Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 2.5. Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, становлять грошову масу, яка має свою структурну організацію. Під цим кутом зору в грошовій масі виділяють грошові агрегати, такі її структурні елементи, що розрізняються між собою рівнем ліквідності, тобто рівнем здатності перетворюватися в гроші.

Грошові агрегати наявні у грошовій системі будь-якої високорозвиненої країни, однак вони мають певні національні відмінності як за складом елементів, що входять у той чи інший агрегат, так і за їх кількістю. Проте в принциповому плані грошові агрегати різних країн ідентичні.

У більшості розвинутих країн, як правило, виокремлюють три—чотири агрегати. Так, наприклад, у США — чотири агрегати, в Німеччині та Японії їх три, а в такій країні, як Франція грошових агрегатів усього два.

У грошовій системі України виділяють агрегати: М₀; М₁; М₂; М₃. При цьому агрегат М₀ звичайно пов’язують із готівкою, що знаходиться поза банками. І хоч виділення такого агрегату має деякий сенс, усе ж, виходячи з глибинних основ розподілу грошової маси на агрегати, він відрізняється від агрегату М₁ лише кількісно.

До складу інших грошових агрегатів входять такі елементи:

Агрегат М₁. Він включає: а) гроші поза банками; б) кошти на рахунках »до запитання» і поточні депозити. Останній елемент ще визначають як трансакційні депозити, до яких належать внески, з яких гроші в будь-який момент можуть бути отримані власником внеску, або переказані іншим особам за допомогою чеків, звичайних грошових переказів та за допомогою електронних грошових переказів.

Отже, грошові інструменти, що входять до складу грошового агрегату Мі, можна без будь-яких обмежень використати для платежів, а це означає, що гроші, представлені у цьому агрегаті, найбільш ліквідні. Це є сама ліквідність. Цей агрегат за своїм функціональним призначенням є засобом обігу і платежу. Він найтісніше пов’язаний з товарною масою, тому у своєму обсягу залежить в основному від таких чинників, як обсяг товарообороту і швидкість обігу грошей.

Агрегат М₂. До його складу входить агрегат М], а також термінові депозити й ощадні вклади, покладені на певний термін. Гроші, що входять до цього агрегату, ще називають грошовими активами. На відміну від агрегату М₁ даний агрегат має менший ступінь ліквідності. Це обумовлено, головним чином, тим, що до його складу входять термінові депозити й ощадні вклади, які розміщаються в банках на певний термін. Гроші тут використовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Дострокове вилучення цих грошей з відповідних рахунків пов’язано для їх власника зі значною втратою прибутку. Разом з тим вони, як правило, не можуть безпосередньо перетворюватися в трансакційні депозити, тобто не можуть бути переказані однією особою на користь іншої.

Агрегат Мз. До нього входять агрегат М2 і кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Ці операції — це довірчі операції, тобто операції доручення з управління майном або грошима клієнта. Формою організації таких операцій може бути, наприклад, депозитний сертифікат, тобто грошовий документ, що свідчить про вкладення його власником у банк певної суми на термін, після закінчення якого за даним сертифікатом сплачуються відсотки і повертається вкладена сума. На відміну від термінового депозиту, за яким вкладені гроші все ж можна вилучити з банку до закінчення терміну, втративши при цьому всі відсотки по внеску або їх значну частину, то за депозитним сертифікатом достроково повернути свої гроші, як правило, не можна. Це додає даному елементу менший ступінь ліквідності, ніж той, що мають строкові депозити.

Агрегати М2 і М3 віддзеркалюють ту масу грошей, що тимчасово вийшла з обігу і виконує функцію нагромадження вартості. Обсяги цих двох агрегатів визначаються залежно від інших (ніж у агрегату М₁) чинників. Це такі чинники, як рівень капіталізації грошових доходів населення і господарюючих суб’єктів, стан розвитку кредитних відносин, рівень розвитку інфраструктури грошового ринку і таке ін.

