Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 8.3. Поняття кредитної системи та її побудова

Розвиток товарного виробництва сприяв розвитку кредитних відносин. Поступово вони ускладнювалися і складалися у певну субординаційну сукупність, яка відіграє важливу роль у розвитку суспільного виробництва.

У широкому розумінні кредитна система — це сукупність відносин, що складаються в процесі акумуляції тимчасово вільних коштів держави, господарюючих суб’єктів і населення, та їхнього використання на умовах терміновості, повернення і платності. Однак у практиці кредитну систему визначають більш вузько, пов’язуючи її з системою кредитно-фінансових установ.

Процес становлення кредитної системи почався з появою кредиту, а він виник, як відомо, у сиву давнину. Однак цілісна кредитна система склалася значно пізніше, вже в період високорозвиненого капіталізму, коли кредит став важливою ланкою в механізмі суспільного виробництва.

В історії становлення кредитної системи особливе місце займає Англія. Саме в цій країні в XIX ст. було сформовано високорозвинену, багатофункціональну мережу кредитних установ, що стала зразком для багатьох інших країн.

Кредитна система в кожній державі має свої особливості, що відбивають специфіку організації суспільного виробництва в його конкретних історичних умовах. Однак у цілому кредитні системи країн з високорозвиненою ринковою економікою мають багато спільного. Як правило, до своєї структури вони включають банківську систему і систему небанківських кредитних установ.

Банківська система функціонально призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і видачі кредитів. Крім того, банки обслуговують розрахунки між господарюючими суб’єктами і надають їм і населенню різні послуги, перелік котрих зазвичай регламентується законодавством країни. У більшості країн із ринковою економікою банківська система складається з двох рівнів.

Перший рівень — це центральний банк країни. Це банк банків, він має монопольне право на емісію грошей і відіграє визначальну роль в організації функціонування всієї кредитної системи.

Другий рівень представлений системою комерційних банків, які у своїй діяльності безпосередньо пов’язані з підприємствами, фірмами, установами і населенням. Вони здійснюють касове обслуговування підприємств, організовують розрахунки між ними, надають юридичним і фізичним особам кредити і т. ін. Рівень розвитку цієї ланки кредитної системи надзвичайно важливий для функціонування всієї кредитної системи та економіки в цілому.

Ступінь розвитку або якість цього рівня кредитної системи обумовлюється багатьма чинниками, серед яких варто назвати ступінь розвитку і загальний стан товарного виробництва в країні, наявність і відпрацьованість законодавчих актів, що регулюють функціонування всієї кредитної системи, конкретні умови господарського життя в країні тощо.

У розвинених країнах, які формували свої банківські системи протягом багатьох десятиліть, а подекуди і століть, комерційні банки становлять систему, яка характеризується наявністю різноманітних форм банків, тобто первинних елементів банківської системи. У цих країнах, як правило, мають місце приватні державні банки, а також банки змішаної форми власності. Серед банків досить помітна певна спеціалізація (інвестиційні, іпотечні, сільськогосподарські, універсальні). При цьому в багатьох країнах (наприклад в Англії) спеціалізація регулюється законодавчо, тому депозитні, торговельні, іпотечні й інші банки в цій країні досить жорстко контролюються з точки зору відповідності здійснюваних операцій до спеціалізації конкретного банку. Поряд з великими банками-гігантами існують невеликі банки. Так само є різниця між банками за територією, яку вони охоплюють своїм обслуговуванням: банки можуть бути місцевими, загальнодержавними і навіть міжнародними. Така різноманітність елементів банківської системи країн з ринковою економікою говорить про високий ступінь розвитку даної системи і її здатність задовольняти найрізноманітніші потреби своїх клієнтів.

Обидва рівні кредитної системи тісно пов’язані між собою. Взаємозв’язок між ними регулюється законодавством кожної країни і тому має ряд особливостей, але при всьому цьому завжди зберігається головне — чільна роль центрального банку в банківській системі та всій кредитній системі в цілому.

Небанківські кредитні установи (їх ще називають парабанками) утворюють другу ланку кредитної системи. Система цих установ представлена інвестиційними компаніями і фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими товариствами, кредитними союзами і ломбардами.

Окремі ланки цієї системи, наприклад, довірчі (трастові) товариства або компанії, виникли ще в період раннього середньовіччя. Поява більшості інших належить до початку XX ст. і пов’язана не тільки з подальшим зміцненням товарно-грошових відносин, але й з розвитком ринку цінних паперів та систем, що забезпечують соціальний захист населення. Функціонально ця ланка кредитної системи націлена переважно на акумуляцію коштів населення з подальшою їхньою трансформацією в позичковий капітал. У цьому парабанки подібні до банків, однак у способах акумуляції коштів, та видачі кредитів вони відрізняються від перших.

Так, парабанки залучають не тільки ті кошти населення, які воно розміщує з метою отримання на них прибутку, а й кошти, призначені для страхування життя, майна і т. ін. (страхові компанії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в майбутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні елементи небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірче товариство). Кошти, що накопичуються небанківськими кредитними установами для цілей страхування або пенсійного забезпечення, найчастіше використовуються для купівлі цінних паперів (акцій, облігацій), які випускають господарюючі суб’єкти або держава.

Такий спосіб розміщення парабанками своїх активів спрямований перш за все на збереження акумульованих ресурсів населення і на їх захист від інфляції. З урахуванням цього держава формує правові умови існування небанківських кредитних установ таким чином, щоб виключити можливість їх зникнення внаслідок банкрутства.

