Біографічний довідник
Агацці Евандро (нар. 1934) - італійський філософ і логік. Був президентом (1988-1993) Міжнародної федерації філософських товариств. Прихильник наукового реалізму, ідеї гуманістичної взаємодії науки, техніки і суспільства. Основний твір: "Реалізм в науці та історична природа наукового пізнання" (1980).
Адлер Макс (1879-1937) - австрійський філософ, теоретик австромарксизму (спроба поєднати кантіанство і марксизм). Головну увагу приділяв проблемі соціального. Основні твори: "Маркс як мислитель" (1921), "Марксизм як пролетарський світогляд" (1923).
Адорно Теодор (1903-1969) - німецький філософ, соціолог, мистецтвознавець. Провідний представник Франкфуртської школи неомарксизму. Дослідник проблеми автономії суб'єкта, самовідчуженості людини, її "оречевлення". Теоретик "негативної діалектики" як заперечення (негація), способу руйнування рутинного стану "позитивної істини", подолання апологетики існуючого. Критик "масового", комерційного мистецтва. Основні твори: "Діалектика просвіти" (у співавторстві, 1947), "Негативна діалектика" (1966), "Філософія нової музики" (1949), "Критика культури і суспільства" (1955), "Естетична теорія" (1970).
Апель Карл-Отто (нар. 1922) - німецький філософ, автор сучасної версії постмодернізму (етика). Основоположник комунікативної парадигми в філософії, яка прийшла на зміну класичному постмодернізму ("лінгвістичний поворот" у сучасній філософії). Здійснив спробу об'єднати теоретичну і практичну філософію ("емансипаторська педагогіка"). Основні твори: "Трансформація філософії": У 2-х Т. (1973); "Дискурс і відповідальність: Проблема переходу до постконвенційної моралі" (1988).
Арендт Ханна (1906-1975) - німецько-американський філософ. Дослідник проблем політичної філософії та антропології ("влада", "насильство", "автономія людини", "взаємозв'язок публічного та приватного життя", "справедливість"). Основні твори: "Походження тоталітаризму" (1951), "Людська ситуація" (1971), "Життя розуму" (1971).
Арістотель Стагірит (прибл. 384-322 до н. е.)-давньогрецький філософ-класик, вчений-енциклопедист. Засновник філософської школи перипатетиків (лікей). Учень Платона. Вихователь Александра Македонського. Автор вчення про метафізику як "першу філософію", науку про "суще як таке". Започаткував систематизацію філософських категорій (логіка). Створений Арістотелем понятійний апарат визначив теоретичний лексикон всього подальшого філософування. За словами Гегеля, Арістотель вперше зробив філософію науковою. Розробник проблематики "філософії про людське" (етику і політику): людина за своєю природою є політичною, тобто суспільною істотою - "зоон політикон", вище благо людини визначається як "щастя" (евдемонія). Основні твори: "Трактат про першу філософію", "Категорії", "Фізика", "Нікомахова етика", "Політика".
Бауман Зігмунт (нар. 1925) - англійський філософ. Дослідник соціальних процесів сучасної цивілізації, її соціально-економічних і етичних суперечностей, долі держави, проблем людського добробуту (welfare state). Аналітик фундаментальної якості нового соціального порядку в його порівнянні з минулим. Дослідник соціальних проблем туризму. Основні твори: "Герменевтика і соціальні науки" (1978), "Модернізм і амбівалентність" (1991), "Глобалізація" (1998), "Індивідуалізоване суспільство" (2001), "Від паломника до туриста" (1995).
Бахтін Михайло Михайлович (1895-1973) - російський філософ, теоретик культури і гуманістики, популярний серед західних діалогістів. Розробник філософських концепцій "Іншого", "філософії вчинку", "діалогічної сутності культури", ідеї "карнавалу" як прояву публічності життя. Основні твори: "Проблеми поетики Достоєвського" (1929), "Роботи 1920-років" (1994).
Бекон Френсіс (1561-1626) - англійський філософ, засновник новочасної філософії, теоретик методології матеріалістично-орієнтованої науки (емпіризм): "Знання - це сила". Критик середньовічної схоластики. Автор концепції "чотирьох ідолів" (примар) - перепон на шляху пізнання. Державний і політичний діяч (генеральний прокурор, лорд-канцлер Англії). Основні твори: "Новий Органон, або Істинні вказівки для витлумачення природи" (1620), "Нова Атлантида" (1627).
