Гроші та кредит - Алєксєєв I.В. - 3.2. Поняття грошового потоку

3.1. Поняття грошового обігу як процесу руху грошей

Грошовий обіг — це безперервний рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки в процесі суспільного відтворення.

На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом.

У сукупному грошовому обігу гроші функціонують виключно як гроші та не є функціональною формою капіталу.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, котрі беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:

— фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

— домашні господарства — суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;

— державні структури — суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;

— фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:

— ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

— ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

— фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

— світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в кілька великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей.

3.2. Поняття грошового потоку

Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або його частину) процесу розширеного відтворення.

У сукупному грошовому обігу (скористаємось моделлю доходів та продуктів, широко відомої в іноземній та вітчизняній літературі [14,16]) виділяють такі окремі грошові потоки (рис. 3.1):

— сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

— оплата урядовими органами праці державних службовців;

— трансфертні платежі — всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

— доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, проценти, дивіденди і под.), що становлять національний дохід.

Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачуються купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують урядові у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу — це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).

Рис. 3.1. Грошові потоки

Заощадження населення тут — єдине джерело надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним засобом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8.

Фірми інвестують мобілізовані на фінансовому ринку кошти на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель — потоку 11.

Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за названими трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого ВНП і дорівнює обсягу НД, відображеного в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

На рис. 3.1 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 — оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом; 14 — надходження в країну грошей зі світового ринку за оплату експорту; 15 — чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 — чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку через отримання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів та ін.).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється внаслідок розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій.

Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання передусім національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися й усі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямками руху грошей щодо національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

— потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

— потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту).

На суму втрат зменшується, а на суму ін'єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

Для збалансування національного доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.