислених і оформлених. їх носіями стають насамперед їх творці — мислителі, філософи, а також представники шкіл, що створюються навколо них. Зважаючи на те, що відношення людини до світу є багатогранним і багатоаспектним, то й у філософській свідомості, оформленій у концептуальному вигляді, можуть розглядатися не всі ці аспекти, а який-небудь один з них. Крім того, у ході історичного розвитку саме життя висувало на передній план певні сторони відношення людини до світу. Тому філософські концепції виникали як результат історичної зумовленості необхідності осмислення сутності і способів вирішення тих чи інших життєсутніх проблем. Як результат, філософські погляди різних філософів, філософських шкіл і напрямів є не просто примхою і довільною творчістю конкретного філософа. Вони кореняться в глибинах життєдіяльності суспільства. Конкретні мислителі, конкретні концепції є виразниками назрілих завдань суспільного розвитку, необхідність вирішення яких диктується самим життям. Звичайно, у способі усвідомлення і викладу певних філософських ідей виражається рівень інтелектуального, морального, політичного розвитку даного філософа як особи, його життєва позиція, особливості чуттєво-емоційного сприйняття дійсності.

Однак, як зазначалося, яким би різноманітним не було філософське бачення дійсності в історичному розвитку суспільства, погляди різних філософів, шкіл, течій, напрямів, загальним для них є те, що усі вони неминуче звертаються до проблеми відносин "людина — світ". Тому філософія відіграє важливу роль інтегратора духовних процесів, концентруючи їх навколо проблеми сенсу життя, сьогодення і майбутнього людини і людства.

Розвиток філософської думки, як і розвиток будь-яких складних систем, характеризується диференціацією й інтеграцією. На сучасному етапі інтеграційні процеси у всіх сферах життя висунули потребу в цілісному осмисленні філософії як феномена духовного життя суспільства. Специфіка цієї потреби полягає в тому, що об'єктом такого цілісного осмислення стає не об'єкт філософії, а сама філософія як форма суспільної свідомості. Ця потреба вже порівняно давно стихійно пробиває шлях до свого вирішення. І подібно до того, як виникла етика, об'єктом дослідження якої є моральна свідомість, естетика, політологія, релігієзнавство, що вивчають певні форми суспільної свідомості, зараз прийшов час визнати доцільність і необхідність особливої галузі теоретичної думки, об'єктом якої повинна стати філософія. Ця теоретична думка буде, звичайно, претендувати на статус науки. Однак в силу соціально-політичних і гносеологічних причин вона може бути і науковою і ненауковою. Плюралізм тут є способом реалізації багатоплановості усвідомлення специфіки філософії як особливого феномена духовного життя суспільства, багатоплановості, зумовленої неоднозначністю філософського осмислення відношення людини до світу і різними позиціями соціальних суб'єктів, з позицій яких здійснюється це теоретичне осмислення.

Різні рівні філософського осмислення дійсності і специфіки самої філософії припускають, природно, необхідність враховувати при розробці навчальних програм і навчальних курсів усі ці особливості. Тому закономірно виникає питання: а яка філософія нам потрібна, яку філософію варто читати у вузах? Адже суспільство завжди має потребу у філософському осмисленні дійсності.

Зараз, коли поширилося негативне ставлення до марксистської філософії, виникла потреба визначити, який зміст філософського знання повинний бути зафіксований в навчальному посібнику і яке місце в ньому повинні зайняти проблеми марксистської філософії. Прийшов час не просто реабілітувати марксистсько-ленінську філософію, а використати все те краще, що було розроблено Марксом і Енгельсом в галузі філософської думки.