Грошові агрегати в інших країнах відрізняються від агрегатів, прийнятих у грошовому обігу України, головним чином, за їх кількістю або за складом тих елементів, які входять до кожного конкретного агрегату. Останнє відображає, як правило, відповідний рівень розвитку грошового обігу. Так, наприклад, у США з їх рафінованими і високорозвиненими товарно-грошовими відносинами до складу агрегату М1 крім готівки та депозитів »до запитання» й інших депозитів, за якими можна виписувати чеки і за якими в українському агрегаті Мі є аналоги, входять ще дорожні чеки. У цей же агрегат входять і дрібні (до 100 000 дол.) короткотермінові вклади. В Україні чековий обіг ще не так розвинутий, як у країнах Заходу, і через це у нас немає такого елементу, як дорожні чеки. Крім того, у США існує ще й четвертий агрегат L. Він уведений у 1980 році, до його складу входить агрегат М3 а також облігації, які випускаються урядом і продаються дрібним вкладникам, акцептовані банками векселі, комерційні цінні папери (короткострокові боргові зобов’язання корпорацій), державні короткострокові (термін погашення до 12 місяців) облігації.

Серед усієї сукупності грошових агрегатів особливо виділяють той, що найбільш повно відбиває саму активну й еластичну масу платіжних засобів. Таким агрегатом, як правило, вважають агрегат Мі. Що ж стосується інших агрегатів, то вони вже містять і ті елементи, що скоріше тільки теоретично можуть бути використані як платіжні засоби. Так, наприклад, кошти за трастовими операціями банків, які вкладено в цінні папери, важко використовувати як засіб платежу. Та й їх призначення зводиться, головним чином, до довгострокового нагромадження вартості.

Маса грошей, що знаходиться в обігу в конкретній країні на кожний даний період часу, завжди має свою кількісну межу. Кількість грошей залежить від безлічі чинників, вирішальними з яких є: кількість товарів і швидкість обороту однойменної грошової одиниці. Способи регулювання кількості грошей, що знаходяться в обороті, і форми організації їх руху багато в чому визначають стан економіки країни і виступають важливими елементами, які забезпечують функціонування і розвиток усієї системи товарного виробництва. Це робить необхідним вивчення основних закономірностей, пов’язаних з визначенням кількісної характеристики грошей.

Визначальною функцією грошей, яка є квінтесенцією їх загальної ролі в системі товарного виробництва, є їх функція як засобу обігу. Реалізуючи дану функцію, гроші виконують роль посередника при обслуговуванні метаморфози Т—Г—Т. У цьому зв’язку виникає питання про кількість грошей, необхідних для обміну. Найбільш загальна відповідь на це питання міститься у вартісному обсязі самої товарної маси. Скільки вироблено товарів, стільки потрібно і грошей, тому що вони і тільки вони покликані обслуговувати рух товарів. Однак самі гроші можуть упродовж певного часу (звичайно за такий період береться рік) робити декілька оборотів. Це пов’язано з тим, що гроші (при цьому, як правило, беруть однойменну грошову одиницю, наприклад гривню), які випущені в обіг емісійним центром країни (Центральним банком), через якийсь час знову повертаються до емітента. Останній знову пускає їх в обіг і цей процес повторюється знову й знову. За рік грошова одиниця може зробити декілька оборотів. Цей показник кількості оборотів однойменної грошової одиниці на рік і є показником швидкості обігу грошей.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їх обігу існує певний зв’язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їх кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується. Для ілюстрації цього зв’язку розглянемо простий приклад. Припустимо, що в якійсь країні вся товарна маса, вироблена за рік, дорівнює 1 млрд доларів. Зрозуміло, що для забезпечення її руху необхідно мати 1 млрд доларів, але це справедливо тільки за умови, що гроші роблять один обіг на рік. Якщо ж однойменна грошова одиниця (у даному разі це долар) робить два обороти за рік, тоді грошей потрібно наполовину менше, тобто не 1 млрд, а тільки 500 мли доларів. Цей взаємозв’язок можна подати у вигляді формули:

де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного періоду;

ΣЦ— сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний відрізок часу, наприклад за рік.

О — швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік.

В узагальненій формі дана формула відбиває закон грошового обігу, суть якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці.

Наведена формула закону грошового обігу розроблена К. Марксом. Вона дійсно відбиває стійкі, повторювані причинно-наслідкові зв’язки між масою товарів, швидкістю обігу грошей і їх кількістю, яка необхідна для обігу даної товарної маси. Поряд із цією узагальненою формулою К. Маркс розробив формулу закону грошового обігу і в більш детальному варіанті, який розкриває ту саму сутність, але вже з деякою деталізацією руху грошей залежно від конкретних форм організації цього руху. Вона має такий вигляд:

де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного часу;

ΣЦ— сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний відрізок часу, наприклад за рік;

О — швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік;

К — сума цін товарів, проданих у кредит з оплатою їх за межами даного конкретного періоду;

П — сума цін товарів, що були продані в кредит раніше і за якими наступив термін платежу;

ВП — платежі, що взаємопогашаються.

