Філософія освіти - Базалук О.О. - 4. "Золоте правило моралі" та його вплив на розвиток філософії освіти

4. Гуманістичні цінності повинні становити зміст сучасної філософії освіти. Підкреслимо, що відома моральна максима, як "золоте правило моралі", що акумулює моральний досвід цивілізації, зафіксована в невеликих фольклорних жанрах, приказках, оповідях. "Золоте правило" - це моральна заповідь, згідно якої людина не повинна здійснювати по відношенню до інших того, чого не бажає для себе. "Золоте правило" було відоме задовго до появи писемності.

Німецький філософ І. Кант писав, що людство саме створює умови, які впливають на його історію. Він розглянув моральний сенс "золотого правила" на рівні філософського аналізу та сформулював основний закон етики - категоричний імператив.

На думку І. Канта для людини найважливішим є "чисте небо над головою і моральний закон усередині".

І. Кант сформулював три світоглядні питання, які повинні визначити загальну орієнтацію людини у світі:

1. Що я можу знати? (теоретико-пізнавальне питання, проаналізоване в "Критиці чистого розуму");

2. Що я повинен робити? (питання практики і етики; мова йде про свідомий вибір людиною життєвого шляху, поведінки; проаналізований в "Критиці практичного розуму");

3. На що я можу сподіватися? (зіставляється людина і його майбутнє).

Взаємозв'язок цих питань Кант розглянув, аналізуючи питання: Що таке людина? У праці "Логіка" він обґрунтував високе призначення філософії: стимулювати інтелектуальне і моральне самовдосконалення людини.

Кант дійшов до висновку, що життєва етика - це філософія переконання. Саме тому етика відноситься до практичної філософії, оскільки саме переконання і визначають принципи людської діяльності, об'єднують вчинки людей та їх мотиви.

5. Біблейські заповіді - основа внутрішнього абстрактного образу особистості

5. Не менш значимими для філософії освіти і системи цінностей, що закладається в основу внутрішнього світу кожної людини, є біблейські заповіді, які акумулювали у собі найбільш цінне та святе з-поміж багатовікової історії цивілізації. У "Старому завіті" приведено десять заповідей християнства:

1. "Да не буде у тебе інших богів перед особою Моєю";

2."Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче за землю".

3."Не вимовляй імені Панове, Бога твого, марно".

4. "Пам'ятай день суботній, щоб святити його".

5. "Почитай отця твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, які Господь, Бог твій, дає тобі".

6. Не вбивай.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. "Не промовляй хибного свідчення на ближнього твого".

10. "Не бажай будинку ближнього твого: не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого".

На відміну від християнства у буддизмі п'ять традиційних заповідей:

1. Не убий.

2. Не вкради.

3. Не говори брехню, плітки чи провокації.

4. Утримуйся від сексуальної невірності, від сексуальної активності, яка приносить страждання і шкоду іншій особі.

5. Стримуйся від сп'яніння, яке приводить до безтурботності чи втрати контролю над собою.

На думку І. Ільїна: "Жити варто тільки тим і вірити варто в те, за що варто боротися і померти; бо смерть є дійсний, вищий критерій для всього життєвого змісту. Достатньо самому застосувати цей критерій, зі всією серйозністю і у всьому його глибокому значенні, освітити ним будь-який життєвий зміст - і його вірність та переконливість розкриється перед очима".

В. Холодний вважає, що загальнолюдські цінності в усій їх множині зароджуються і функціонують в психіці людини одночасно. Він розподіляє їх на три групи: атрибутивні (до них відносяться загальнолюдські цінності, які характеризують особистість як самодостатній феномен), безумовно-етичні (фіксують відношення особистості до світу) і такі, що об'єктивувалися (прояви особистості в реальній соціальній життєдіяльності).

До атрибутивних загальнолюдських цінностей В. Холодний відносить:

1. Потенційну соборність¹⁵ - як синкретичне світовідчуття людини, здатне розвинутися в багатий світ духовних переживань.

2. Вічність (Надпросторовість) - життєдайна космічна сила, яка нібито породжує і притягує до себе духовно мислячу людину. Особистість відчуває присутність Вічності у всіх духовно значимих для неї подіях: творчій діяльності, своєму родоводі, малій та великій Батьківщині, самому факті існуванні нації, до якої вона належить і так далі. Для творчої особистості справа, якій вона присвятила життя, набагато важливіша, аніж усі мирські блага, почасти і саме життя. Та обставина, що людина залишається після смерті у пам'яті друзів, соратників та інших людей, наповнює її душу надією і залучає до Вічності. Навіває смуток відчуття загибелі всього конкретного в ході еволюції, але вічність космосу спонтанно повертає людині оптимізм, робить її духовність космічно значимою.

3. Колективістську цінність - переосмислене відтворення минулого духовного досвіду шляхом взаємодії між окремими людьми і народами.

4. Безмежну цілеспрямованість - інстинктивна потреба людини вийти за межі реального буденного життя, за межі самого себе, колективу і навіть Вічності.

5. Абстрактне етичне відчуття, відчужене від конкретних форм його прояву.

6. Непредметне естетичне відчуття.