Про це особливо важливо говорити зараз, коли диференціаційні процеси в нашому житті торкнулися і сфер філософії. Розвінчання догматизованої філософської думки призвело, з одного боку, до поширення різноманітних концепцій філософського знання в навчально-педагогічному процесі і, з іншого боку, — до заперечення взагалі цілісного уявлення про філософію як форму суспільної свідомості. Але ж яки ми б різними не були філософські потяли різних філософів, це зовсім не знімає питання про цілісне уявлення про філософію як феномен духовного життя суспільства. І той факт, що ми не можемо дати більш-менш обґрунтованої відповіді на це питання, зовсім не усуває, а підкреслює життєву необхідність пошуку відповіді на нього.

У пропонованому навчальному курсі ставиться завдання звернути особливу увагу на з'ясування специфіки філософії як форми суспільної свідомості, специфіки об'єкта і предмета філософії, внутрішньої логіки побудови курсу. Авторський колектив виходить з того, що вивчення курсу повинне будуватися відповідно до логіки побудови системи філософського знання. Ця цільова настанова спрямована на те, щоб студент міг насамперед усвідомити, що таке філософія і яку роль вона відіграє в життєдіяльності суспільства й особи.

Якщо філософія є феноменом духовного життя суспільства, однією з форм суспільної свідомості, а свідомість, як відомо, є усвідомленим буттям, то для з'ясування специфіки філософії необхідно з'ясувати: а) ЩО відображується у філософії, що є її об'єктом; б) ЯК, під яким кутом зору розглядається об'єкт у теорії, що є її предметом; в) ЧОМУ так, а не інакше відображується предмет у теорії, чим є філософія за своєю суттю, змістом і структурою; г) ДЛЯ ЧОГО потрібна філософія людині, які функції вона виконує, яку роль відіграє в життєдіяльності суспільства й особи.

Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості зумовлює логіку побудови курсу, послідовність викладу його змісту. Якщо об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "ЛЮДИНА - СВІТ", то логіка побудови і логіка вивчення курсу філософії повинні відбити в собі сутність і динаміку розвитку цього відношення. Особливого значення тут набуває питання про понятійний апарат, про Його зміст і розуміння. Основою концептуального розкриття змісту філософії є принцип єдності історичного і логічного і принцип переходу від абстрактного до конкретного.

Вихідною посилкою побудови курсу філософії повинна бути та най загальніша абстракція і найпростіше визначення, у якому виражається, відтворюється в логічній формі (чи міститься в згорнутому вигляді) усе різноманіття дійсності в її конкретному бутті, тобто все багатство конкретного. Крім того, виклад повинен починатися з аналізу предмета в його найрозвиненішій формі, що дозволяє потім ретроспективно оцінити всю складність і альтернативність історичного процесу, розкрити його внутрішню логіку і тенденції розвитку. А зважаючи на те, що у відношенні "людина — світ" людина є найвищою, серед відомих нам, формою розвитку дійсності, а також, з огляду на те, що світ людського буття є не просто матерією, природою, а постає як дійсність людських сутнісних сил, як людська дійсність, то вихідною посилкою в побудові курсу філософії повинне бути поняття "людина".

Використання принципу єдності історичного і логічного, а також принципу переходу від абстрактного до конкретного передбачає необхідність, з одного боку, з'ясувати генетичний зв'язок людини з усім живим, розкрити загальні основи їхньої життєдіяльності, а з іншого боку - розкрити власні основи життєдіяльності людини, що зумовлює якісну відмінність людини від тварини. А це означає, що, з'ясувавши те загальне, що ріднить людину з тваринним світом, необхідно перейти до розкриття сутності людини. Причому цей перехід повинен здійснюватися як перехід від розкриття сутності першого до сутності другого і т.д. порядку, що дозволить представити її як цілісну систему, що характеризується своєю внутрішньою структурою, механізмом детермінації, логікою саморозвитку.

Розкриття сутності людини є умовою вирішення питання про місце людини у світі, ставлення до нього, про людину як суб'єкт соціальної діяльності, дає ключ до осмислення всього багатства дійсності.

Після розкриття сутності людини необхідно перейти до розкриття сутності світу як світу буття людини, що включає в себе світ природи, соціальні умови життя людини, її духовний світ, до розкриття граничних основ буття світу і людини.