Белл Деніел (нар. 1919) - американський філософ, соціолог, економіст, прогнозолог. Один із авторів концепції "деідеологізації" і теорії постіндустріального суспільства. Технократичний детермініст. Основні твори: "Кінець ідеології: Знесилення політичних ідей у 50-ті роки" (1960), "Прихід постіндустріального суспільства: Спроба соціального передбачення" (1973), "Культурні суперечності капіталізму" (1976), "Комунітаризм та його критики" (1993).
Бердяєв Микола Олександрович (1874-1948) - російсько-український релігійний філософ, публіцист. Теоретик проблеми свободи як духовної цінності і сутності людини. Критик ідеї лінійного і поступального прогресу в суспільстві. Основні твори: "Смисл історії", "Досвід філософії людської долі" (1923); "Призначення людини" (1931), "Свобода і Дух" (1935), "Рабство і свобода" (1940).
Берлін Ісай Менделевич (1909-1997) - британський та ізраїльський філософ. Теоретик ціннісного плюралізму, персоналізму І лібералізму. Значну увагу приділяв проблемі свободи ("первина" свобода - як "заперечлива" і "вторинна" - як "позитивна"). Розробляв проблематику політичної філософії. Основні твори: "Дві концепції свободи" (1958), "Чотири есе про свободу" (1992).
Бжезинський Збігнєв (нар. 1928) - американський соціальний філософ, політолог, громадський діяч. Аналітик теорії і практики комунізму і тоталітаризму. Основні твори: "Між двома епохами" (1970), "Влада і принцип" (1983), "Велика шахівниця: Американська першість та її стратегічні імперативи" (1997).
Бичко Ігор Валентинович (нар. 1931) - український філософ, історик філософії, ут. ч. української, дослідник проблематики людини, свободи, духовності. Основні твори: "Пізнання і свобода" (1969), "Філософія: курс лекцій" (1991,2001).
Біант (прибл. 590-530 до н. е.) - давньогрецький філософ, один із 7 античних мудреців. Йому належить сентенція "більшість людей - погані".
Блок Олександр Олександрович (1880-1921) - російський поет і драматург. Відобразив складність переходу від XIX до XX ст., від "віку залізного до ще більш залізного, епохи революцій". Основні твори: "Дванадцять" (1918), "Скіфи" (1918).
Боецій Аніцій-Манлій-Торкват-Северін (прибл. 480-524) - римський філософ, богослов, вчений-енциклопедист, поет, державний діяч. Один із засновників середньовічної схоластики. Стверджував, у дусі стоїцизму, думку проте, що щастя є підсумком власного духу, воно не залежить від зовнішніх обставин. Розвивав філософську термінологію латиною. Основний твір: "Втіха філософією".
Бодріяр Жан (нар. 1929) - французький філософ і соціолог, дослідник "смерті модерну". Розробник теорії нового постмодерністського суспільства. Основні твори: "Суспільство зловживання" (1970), "Фатальні стратегії" (1983), "Прозорість зла" (1990).
Брентано Франц (1838-1917) - німецько-австрійський філософ, психолог. Засновник інтенціональної психології. Серед його учнів - Е. Гуссерль, Т. Маса рик, 3. Фройд та ін. Автор теорії "чотирьох фаз розвитку філософії" - висхідного руху, утилізації, скепсису і догматизації. Основні твори: "Психологія з емпіричного погляду" (1874), "Про походження морального знання" (1889), "Про майбутнє філософії" (1893), "Істина й очевидність" (1930) (видана після його смерті).
Бруно Джордано (1548-1600) - італійський філософ, релігійний мислитель, поет. Займався астрономією, досліджував світобудову. У центрі його уваги - проблема співвідношення людини як мікрокосмосу із Всесвітом-макрокосмосом. Дотримувався наукоцентричної традиції філософування. Основні твори: "Протіні Ідей" (1582), "Про безкінечність, всесвіт і світи" (1584), "Про героїчний ентузіазм" (1585), "Про монаду, число і фігуру" (1591).
Булатов Михайло Олександрович (нар. 1936) - український філософ. Дослідник історії діалектики, теорії категорій. Основні твори: "Діяльність і структура філософського знання" (1976), "Діалектика і культура" (1984), "Діалектика без апології* (у співавторстві, 1998).
Вебер Макс (1864-1920) - німецький філософ, соціолог, історик. Засновник "розуміючої соціології", автор концепції "ідеального типу", теоретик ідеї раціональності як тотальної характеристики культури. Дослідник політики, моралі, релігії (природа політичної влади, співвідношення моралі і політики). Основні твори: "Історія господарства" (1923), "Протестантська етика І дух капіталізму" (1928).
Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) - український вчений-натураліст, філософ наукознавства, мислитель-енциклопедист. Перший президент УАН. Стверджував, що наука про природу є водночас наукою про людину. Теоретик вчення про біосферу і ноосферу (сферу людського розуму), їх діалектику (перетворення "царства живої речовини" на "царство розуму"). Основні твори: "Філософські думки натураліста" (1988), "Біосфера і ноосфера" (1989), "Публіцистичні статті" (1995).
Вітгенштейн Людвіг (1889-1951) - австрійсько-британський філософ. Представник неопозитивізму (філософія логіки). Автор терміна "картина світу". Займався обґрунтуванням етики, дослідженням проблеми життя. Основні твори: "Логіко-філософський трактат" (1921), "Філософські дослідження" (1953); "Про достовірність" (1969).
Гадамер Ганс-Георг (1900-2001) - німецький філософ. Представник філософської герменевтики XX ст. - "універсальної формули сучасної доби". За Гадамером, світ людського буття осягається через співпереживання, випробування, дослідження, набуття життєвого досвіду. Основні твори: "Істина і метод" (1960), "Діалог і діалектика" (1980), "Шляхи Хайдеггера" (1983).
Гартман Ніколай (1882-1950) - німецький філософ, засновник критичної онтології. Теоретик моралі. Стверджував, що етичні цінності являють собою "ціннісні почуття", які не можна пізнавати раціонально. Основні твори: "Основні ознаки метафізики пізнання" (1921), "Етика": У 3-х т. (1926), "Стосовно засад онтології" (1933), "Філософія природи. Нариси соціального вчення про категорії" (1950).
Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770-1831) - німецький філософ. Створив класичну діалектико-ідеалістичну філософську систему: "наука логіки", "філософія природи", "філософія духу". Послідовник І. Канта. Автор багатьох філософських сентенцій: "Філософія - душа всіх наук", "Хто розумно дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно", "Сова Мінереи вилітає у сутінках". Основні твори: "Феноменологія духу" (1807), "Енциклопедія філософських наук" (1817), "Філософія права" (1821), "Філософія Історії" (1837).
Геракліт з Ефеса (прибл. 540-475 до н. е) - давньогрецький філософ. Першим визначив специфіку філософських проблем Логосу, єдності та боротьби протилежностей, сталого та плинного, природи моралі тощо. Започаткував створення філософських систем, основаних на поняттях первоначала - "вогню", "вічного руху".
Гессе Герман (1877-1962) - швейцарсько-німецький письменник, культурознавець. Лауреат Нобелівської премії з літератури. Розробив екзистенціальну проблематику (особистісна свобода, опір дійсності). Теоретик гри як моделі культури постмодерну ("людина, що грає"). Основні твори: "Паломництво у країну Сходу" (1932), "Гра у бісер" (1943).
Гете Йоган-Вольфганг (1749-1832) - німецький філософ культури, вчений-природознавець, пантеїст, поет, просвітник. Заперечував свою причетність до філософії ("Власне кажучи, я не потребую жодної філософії"), однак досліджував проблеми філософсько-світоглядного пошуку. Прихильник "органічного" світогляду, основаного на розумінні світу як живої цілісності (людина - орган відчуття природи). Основні твори: "Нариси про метаморфоз рослин" (1790), "Фауст" (1808-1832).
Горський Вілен Сергійович (1931-2007) - український філософ. Фахівець з історії філософської думки України. Методолог історико-філософського дослідження. Основні твори: "Історико-філософське тлумачення тексту" (1981), "Історія української філософії" (1996), "Філософія в українській культурі (Методологія та історія)" (2001).
Гумільов Лев Миколайович (1912-1992) - російський історик-етнолог, філософ, автор оригінальної концепції історичного процесу. Здійснив спробу подолати європоцентристську парадигму поділу народів на історичні і неісторичні, передові і відсталі. Намагався з'ясувати феномен етносу, причини екстраординарних вибухів людської активності (пасіонарності) та її історичних наслідків. Основні твори: "Етногенез і біосфера Землі" (1979,1989), "Географія етносу в історичний період" (1990).
Гуссерль Едмунд (1859-1938) - німецький філософ, засновник феноменології. Прагнув надати філософії характеру точної науки (логічне обґрунтування наукового знання). Досліджував завдання філософії "відродження життя" - ідея повновартісного людського існування, реалізація морально-етичної автономії людини. Аналітик феномену "життєвого світу". Основні твори: "Філософія арифметики" (1891), "Картезіанські роздуми" (1931), "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" (1936).
Дарвін Чарлз-Роберт (1809-1882) - англійський вчений-природознавець. Автор теорії походження видів шляхом природного відбору та еволюційної концепції виникнення людини. Досліджуючи закономірності розвитку природи, застосував поняття "випадковість",
"вірогідність", "невизначеність" тощо. Основний твір: "Походження людини і статевий відбір": У 2-х т. (1871).