Розглядаючи закон грошового обігу, як він сформульований К. Марксом, варто мати на увазі те, що автор »Капіталу», розкривши сутність даного закону, не досліджує детально проблему кількості грошей, необхідних для обігу. Він не аналізує всі нюанси, які мають вплив на визначення маси грошей в умовах того чи іншого конкретного суспільства. Це пояснюється тим, що К. Маркс виходив з тези про відсутність історичної перспективи у товарного виробництва і передбачав його зникнення вже в межах наступної за капіталізмом формації (комуністичного способу виробництва), тому він і не ставив перед собою завдання детального дослідження дії даного закону. Йому досить було розкрити сутність закону грошового обігу, щоб озброїти пролетаріат знанням основних причинно-наслідкових зв’язків між грошовою і товарною масами. Досліджувати ж деталі, пов’язані з визначенням кількості грошей, необхідних для обігу, не було сенсу, оскільки гроші як категорія товарного виробництва повинні були зникнути разом з останнім.

Однак товарне виробництво, як відомо, економічно себе ще не вичерпало і є нині загальною формою організації суспільного виробництва. Це ставить завдання детального аналізу проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу. Іншими словами, на підставі пізнаної сутності необхідно розкрити все різноманіття реального прояву даного закону. Нагальність цього продиктована й тим, що сам грошовий обіг значно ускладнився. У ньому помітну роль стали відігравати заощадження населення, депозити суб’єктів господарювання, попит на гроші, викликаний обліком векселів, й інші елементи грошового обігу. В умовах капіталізму XIX ст. ці чинники ще не мали місця або відігравали несуттєву роль і тому не були взяті до уваги К. Марксом. Але згодом у грошовому обігу відбулись важливі зміни, які обумовили подальший інтерес економістів до проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу товарів.

Серед тих учених, що зробили помітний внесок в аналіз грошових відносин у цілому і в дослідження проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу, слід назвати американського вченого І. Фішера (1867—1947 pp.). У сучасній економічній теорії широко застосовується його формула кількості грошей. Вона може бути виведена з його так званого загального рівняння обміну

де М— маса грошей;

V— швидкість обігу однойменної грошової одиниці; Р — ціни товарів; Q — кількість товарів.

Якщо не мати на увазі різницю в позначеннях, то дана формула за своєю суттю нічим не відрізняється від формули:

З цього рівняння неважко визначити масу грошей виведеної К. Марксом. Дійсно Кг являє собою не що інше, як М у формулі І. Фішера, О відповідно означає те ж саме, що й V9 а Р помножене на Q дає суму цін товарів (ЕЦ). З урахуванням цього виведена із загального рівняння обміну І. Фішера формула кількості грошей, необхідних для обігу (А/), буде тотожною формулі закону грошового обігу, яку раніше вивів К. Маркс.

Тотожність формули І. Фішера з формулою кількості грошей, необхідних для обігу, яка виведена К. Марксом, цілком природна. Сутність закону грошового обігу одна, а звідси випливає і тотожність наукового трактування об’єктивних причинно-наслідкових зв’язків, що виражаються даним законом. Проте І. Фішер, творчий період життя якого припав уже на XX ст. (цей учений помер у 1947 p.), по-перше, досліджував даний закон в умовах більш складного грошового обігу, ніж той, що був за життя К. Маркса, а, по-друге, він виходив із наявності у товарно-грошових відносин історичної перспективи. Це висувало на перший план не тільки з’ясування сутності даного закону, а й вивченая реальних форм його прояву. Останнє, у свою чергу, вимагало врахування того, що різні складові частини грошової маси мають різну швидкість свого обігу. Урахування даної обставини знайшло своє відображення в тій увазі, яку приділив І. Фішер аналізу структуризації грошової маси та її впливу на реальні форми прояву закону кількості грошей.

Для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, дуже важливе значення має швидкість їх обігу. У практиці, як правило, окремо визначають швидкість обігу безготівкових грошей, швидкість обігу готівки і швидкість, з якою гроші повертаються в каси банку. При цьому значну увагу приділяють тим факторам, які впливають на швидкість руху грошей. До найбільш суттєвих чинників такого порядку належать:

—зміни в структурі суспільного виробництва; —зміни в швидкості руху товарних потоків; —рівень та інтенсивність зростання суспільного поділу праці; —збалансованість між попитом і пропозицією грошей; —стан і напрями розвитку кредитних відносин; —характер і динаміка взаємозв’язків між господарюючими суб’єктами;

—політична ситуація в країні.