Наступною ланкою в логіці курсу філософії є питання про суспільство як безпосередній світі буття людини, про суспільство й особу як суб'єктів-носіїв людської сутності. Але суспільство іі особа не існують самі собою — це абстракції, суть яких можна з'ясувати тільки розкривши конкретні історичні форми їх існування, функціонування, розвитку. Такими найзагальнішими формами людської дійсності є суспільно-економічна формація, цивілізація, культура, людство. З'ясування їх специфіки підводить безпосередньо до питання про людину як суб'єкта соціальної діяльності.

Людина стає суб'єктом соціальної діяльності тільки завдяки усвідомленню нею свого ставлення до умов свого буття, усвідомленню своєї власної сутності і сутності світу свого буття. Тому після розкриття специфіки суспільно-економічної формації, цивілізації, культури, людства як форм людської дійсності доцільно перейти до питання про суспільну свідомість, її структуру, про її роль у життєдіяльності людини, в усвідомленні нею цілей і сенсу життя.

Але людина може виконати свою функцію суб'єкта соціальної діяльності тільки пізнавши властивості, зв'язки, закони об'єктивної дійсності. Тому після розкриття теми, присвяченої суспільній свідомості, її структурі, формам, необхідним постає питання про пізнавальні здібності і можливості людини, про практично-діяльну зумовленість пізнавального ставлення людини до дійсності. Пізнання навколишнього світу і самої себе є необхідною умовою забезпечення людиною своєї життєдіяльності. Результати процесу пізнання перетворюються на передумови самої життєдіяльності людини.

Розкриття сутності людини і світу, їхнього взаємозв'язку, ЩО постає як людська дійсність, підводить безпосередньо до питання про те, чим є людська дійсність з погляду загальної структури і стану, у якому вона перебуває. Це означає, що необхідно з'ясувати: а) як світ людського буття влаштований, він єдине ціле чи сукупність не пов'язаних між собою предметів, явищ, процесів і б) у якому стані він перебуває: в стані покою, в стані руху; які в ньому діють закони; що є джерелом саморуху, саморозвитку. Особливого значення в цьому плані набуває питання про суспільний розвиток, його джерела, рушійні сили, тенденції, спрямованість, про взаємозв'язки прогресу і регресу, про глобальні проблеми людства.

Суспільний розвиток здійснюється через свідому, ціле покладальну діяльність людини. У цьому зв'язку важливого значення набуває питання про діалектику об'єктивного і суб'єктивного в історичному процесі, про співвідношення необхідності і свободи. Розкриття загальних тенденцій і особливостей історичного процесу є одним з істотних факторів формування світоглядних орієнтирів, цільових настанов соціальних суб'єктів.

Заключна тема курсу присвячується розкриттю питання про роль філософії в життєдіяльності суспільства й особи, в усвідомленні людиною своєї сутності і сутності світу свого буття, свого місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, усвідомлення цілей і сенсу життя, шляхів до досягнення щастя. Філософія, виконуючи свої функції, озброює людину знанням загальних принципів, спираючись на яке вона одержує можливість орієнтуватися в складній системі зв'язків і відносин об'єктивної дійсності, виробити своє до неї ставлення. Тому філософія, будучи методологічною основою світогляду, є важливою складовою частиною духовного світу людини. У цьому зв'язку дуже важливо, якими філософськими знаннями озброєна людина, якими методологічними принципами вона керується у своїй теоретичній і практичній діяльності.

Даний навчальний посібник не претендує на єдино правильне вирішення проблеми про специфіку філософії як форми суспільної свідомості. У ньому виражена колективна авторська точка зору як одне з можливих рішень цієї проблеми.

Авторський колектив сподівається одержати відгуки, поради, конкретні пропозиції щодо майбутнього удосконалювання програми і логіки викладу змісту курсу філософії.