Декарт Рене (Картезій) (1596-1650) - французький філософ матеріаліст, математик, природознавець. Основоположник європейського класичного раціоналізму: "Мислю, отже існую" (Cogito, ergo sum). Буе предтечею Ідей європейського Просвітництва. Основні твори: "Міркування про метод" (1637), "Основи філософії" (1644), "Пристрасті душі" (1649).
Деннет Деніел (нар. 1942) - американський філософ-аналітик. Розробник функціоналістської теорії свідомості. За Деннетом, свідомість - особливий рід діяльності психіки, яка переробляєте інтерпретує інформацію, що потрапляє у мозок як із зовнішнього світу, так і від самого організму. Основні твори: "Види психіки" (1996), "Постмодернізм та істина. Чому нам важливо розуміти все правильно" (2001).
Дерріда Жак (нар. 1930) - французький філософ, представник постмодернізму (деконструктивістський напрям). Учень П. Рікера. Критик філософії модерну за його раціоналізм і монологізм. Теоретик логоцентризму. Основні твори: "Про граматологію" (1967), "Поля філософії" (1978), "Поштова листівка: від Сократа до Фройда і далі" (1980), "Психея: Винахід іншого" (1987).
Діоген Лаертський (прибл. перша половина III ст.) - давньогрецький історик філософії. Систематизатор античних філософських шкіл І їх представників. Основний твір: "Про життя, вчення і афоризми відомих філософів".
Дідро Дені (1713-1784) - французький філософ-матеріаліст, ідеолог Просвітництва. Прихильник ідеї раціоналізму (лише розум є єдиним дороговказом людини у пошуках істини, що знаходить своє найвище втілення у філософському знанні). Основні твори: "Філософські роздуми" (1746), "Думки стосовно пояснення природи" (1754), "Філософські принципи відносно матерії та руху" (1770), "Енциклопедія" (1751-1780).
Дільтей Вільгельм (1833-1911) - німецький філософ, історик культури. Теоретик філософії життя і герменевтики. Найважливіший філософський доробок - теоретико-пізнавальний аналіз гуманітарного знання. Вчення Дільтея істотно вплинуло на Гуссерля, Хайдегге-ра, Ясперса, Ортегу-і-Гасета. Основні твори: "Вступ до наук про дух" (1883), "Досвід і поезія" (1905), "Типи світоглядів та їхнє виявлення в метафізичних системах" (1911).
Дьюї Джон (1859-1952) - американський філософ, засновник філософії інструменталізму, філософ освіти. Вважав, що головне завдання філософії - вказати людям шлях до блага, забезпечити "правильний тип дії" (філософія успіху - прагматизм). Основні твори: "Людська природа й поведінка" (1925), "Досвід і освіта" (1938).
Дюркгейм Еміль (1858-1917) - французький соціолог і філософ. Засновник французької соціологічної школи. Теоретик-класи к позитивістсько орієнтованої соціології (концепції "соціального факту", "соціального пізнання", "соціальної солідарності", "аномії".
"соціальної релігії" тощо). Основні твори: "Про розподіл суспільної праці" (1893), "Самогубство" (1897), "Соціологія і філософія" (1924).
Еллюль Жак (1912-1994) - французький філософ і соціолог. Теоретик філософії техніки і культури. Дослідник проблеми "демонізації техніки" і перспектив "духовного звільнення людини від сил поневолення". Основна ідея його філософії - гідність І цінність людської особистості. Основні твори: "Етика свободи": У 2-х т. (1974), "Технологічний блеф" (1988).
Енгельс Фрідріх (1820-1895) - німецький мислитель, суспільний діяч, соціолог, один із засновників ідеології і філософії марксизму (теорія відчуження, матеріалістична діалектика, теорія держави, історія і практика соціалізму). Висловив ідеї вірогідного характеру історичного поступу ("іронія історії"), специфіки духовного життя. Основні твори: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Анти-Дюринг" (1878), "Діалектика природи" (1873-1883), "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884).
Енштейн Альберт (1879-1955) - німецький фізик-теоретик, засновник теорії відносності, концепції простору і часу, що спричинила створення "нової картини" світу. Дослідник проблеми наукового раціоналізму (концепція некласичної раціональності), громадський діяч, борець проти мілітаризму, расизму, людиноненависництва.
Епікур (прибл. 342-270 до н. е.) - древньогрецький філософ-мораліст епохи еллінізму. Засновник філософської школи "Сад Епікура", яка мала етичну спрямованість (головна мета особистості - досягнення щастя шляхом пошуків розумної, поміркованої насолоди й уникнення страждання - епікуреїзм).
