Гроші та кредит - Алєксєєв I.В. - 7.2. Банківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонування

7.1. Поняття кредитної системи

У теорії існує два підходи до визначення суті кредитної системи:

— сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини;

— сукупність банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають позики.

Однак у другому підході є такі недоліки:

— немає основи об'єднання банківської та парабанківської систем;

— відсутня мотивація об'єднання установ у пара-банківську систему;

— не всі парабанківські установи здійснюють позикові операції.

Структура кредитної системи країн з розвинутою ринковою економікою подана на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Структура кредитної системи країн з розвинутою економікою

Економічною основою функціонування кредитної системи є кредитні відносини, що виникають у господарському обігу в зв'язку з незбігом у часі витрат суб'єктів господарювання й отримання ними виручених від реалізації продукції коштів. Унаслідок цього в одних підприємств виникає потреба в додаткових коштах для фінансування процесу виробництва, а в інших з'являється значна сума тимчасово вільних коштів.

Розв'язання цього протиріччя можливе за допомогою інститутів кредитної системи, в яких акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб'єктів ринку і надаються в тимчасове користування іншим, що відповідає економічним і соціальним потребам суспільства загалом.

Необхідність і передумови кредитної системи як центральної ланки економіки ґрунтуються: з одного боку — на розвитку виробництва та розширенні торгівлі, що зумовлюють зростання обсягів грошового обігу, а звідси — необхідність його організації; з іншого — виникає необхідність у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаної з накопиченням і розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку. В зв'язку з цим і виникли інститути кредитної системи, котрі поділяються на три великі групи: центральні банки, комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (парабанки).

7.2. Банківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонування

Головною ланкою кредитної системи в будь-якій країні є банки, котрі здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Банк — це установа, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності й строковості.

Банківська система — організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

— однорівневу;

— дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці" виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень — комерційні банки. їх клієнти — підприємства, організації, населення.

За дворівневою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі — відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Основні функції банківської системи:

1. Трансформаційна — зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають змогу їх трансфор-мовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків і грошового ринку (стабілізаційна), яка виявляється у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків, у створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів і за діяльністю банків загалом.