У сучасній ринковій економіці кредитна система відіграє важливу роль і постійно знаходиться в розвитку. Основні напрямки її розвитку такі:

посилення концентрації банківського капіталу, що становить ядро кредитної системи;

універсалізація діяльності кредитних установ. Одночасно усередині цих установ посилюється спеціалізація на одній або декількох операціях;

зростання ролі держави в організації функціонування всієї кредитної системи.

Ці процеси притаманні всім країнам з ринковою економікою. Проте в кожному конкретному випадку вони можуть бути різними як за масштабами, так і за тим значенням, яке вони мають для економіки держави. Але певна універсальність цих тенденцій вимагає їх ретельного вивчення і використання набутого в передових країнах досвіду.

В Україні розвиток кредитної системи робить ще тільки перші кроки, хоча наша держава вже має діючу дворівневу банківську систему і певні зачатки парабанківскої системи. Останні будуть детальніше розглянуті в наступному розділі, а тут більш докладно зупинимось на становленні банківської системи України.

Становлення банківської системи розпочалося з прийняттям у 1991 р. Закону України »Про банки та банківську діяльність», хоча саме реформування банківської системи з метою її пристосування до ринкової економіки почалося ще в СРСР у період перебудови, коли й виникли перші комерційні банки.

Створена в 1991 р. банківська система незалежної України була досить слабкою, але вона вже відігравала певну роль у функціонуванні нашої економіки. З того часу в розбудові цієї системи зроблено досить багато. Так, у 2000 р. прийнято нову редакцію закону »Про банки та банківську діяльність», і відбулись певні зрушення в самій банківській системі.

На сьогодні в банківській системі (а на початок 2005 р. — це 182 банки) діють колективні й державні банки. На державній формі власності базується діяльність Державного комерційного спеціалізованого ощадного банку України (Ощадбанк) та Українського експортно-імпортного банку (Укрексімбанк). Решта банків діють на основі колективної форми власності. За організаційною формою — це переважно (близько 90 %) акціонерні банки, і трохи більше 10 % — пайові.

Банківська система України за своєю структурою певною мірою відбиває історичний процес її становлення. Так, до цієї системи входять колишні спеціалізовані банки СРСР, такі як Ощадбанк, Укрексімбанк, Промінвестбанк і Укрсоцбанк, які мають велику кількість філій та відділень по всій Україні. Досить велику роль відіграють і ті банки, які були створені в перші роки існування нашої незалежної держави. Серед них є дуже потужні, які мають розгалужену мережу своїх відділень та філій на території України. До них належать »Приватбанк», »Аваль», Перший Український міжнародний банк (ПУМБ). Ці банки поряд з колишніми спеціалізованими відіграють значну роль в економіці. Вони не тільки обслуговують велику кількість клієнтів, але й беруть активну участь у реалізації загальнодержавних економічних програм. Окрім цих великих комерційних банків, є досить численна група комерційних банків, які не мають своїх філій і розгалуженої мережі відділень на території України. Але вони теж перспективні і в майбутньому можуть стати значним чинником економічного розвитку держави, принаймні на регіональному рівні. Це важливий напрямок розвитку банківської системи, і, як показує досвід багатьох розвинутих країн, саме регіональні банки стали суттєвим важелем допомоги в розвитку відсталих регіонів.

До банківської системи України входять і банки з іноземним капіталом. 31 банк працює за участі іноземного капіталу, з них 7 банків мають (станом на початок 2005 р.) 100% іноземного капіталу. І хоча частка капіталу іноземних банків відносно невелика і становить близько 5 %, ці банки відрізняються від інших рівнем організації, великим досвідом у здійсненні банківських операцій і тому становлять помітну конкуренцію вітчизняним банкам.

З ухваленням нової редакції Закону України »Про банки та банківську діяльність» у загальній організації банківської системи починають відбуватися важливі зміни. Найбільш суттєві нововведення такі:

Вперше передбачено створення кооперативних банків. їх мета не отримання прибутку, а забезпечення взаємного кредитування. Усі кооперативні банки поділяють на місцеві та центральні з чітким розподілом функцій. Місцеві акумулюють ресурси, а центральний кооперативний банк централізує ці ресурси і перерозподіляє їх з метою посилення можливостей для забезпечення кредитування суб’єктів господарювання. Центральному кооперативному банку передається й контроль за всією мережею тих регіональних кооперативних банків, які входять у його систему.

За відповідним положенням прийнятого закону вводиться і спеціалізація банків. Це, безперечно, важливий крок у розвитку банківської системи, яка (за винятком Ощадбанку) представлена тільки універсальними банками. Передбачаються такі види спеціалізованих банків: а) ощадні; б) інвестиційні; в) іпотечні; г) розрахункові. Ознакою спеціалізації є те, що більше як 50 % активів (а для ощадних банків — пасивів у вигляді внесків фізичних осіб) — це активи (пасиви) одного типу.

Усі банки за розміром мінімального статутного фонду поділяються на місцеві кооперативні банки (1 млн євро), банки, які діють на території однієї області (3 млн євро), та ті, що діють на всій території України (5 млн євро).

Розвиток банківської системи в Україні на сучасному етапі становлення ринкового господарства обумовлено передусім подоланням кризи і піднесенням, яке переживає народне господарство країни в останні роки.