Зіммель Георг (1858-1918) - німецький філософ і соціолог, теоретик філософії життя. У центрі його вчення - цінності і культура, поняття "життя" аналізує через проблеми диференціації, інтеграції І конфліктів у суспільстві. Основні твори: "Про соціальну диференціацію" (1890), "Філософія грошей" (1900), "Конфлікт сучасної культури" (1926).
Йолан Петро Федорович (нар. 1933) - український філософ. Зробив внесок у розвиток галузі теорії систем і методології наукового знання, природи методологічної свідомості. Основні твори: "Система теоретичного знання" (1965), "Наука і раціональність" (1989).
Камю Альбер (1913-1960) - французький філософ-екзистенціаліст, письменник. Лауреат Нобелівської премії з літератури. Розробляв ідею "філософії абсурду", проблему його подолання (бунт) - "бунтівна свідомість". Визнавав, що дещо у світі "все ж має певний сенс, і це людина... єдина істота, яка шукає цей сенс". Основні твори: "Міф про Сізіфа" (1942), "Сторонній", "Чума" (1947), "Бунтівна людина" (1951), "Роздуми над смертним вироком" (1960).
Кант Іммануїл (1724-1804) - німецький філософ-класик. Осмислив основні проблеми філософії загалом і філософії Нового часу зокрема, узагальнив і сформулював їх: "проблема і проблематичність" (філософія як система проблем), "що я можу знати?" (метафізика), "що я маю робити?" (мораль), "на що можу сподіватись?" (релігія), "що таке людина?" (антропологія). Філософія, за Кантом, е зображенням "системи всіх здібностей людської душі". Основні твори: "Критика чистого розуму" (1781), "Пролегомени до будь-якої майбутньої метафізики, здатної з'явитися як наука" (1783), "Критика практичного розуму" (1788), "Критика здатності суджень" (1790).
Кевелл Стенлі (нар. 1926) - американський філософ, розробник концепції трансценденталізму. Основні теми дослідження - філософська антропологія, теорія культурних практик, моральний лерфекціонізм, політика і етика лібералізму. Поділяв ідеї T.-C. Куна. Основні твори: "Про серйозність в філософії" (1969), "Висота філософії, автобіографічні досвіди" (1994).
Кизима Володимир Вікторович (нар. 1942) - український філософ. Основні теми досліджень - філософія науки, діалектика, тоталлологія. Основні твори: "Культурно-історичний процес і проблема раціональності" (1995), "Тоталлологія. (Філософія оновлення)" (2005).
Коген Герман (1842-1918) - німецький філософ. Засновник Марбурзької школи неокантіанства. Прихильник філософії Канта, переосмислюючи яку, розробляв "логіку чистого пізнання" та "етику чистої волі" (ідея "етичного соціалізму"). Основні твори: "Кантова теорія досвіду" (1871), "Система філософії": У 3-х т. (1902-1911).
Козловські Петер (нар. 1952) - німецький філософ, соціолог, економіст. Дослідник сучасного суспільства (ринкова модель економіки, проблеми взаємин - дуалізму держави і громадянського суспільства). Розробник концепції неолібералізму - деонтологічної етики. Основні твори: "Культура постмодерну" (1987); "Суспільство і держава. Неминучий дуалізм" (1988).
Кондорсе Марі-Жан-Антуан-Нікола де (1743-1794) - французький мислитель, філософ-просвітник, математик, політичний діяч. Постійний секретар Французької Академії наук (з 1786). Співавтор Д. Дідро ("Енциклопедія"). Розробляв вчення про закони історії. Один із основоположників ідеї прогресу (через панування в суспільстві свободи і розуму). Основні твори: "Досліди аналізу" (1768), "Життя Вольтера" (1787), "Ескіз історичної картини поступу людського розуму" (1795).
Конфуцій, Кун Цзю (прибл. 551-479) - китайський філософ, обіймав високі адміністративні посади. Творець етико-соціального вчення (конфуціанство). У центрі уваги досліджень Конфуція - людина та її повсякденне життя, засоби вдосконалення міжлюдських взаємин ("шлях доброго смаку"). Вважав, що "реформування суспільства починається з індивіда". Наголошував на добропорядності як соціальній і моральній цінності (ідея "благородного мужа"). Основний твір: "Лунь Юй".
Котарбінський Тадеуш (1886-1981) - польський філософ, логік. Представник львівсько-варшавської школи аналітичної філософії. Один із засновників праксеології як загальної теорії досягнення ефективності будь-якої (розумової чи фізичної) праці. Основні твори: "ідея свободи" (1936), "Трактат про хорошу роботу" (1955).
