Філософія - Щерба С.П. - Частина друга. Основні проблеми філософії

Розділ II. Онтологія

Тема 10. Філософське розуміння світу

1. Світ як сукупна реальність

Проблема розуміння світу, його сутності й розвитку завжди була в центрі уваги науки, філософії та релігії. При їх розгляді велись гострі дискусії, думка сягала найвищої межі узагальнення й глибини. В них людина наближалась і до розуміння таємниць свого виникнення та існування.

Що ж таке світ?

У широкому розумінні - це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще не відома нам) у всій різноманітності речей і явищ, систем і процесів з усіма своїми зв'язками й відношеннями. Інакше кажучи, світ - це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має буття).

Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикраса", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і, нарешті, "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI - V ст. до н.е.) писав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, oо світами розгорається і світами згасає"1.

У понятті "космос" виділялися такі ознаки світу, як його системність, структурність і закономірність. У реально існуючому світі є й природна впорядкованість, закономірність, необхідність, і така ж природна хаотичність, випадковість. Ці протилежності становлять єдність, переходять одна в іншу: впорядкованість у хаотичність і навпаки. І все ж переважаючою є тенденція зростання ступеня хаотичності (ентропії), хоча й виникають протилежно спрямовані процеси - зростання впорядкованості та міри організованості матеріальних систем. Так, поява і розвиток життя на Землі (а, можливо, й ще в якихось куточках Всесвіту), виникнення розумної істоти - людини, прогрес людської цивілізації - це стосовно зростаючої ентропії є, так би мовити, рухом проти течії. Чому і як це стало можливим, як це може вплинути на загальний стан нашого космосу - одна з дуже складних наукових проблем.

Рівнозначним (чи майже таким) поняттю "космос" вживається поняття "Всесвіт", хоча кожне з них має свій смисловий відтінок. В понятті "космос", як наголошувалося, акцентується увага на таких ознаках світу, як системність, упорядкованість, закономірність, а в понятті "Всесвіт" - на охопленні всього реально існуючого, тобто на "весь світ". Обидва поняття відносяться, насамперед, до "великого", позаземного світу, а наш безпосередньо близький, земний світ розглядається як частка безмежного Всесвіту.

В науці є й таке поняття, як "наш Всесвіт". Воно має конкретно-науковий, астрономо космологічний зміст. Матеріальна система, яка позначається цим терміном, називається ще Метагалактикою. Це весь відомий нам сьогодні, доступний для спостереження сучасними засобами космос, який складається з мільярдів зоряних систем - галактик. Серед них і наша Галактика, однією із зірок якої є Сонце.

Метагалактика має скінченні розміри - в межах 10 мільярдів світлових років і перебуває в процесі розширення. Вона не завжди існувала, а виникла близько 1010 (10 - 20 мільярдів) років тому внаслідок так званого космічного вибуху. Разом з нею з'явилися наші простір і час. З якого стану матерії виник наш Всесвіт? Чому відбувся цей величезний якісний стрибок - народження нашого Всесвіту? Чи є щось, і якщо так, то що саме поза межами Метагалактики? Все це проблеми, які остаточно ще не вирішені сучасною наукою, хоча й існують з цього приводу різні гіпотези.

Підходячи з науково-філософської точки зору, можна сказати, що нашою Метагалактикою не вичерпується "світ в цілому" (беремо в лапки, бо світ в цілому ніколи нам не даний, це проблематичне поняття); він вічний, нескінченний, якісно різноманітний, в ньому відбуваються перетворення - зокрема, такі глибинні, корінні, як той самий космічний вибух, який започаткував наш Всесвіт. Можливо, існують інші всесвіти із зовсім іншими, ніж відомі нам, просторово-часовими та іншими характеристиками, де немає значних для нас зірок, планет, туманностей і таке інше.

Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його закономірності становлять наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка виражає наукове світорозуміння, що склалося на даний момент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які називають парадигмами (грец. paradeigma означає "приклад", "зразок", "доказ"), тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, корінний характер, то її називають науковою революцією.

Впродовж багатьох століть в уявленнях про будову Всесвіту панувала арістотелівсько-птоломеївська парадигма, геоцентрична система, згідно з якою Земля є центром Всесвіту, її основою були безпосередні спостереження, які нібито свідчать, що Земля перебуває в нерухомості, а навколо неї обертаються всі небесні світила. З відкриттям М.Коперніка (1473 - 1543 рр.), який обґрунтував геліоцентричну систему (в центрі - Сонце), у свідомість вчених, а згодом і людства загалом (як не противилась цьому церква) увійшла інша парадигма, яка, як виявилось, має об'єктивно-істинний характер.

Механістичне, галілеївсько-ньютонівське розуміння фізичного світу було видатним науковим досягненням того часу, але великі відкриття кінця XIX - XX ст. (теорія відносності А.Ейнштейна, квантова механіка, створення нових, сучасних уявлень про будову Всесвіту, поняття еволюціонуючого Всесвіту, відкриття фізичних полів як "не-речовинного" виду матерії, дослідження внутрішньої структури атома, виявлення невідомих раніше космічних об'єктів і таке інше) показали обмеженість механістичних уявлень, призвели до виникнення новітньої наукової картини світу і до формування нових парадигм - принципів, зразків, способів світорозуміння.

Кожна нова картина світу зберігає попередні наукові уявлення, які здобули підтвердження, але переосмислює їх, уточнює, доповнює, розширює, поглиблює, збагачує і в цілому виражає вищий рівень знання, його нову якість.

Наукова картина світу включає й систему знань про людину і людство, про місце людини в світі, космосі. Величезний внесок у створення сучасної наукової картини світу зробили вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч. Дарвіна і його продовжувачів, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо).

Таким чином, наукова картина світу - це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених наукою на даний історичний період. За ступенем узагальнення вона займає проміжне місце між узагальненнями окремих наук і галузей та узагальненням вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спирається на наукову картину світу. Це тим більш важливо, що висновки й Проблеми сучасної науки є досить незначними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке відповідає об'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальнішими поняттями - категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки.

При цьому треба взяти до уваги, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання і формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею в світлі її центральної, вузлової проблеми "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, але й світовідношення. Вже давно виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовнішнього щодо неї світу. Якщо Всесвіт - це Макрокосмос, то людина - це Мікрокосмос ("малий космос"), по-своєму надзвичайно глибокий і, навіть, у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г.С.Сковорода та інші), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом.