Філософія - Щерба С.П. - 2. Типи суспільного прогресу

Як уже відзначалось, людство в своєму розвитку не стоїть на місці, особливо з часу становлення капіталізму. Постійно відбувається його сходження до якісно нових зразків життя. Поряд із загально цивілізаційною тенденцією зростання, кожен історичний етап залишає у суспільному прогресі свою специфіку й особливості.

Віл епохи до епохи спостерігається прискорення суспільного розвитку, пришвидшуються темпи зростання, змінюються на більш ефективні моделі суспільного життя. Разом з тим, помітна нерівномірність розвитку окремих соціумів тієї чи іншої епохи, що визначається різними причинами та факторами. Так, у первісному суспільстві динаміка зростання продуктивності праці складала 1 - 2% на десять тисяч років, у рабовласницькому - 4% на 100 літ, у феодальному суспільстві - 8%. Нині розвинуті країни світу демонструють у середньому 3 - 4% щорічного зростання, а сучасний Китай показує динаміку 13 - 16% на рік. Загальноцивілізаційною рисою суспільного прогресу є його складність і суперечливість.

Як бачимо, розвиток людства не є прямою лінією. Це складний процес, в якому прослідковується як висхідна так і нисхідна тенденції, чи тупцювання на місці, або навіть повернення назад. Прогресивний розвиток має спіралевидний характер, де кожен виток спіралі засвідчує підйом суспільства на нову ступінь.

Суспільному прогресові притаманні й специфічні риси. Так, для первісного суспільства характерними були повільні темпи розвитку та колективістська діяльність, які були результатом слабкості окремого індивіда, а не свідомого усуспільнення засобів виробництва чи людських зусиль. Прогрес у первісному суспільстві засвідчує його неантагоністичну сутність, відсутність експлуатації людини людиною та використання чужої праці. Все вироблене чи вирощене розподілялося порівну. Це перший історичний тип прогресу, і до того ж неантагоністичний.

Поява класів, держави, приватної власності, майнового розшарування, соціальної нерівності й несправедливості, експлуатація людини людиною істотно вплинули на хід, характер і темпи суспільного прогресу. З цього моменту він набуває вкрай суперечливого характеру, ґрунтується на антагонізмі між виробником і власниками засобів виробництва. Чим сильнішим був цей антагонізм, тим вища ступінь експлуатації людини людиною. Рабство, феодалізм і капіталізм - "три великих форми поневолення", в основі яких лежить соціальний антагонізм, експлуатація, нерівність і несправедливість.

У цих суспільствах розвиток і прогрес здійснюються на антагоністичній основі. "Без антагонізму немає прогресу"1. Такий прогрес, за своєю сутністю, є антигуманним. У цих суспільствах народні маси забезпечують прогрес, результати якого належать власникам засобів виробництва. За таких умов, прогрес для одних є регресом для переважної більшості суспільства, благополуччя й розвиток одних здійснюється ціною страждань і поневолення інших. Більше того, панівні верстви прогрес суспільства пов'язували зі своїм благополуччям, досягненням максимальних прибутків, прирікаючи цілі народи на деградацію та вимирання.

Такі факти були непоодинокі, особливо в період колонізації (XVII - XIX ст.), коли західноєвропейський, американський, а згодом і російський та японський капітали вимагали дешевої робочої сили, природних і мінеральних ресурсів та енергоносіїв. Поневолювалися цілі регіони Азії, Африки, Латинської Америки, нещадно грабувалися їх ресурси, знищувалися цілі народи задля власного добробуту й процвітання.

У антагоністичному суспільстві прогрес здійснюється стихійно. Спостерігається невідповідність цілей і діяльності людей з досягнутими результатами. Приватна власність розділяє людей, породжує протилежність інтересів, цілей і дій. Багатство і бідність, висока освіченість і страшне невігластво, творення й руйнування - все це протилежні тенденції антагоністичного прогресу, які взаємо обумовлюють одна одну й існувати одна без іншої не можуть. Такою є сутність антагоністичного суспільства і його прогресу.

Ці суперечності знайшли своє відображення в ряді філософських концепцій. З одній із них Р.Арон заперечує прогрес у розподілі вироблених благ, політиці, моралі. Інші вважають, що прогрес можливий лише у науково-технічній сфері. Звідси й розмаїття соціальних теорій, в яких абсолютизується роль техніки і технологій та ігнорується тип суспільства, виробничих відносин, економічний лад тощо.

З перемогою в ряді країн соціалістичних революцій, виникли передумови для формування й утвердження неантагоністичного типу прогресу, який ґрунтується на співробітництві, поєднанні зусиль усіх членів суспільства і спрямовується на благо всіх і кожного члена суспільства. Це якісно новий тип соціального прогресу, котрий розпочав свій історичний відлік з 20-х років XX ст. Цілий ряд найрозвиненіших, демократичних країн, які успішно просуваються шляхом побудови правової держави, "держави благоденствія", "соціальної держави" та громадянського суспільства певною мірою можна віднести до цього типу прогресу.

Утвердження нового типу прогресу не є миттєвий акт, а тривалий процес. Він здійснюється поступово і важко, іноді з втратами набутого та відступами назад. Досить часто за прогрес суспільство платить дуже високу ціну. Наприклад, прогрес Радянського Союзу "від сохи до епохи космічних кораблів і супутників" (як зазначав У.Черчілль), коштував його народу десятки й десятки мільйонів людських життів.

Незважаючи на величезні потрясіння, жертви, пов'язані з культом Сталіна, прогрес пробивав собі шлях. Радянський Союз став великою світовою державою ("супердержавою"), завдяки якій утвердилася й існувала світова соціалістична система.

Сучасний тип прогресу є складнішим і вищим у порівнянні з попередніми. Він потребує постійних, свідомих зусиль суб'єктів діяльності, творчого розвитку ініціативи мас (народу), всебічного розвитку людини, її підприємництва. Без ініціативи мас, їх самоврядування ніякий прогрес, як свідома творчість мас, неможливий. Необхідно, щоб процеси самоорганізації, котрі відбуваються у суспільстві не суперечили стратегії прогресу, сприяли Його реалізації, розширювали загальносуспільні та власне особистісні можливості. Тільки за таких умов стане можливим дійсний прогрес, коли розвиток всіх сприятиме і забезпечуватиме прогрес кожному, а прогрес індивіда вестиме до прогресу всього суспільства.

Нині цілий ряд країн (Швеція, Данія, Голландія, Велика Британія, Ісландія та ін.) успішно розбудовують правову державу та громадянське суспільство, в яких організація влади, стан правової та судової систем, діяльність правоохоронних органів підпорядковані становищу особи в суспільстві та її взаємовідносинам з державою, бони виходять із непорушності прав і свобод людини та забезпечення їх дотримання. Розвиток і демократизація державного життя та суспільства сприяють розширенню реальних прав і свобод громадян.

Не менш важливими є й соціально-економічні права й свободи. Право на власність, заробляти й витрачати гроші, житло, відпочинок і таке інше, належать особі як члену громадянського суспільства.

Наявність розвинутої мережі прав і свобод у громадянина забезпечує підпорядкування держави його інтересам. Це вже нова якість (і не капіталізм, і не соціалізм), де розвиток здійснюються на принципово інших засадах співпраці членів суспільства. Забезпечення блага, добробуту й щастя кожному громадянинові є правовим обов'язком всіх, в тому числі й держави, а спільна праця всіх є передумовою успішного розвитку й прогресу держави та суспільства в цілому.