Кримський Сергій Борисович (нар. 1930) - український філософ. Фахівець у галузі методології науки І наукового дослідження, культуролог. Розробляє принципи узагальненої (неокласичної) раціональності й розуміння, проблеми духовності (зокрема, "етичної гідності істини", "архетипів української культури"). Основні твори: "Наукове знання і принципи його трансформації" (1974), "Філософія як шлях людяності І надії" (2000). "Якщо в меншості мудрець?" (2005); "Софійність як святість буття" (2005), "Проблема теорії ментальності" (2006).
Кун Томас-Самюел (1922-1996) - американський історик і філософ науки. Створив концепцію наукового знання, застосувавши поняття "парадигма", "нормальна і девіантна наука", "наукова революція", наукове співтовариство як визначник "істинної" теорії. Основні твори: "Коперниканська революція" (1957), "Структура наукових революцій" (1962).
Куценко Володимир Ілліч (1921-1998) - український філософ. Сфера наукових інтересів - теорія і методологія соціального пізнання і дії, передбачення, управління. Розробник проблемології. Основні твори: "Передбачення і життя" (1966), "Суспільна проблема: генезис І рішення: Методологічний аналіз" (1984).
Левінас Еммануель (1906-1995) - французький філософ-діалогіст, постмодерніст, культуролог, етик. Розглядав проблеми людських комунікацій (інтерсуб'єктивність), взаємності, діалогіки, прагнення довести цінність індивіда як моральної істоти ("тотожність особистості"). Серед моральних чеснот, за Левінасом, особливе місце займає відповідальність, відчуття "Іншого", феномен "зустрічі". Концепція діалогіки Левінаса побудована на парадигмі асиметричного відношення Я - Інший. Основні твори: "Про втечу" (1936), "Гуманізм іншої людини" (1973), "Важка свобода" (1976), "Етика та нескінченність" (1982): "Між нами. Дослідження думки-про-Іншого" (1999).
Леш Скотт - британський філософ і соціолог. Теоретик інформаційного суспільства, дослідник його позитивних особливостей і можливостей, притаманних йому парадоксів, суперечностей. Особливістю такого суспільства є формування "постлюдського" порядку, при якому людська суб'єктивність поступається місцем технічним і технологічним структурам, організаціям і обставинам. Основний твір: "Критика інформації" (2002).
Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) - юрист, політичний і державний діяч, ідеолог, прихильник філософського матеріалізму і діалектики в інтерпретації К. Маркса. Вплинув на історію сучасної цивілізації. Звернув увагу на зв'язок філософії із революційними відкриттями у природознавстві ("криза фізики", "невичерпність електрону"). Обґрунтував діалектико-матеріалістичний погляд на історію і суспільство. Теоретик і практик соціалізму. Основні твори: "Матеріалізм та емпіріоцентризм" (1909), "Філософські зошити (1913).
Лосєв Олексій Федорович (1893-1988) - російський філософ, історик філософії і культури. Дослідник природи міфу, символу, їх значення в процесі становлення світоглядного знання. Основні твори: "Античний космос і сучасна наука" (1927), "Діалектика міфу" (1930), "Античність як тип культури" (1988).
Лейбніц Готфрід-Вільгельм (1646-1716) - німецький філософ, науковець. Попередник німецької класичної філософії. Автор філософського вчення про монади (монадологія). Стверджував, що кожна субстанційна частка світу, її найпростіший елемент (монада) є своєрідним мікрокосмом, що "віддзеркалює" увесь Універсум. Основні твори: "Роздуми про знання, істину та ідеї" (1664), "Монадологія" (1714).
Макінтайр Алседейр (нар. 1929) - англо-американський філософ. Новітній філософ моралі. Критикуючи сучасне суспільство з етичних позицій, пропонує концепцію автономії індивіда у здійсненні морального вибору (телеологічна етика доброчесності). Основні твори: "Після доброчинності" (1981), "Три концепції етичних досліджень, що змагаються" (1990).
Макіавеллі Нікколо (1469-1527) - італійський філософ, державний діяч, письменник. У центрі його вчення - філософія історії і політична теорія (проблема співвідношення моралі і політики). Аналітик практики політичної боротьби і природи державної влади, її моральних аспектів ("Мета виправдовує засоби") - макіавелізм. Основні твори: "Державець" (1513), "Флорентійські хроніки" (1520-1525).
Мамардашвілі Мераб Костянтинович (1930-1990) - грузинський філософ, дослідник природи філософського мислення та її значення у становленні свідомості людини, культури, пізнання (картезіанська версія). Історик філософії, розробник методу історії філософії як метатеорії свідомості. Дослідник ситуації "антропологічної катастрофи". Основні твори: "Класичний і некласичний ідеали раціональності" (1984), "Як я розумію філософію" (1990).
Маркс Карл (1818-1883) - німецький мислитель, філософ, економіст, суспільний діяч. Засновник філософського, ідеологічного, політико-економічного вчення - марксизму. Розробив матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ ("матеріалістичне розуміння історії"). Дослідник проблеми відчуження людини та його подолання (гуманістична версія). Теоретик соціалізму і комунізму. Основні твори: "Економічно-філософські рукописи" (1844). "Німецька ідеологія" (1845-1846), "Злиденність філософії" (1848), "Капітал": У 3-х т. (1867-1895).
Маркузе Герберт (1898-1979) - німецько-американський філософ, соціолог. Неомарксист, ідеолог Франкфуртської школи. Теоретик концепції "нових соціальних рухів", проблеми свободи, культури і контркультури ("критична теорія суспільства"). Основні твори: Одновимірна людина" (1964), "Нариси про свободу" (1969), "Контрреволюція і бунт" (1972).
Марсель Габріель-Оноре (1889-1973) - французький філософ, драматург. Один із засновників екзистенціалізму. Досліджував проблему життя (існування) окремішної людини (людина як "проблема" і як "таємниця"). Обґрунтовував обнадійливу для людини перспективу
"порозуміння" із світом. Основні твори: "Бути чи мати" (1935), "Ното viator" (1944), "Проблематична людина" (1955).
Монтень Мішель-Ейкем де (1533-1592) - французький філософ-скептик, письменник-гуманіст і просвітник епохи Відродження. Критик догматично? схоластики і теології з позицій натуралізму, емпіризму і епікуреїзму. Прихильник "здорового глузду", культу "природної людини" (життя відповідно до розуму І вимог природи - основа людської гідності). Основний твір: "Нотатки": У 3-х т. (1588).
Ніцше Фрідріх-Вільгельм (1844-1900) - німецький філософ-ірраціоналіст. Дослідник проблеми співвідношення раціональних та ірраціональних чинників (аполлонівське і діонісійське начала) в культурі. Критик сучасності як втілення песимізму і нігілізму ("переоцінка цінностей"). Автор концепції "надлюдини", яка перебуває "по той бік добра і зла" і "вічного повернення". Створив нову парадигму культурно-філософської орієнтації і започаткував "філософію життя". Основні твори: "Народження трагедії з духу музики" (1872), "Так казав Заратустра" (1883-1891), "Жадання влади: досвід переоцінки всіх цінностей" (1887).
Ортега-і-Гассет Хосе (1883-1955) - іспанський філософ. Автор концепції "раціовіталізму" (життєвого розуму). Теоретик "масової культури" і "масової людини". Людина-маса, за Ортегою-і-Гасетом, на противагу люди ні-індивідуальності, - типова ознака новітнього часу, що становить загрозу правовому громадянському суспільству, спричиняє кризу сучасної культури. Основні твори: "Бунт мас" (1929), "Ідеї та переконання" (1940), "Що таке філософія?" (1957).
Пастернак Борис Леонідович (1890-1960) - російський письменник. Лауреат Нобелівської премії з літератури. Відображав світ людини і світ природи в їх складній єдності, життєвий світ свого покоління періоду революції. Основний твір: "Доктор Живаго" (1957).
Петрарка Франческо (1304-1374) - італійський мислитель, поет, один із засновників гуманістичної культури Відродження (вчення про "нову людину", "наука про людяність"). Основний твір: "Моя таємниця, або Книга бесід про презирство до світу" (1342-1343).
Печчеї Ауреліо (1908-1984) - італійський суспільствознавець, економіст, громадський діяч. Засновник Римського клубу - міжнародної неурядової організації вчених, політиків та громадських діячів з вивчення глобальних проблем людства і розробки стратегічних програм їх розв'язання. У центрі уваги Печчеї - проблема "людських якостей", особистості як суб'єкта цивілізаційних процесів. Основний твір: "Людські якості" (1985).
Піфагор (прибл. 580-500 до н. е.) - давньогрецький філософ, релігійний і соціальний реформатор, вчений. Автор терміна "філософія". Учень Анаксимандра. Досліджував філософську проблему осягнення пануючої у світі універсальної Гармонії, її сутності, пропорційно-числової структури світу ("все є число"). Вчення Піфагора (піфагореїзм) поєднало філософські принципи, релігійні настанови, політикоморальні доктрини, наукові (математика, теорія музики) пошуки. Започаткована Піфагором філософсько-світоглядна традиція проіснувала, видозмінюючись, майже тисячу років.