У сучасній економічній літературі всю сукупність грошей, що забезпечують рух товарів і послуг, визначають як грошову масу. Вона містить усю суму загальновизнаних платіжних засобів країни і включає: а) готівкові гроші; б) безготівкові гроші.

Грошова маса знаходиться у певному зв’язку з валовим внутрішнім продуктом. Цей зв’язок звичайно виражають через показник монетизації економіки. Він визначається як відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту (ВВП).

Але часто цей показник розраховують і відносно інших грошових агрегатів, а саме М₁; М₂; М₃. Цю низку показників часто називають коефіцієнтами Маршалла.

Чим вище цей показник — тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення даного показника вказує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих суб’єктів. Іншими словами, підвищення рівня монетизації валового внутрішнього продукту означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній формі (у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва і т. ін.), а у вартісній.

В Україні рівень монетизації ВВП ще значно нижче, ніж у тих країнах, які успішно реформували свою економіку (Польща, Чехія). Так, у 1996 p., коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП склав усього 11,6 %. Тому перед нашою державою стоїть завдання підвищення цього показника. І, як свідчить практика розбудови ринкової економіки в Україні, цей показник поступово зростає. Так, у 2004 р. він склав уже 33,3 %. Але вирішуючи завдання щодо підвищення рівня монетизації ВВП, не можна допустити істотного посилення інфляційних процесів.

До складу грошової маси входить грошова база, яку ще визначають як гроші підвищеної ефективності. Вона включає готівку, що знаходиться поза банками, резерви в касах комерційних банків і обов’язкові резерви цих банків у центральному банку країни. (У нашій державі — в Національному банку України).

Між грошовою масою і грошовою базою існує певний взаємозв’язок, який прийнято виражати через грошовий мультиплікатор. Ця залежність може бути виражена у вигляді формули:

де ГМ — грошова маса;

ГБ — грошова база;

m — грошовий мультиплікатор.

При цьому сам показник монетизації (Km) розраховується за формулою:

Грошовий мультиплікатор— це коефіцієнт, що визначається шляхом поділу 100 на норму обов’язкового банківського резерву. Останній— є певною сумою грошей, яку кожний комерційний банк зобов’язаний зберігати в центральному банку. Вони знаходяться на спеціальному рахунку центрального банку, або на кореспондентському рахунку відповідного комерційного банку. Вилучити ці гроші або використати їх для розрахунків (за винятком часткової можливості, що виникає у випадку знаходження даних коштів на кореспондентському рахунку) комерційний банк не може. Норму цих резервів у відсотках стосовно всіх пасивів комерційного банку або якоїсь їх частини встановлює центральний банк. У нашій державі прерогатива визначення норми обов’язкових резервів належить Національному банку України.

Таким чином, у сукупності важелів, які використовує держава в умовах сучасного ринку, чинне місце займає грошовий мультиплікатор. Він дає змогу досить оперативно змінювати загальну грошову масу для забезпечення необхідної рівноваги на ринку в умовах суттєвих змін у співвідношенні грошової й товарної маси.

Так, наприклад, якщо грошова база дорівнює 10 млрд грн, а грошовий мультиплікатор дорівнює 5, то тоді вся грошова маса (М) дорівнюватиме: М = 10 млрд грн х 5 = 50 млрд грн. За умови, що центральний банк зменшить норму обов’язкових резервів, грошовий мультиплікатор збільшиться. Припустимо, він зріс до 10. Тоді грошова маса в країні за однієї й тієї ж грошової бази в 10 млрд грн дорівнюватиме: М = 10 млрд грн х 10 = 100 млрд грн.

Цей приклад чітко демонструє ті можливості, які надає центральному банку грошовий мультиплікатор і його зміна для збільшення або зменшення грошової маси. Одначе слід підкреслити, що вплив на обсяги грошової маси через зміну грошового мултиплікатора є обмеженим, бо сам мультиплікатор має певні межі своїх крайніх значень. Останнє пов’язано з тими суттєвими обмеженнями, які не може перейти центральний банк, визначаючи норму обов’язкових резервів.