7. Інтелектуальне відчуття, що підноситься над реальними процесами вирішення тих чи інших конкретних проблем.

8. Особистісну духовність - індивідуалізоване відтворення соборності. Людина за посередністю колективістського світовідчуття залучається до Вічності і духовного досвіду поколінь, завдяки чому стає духовно незалежною особистістю.

9. Духовний ідеал.

10. Постійний пошук сенсу життя - людина відчуває і шукає в навколишніх явищах певну духовну значущість, ніколи не задовольняючись ні рівнем свого, ні рівнем суспільного розуміння останньої.

11. Спонтанний пошук сенсу життя, у свою чергу, породжує нову архетипову цінність - здатність соборної особистості постійно перебувати у смисловій ситуації, бачити сенс у всіх явищах, з якими стикається його існування.

12. Потреба натхненного страждання, муки творчого буття.

13. З натхненним стражданням органічно пов'язане інстинктивне відчуття тривоги. Воно ніколи не покидає людину, але усвідомлюється нею переважно в екстремальних ситуаціях.

14. Інстинкт життя і смерті як універсальні двоєдині надпросторові чинники, безпосередньо стимулюючі виникнення у соціальному середовищі напруги сенсу життя.

15. Усі перераховані цінності, що містять у собі різне духовне значення, формами виразу присутньої у людській психіці потребі самоутвердження (самовираження) і самоствердження особистості. Спонтанно люди прагнуть самореалізації, але соціальні обставини часто змушують їх відмовитися від самих себе. Рідко кому вдається зберегти незалежність, і тому потреба формального самоствердження часто буває достатньою і переважає над аксіологічним самовираженням, а не навпаки.

На думку В. Холодного до безумовно-етичних цінностей відносяться:

1. Совість, як ірраціональне відчуття благоговіння по відношенню до іншої людини, світу в цілому і окремих його проявів.

2. Сором людський і здатність натхненно-вольового подолання його у разі обмови чи суспільного нерозуміння.

3. Відчуття провини і покаяння.

4. Відчуття співчуття і милосердя.

До цінностей, що об'єктивувалися, В. Холодний відносить:

I. Відчуття трагедії своєї особистої долі, долі свого народу, людства і космосу. Людина стихійно або свідомо з великою чи меншою напругою завжди стоїть перед вибором "бути чи не бути".

2.Бажання щастя і відчуття безвиході від його перенасичення.

3. Прагнення до задоволень і здатність відмовитися від них заради етичних і громадянських принципів чи стихійних ідеалів.

4. Відчуття нового і консерватизму: очікування докорінних змін духовно-соціального буття й туга за минулим.

5. Відчуття рівності, соціальної справедливості і рівноправ'я.

6. Духовне тяжіння людини до іншої людини, загострений інтерес до представників інших націй та регіонів.

7. Інстинктивне відчуття етнічної єдності.

8. Національна самосвідомість: відчуття своєї належності до певної нації і причетності до її самобутньої інтерпретації загальнолюдської духовності, що припускає соборне піднесення над етнічним інстинктом та подолання національного егоїзму.

9. Наднаціональна самосвідомість - здатність особисто брати участь в міжнаціональному процесі переосмислення загальнолюдських цінностей і наповнення їх новим змістом.

10. Орієнтація на авторитет: природа, минулий духовний досвід та ін.

II. Шанобливе ставлення до природи, батьків, дітей, видатних особистостей, окремих геніальних творінь та ін.

12. Родовідний (сімейний) інстинкт.

13. Відчуття малої й великої Батьківщини.

14. Здатність людини випробовувати духовну причетність до тих місць, де вона побувала, і до діяльності, у якій колись приймала участь.

15. Духовна пам'ять як інтеграція і піднесення над відчуттями авторитету, шанобливості, родоводу, національності, Батьківщини.

16. Відчуття любові і дружби.

17. Доброта і душевність.

18. Громадянська принциповість як подолання конформізму¹⁶ і нонконформізму¹⁷ .

19. Вірність і почуття обов'язку.

20. Відчуття свободи і відповідальності.

21. Прагнення до діяльності.

22. Відчуття господаря, поєднання ощадливості, щедрості та доброчинності.

23. Світоглядний плюралізм у душі людини, що проростає з єдиного духовного коріння, і здатність об'єднувати різні точки зору у цілісну систему цінностей.

24. Здатність узагальнено мислити і виражати у структурі понять свій духовно-інтелектуальний потенціал.

25. Здатність трансформувати почуття помсти у почуття милосердя та всепрощення.

26. Здатність трансформувати інстинкт агресивності у потребу захистити слабкого та суспільно корисну активність.

Потрібно завжди пам'ятати, що "Кожна людина - це не тільки пасивний споживач ментальних цінностей, що склалися до неї.

Вона іще й генератор, виробник духовного досвіду, що відображає її індивідуальність. Людина унікальна, перш за все, по тому внеску, який вона, нехай навіть потенційно, але здатна привнести у менталітет соціуму. Цей внесок може бути різним залежно від здібностей, освіти і духовних якостей особистості, але він обов'язково повинен відбутися".