Платон (Арістокл) (427-347 до н. е.) - давньогрецький філософ-класик. Учень Сократа. Засновник власної філософської школи - Академії. Один із перших творців діалектичного методу. Автор теорії ідей-ейдосів (система об'єктивного ідеалізму, теорія пізнання). Теоретик проблеми держави (виокремив сім типів державного устрою, три соціальні класи). Основні твори: "Держава", "Теетет", "Парменід", "Закони".
Попович Мирослав Володимирович (нар. 1930) - український філософ і громадський діяч. Дослідник проблем логіки та методології науки, теоретик культури. Основні твори: "Про філософський аналіз мови науки" (1966), "Світогляд стародавніх слов'ян" (1985), "Нарис історії культури України" (1998), "Червоне століття" (2005).
Поппер Карл-Раймунд (1902-1994) - австро-британський філософ, логік і соціолог. Представник школи критичного раціоналізму. Головна мета філософії, згідно з Поппером, - дослідження процесу розвитку наукового знання, розробка наукової методології, способів пізнання світу. Автор концепції фальсифікування як критерію істини (принцип спростування), на противагу позитивній верифікації (принципу підтвердження), вчення про три світи (світ фізичних явищ, світ суб'єктивних станів свідомості, світ об'єктивного змісту мислення). Основні твори: "Логіка наукового відкриття" (1935), "Відкрите суспільство та його вороги" (1945), "Злиденність історицизму" (1945), "Реалізм і мета науки" (1983).
Пригожин Ілля Романович (1917-2003) - бельгійський філософ і фізико-хімик. Лауреат Нобелівської премії з хімії. Один із авторів нової системи методологічних принципів світорозуміння - синергетики, що визначається як сучасна теорія самоорганізації, нелінійності, становлення "порядку через хаос", біфуркаційних змін, нестійкості як засадничої характеристики процесів еволюції. Основні твори: "Порядок із хаосу. Новий діалог людини з природою" (у співавторстві) (1986), "Час, хаос, квант" (у співавторстві) (1994).
Протагор (прибл. 480-410 до н. е.) - давньогрецький філософ, засновник школи античної софістики ("Людина є мірою всіх речей, сущих в їх бутті і не сущих в їх небутті"). Обґрунтував релятивізм (відносність) істини. Значну увагу приділяв риториці (вміння красномовно і переконливо висловлювати думки). Основні твори: "Наука суперечки", "Про істину", "Про Богів", "Антилогіка".
Рассел Бертран (1872-1970) - англійський філософ, логік, суспільний діяч. Нобелівський лауреат з літератури. Засновник сучасної філософії логічного аналізу. Послідовний прибічник аналітичного методу (проблема конструювання "логічно побудованої мови"). Суспільно-політичні погляди Рассела поєднали ідеї лібералізму та антифашизму. Обґрунтував принципи балансу максимуму свободи і мінімуму сили. Ініціював створення "Всесвітнього уряду", який мав сприяти запобіганню міждержавним конфліктам. Основні твори: "Аналіз свідомості" (1921), "Освіта і соціальний лад" (1932), "Історія західної філософії" (1947), "Людське пізнання: його обсяг і межі" (1948).
Роден Опост (1840-1917) - французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму в скульптурі. Творець складних символічних образів, які передають багатство світу людських емоцій. Основні твори: "Мислитель", "Поцілунок", "Поранений солдат", "Громадяни Кале".
Рорті Річард (1931-2007) - американський філософ, який розвивав постмодерністський варіант прагматизму. Критик "філософського фундаменталізму" (раціоналізму, "смерті епістемології" та ідеології Істини). Автор концепції "ліберального іроніка", "гри випадковостей". Основні твори: "Філософія і дзеркало природи" (1979), "Наслідки прагматизму" (1982), "Випадковість, іронія і солідарність" (1989), "Філософія і майбутнє" (1994).
Руссо Жан-Жак (1712-1778) - французький філософ, письменник, представник Просвітництва. Розробник договірної теорії, яка вплинула на європейські демократичні вчення. Досліджував проблеми "природних прав" людини, ідеї гуманістичної педагогіки. Основні твори: "Про вплив науки на звичаї" (1750), "Міркування про походження та причини нерівності між людьми" (1750), "Про суспільний договір" (1762).
Сантаяна Джордж (1863-1952) - американський філософ, представник критичного реалізму, теоретик філософії культури, дослідник індійської філософії, східно-західного діалогу. З'ясовував поняття "світова філософія" (інтеркультурність). Основні твори: "Царина буття" (1927-1940), "Панування І влада" (1951).
Сартр Жан-Поль (1905-1980) - французький філософ, письменник. Засно