Контролінг процесів господарської діяльності - Ільїна С.Б. - 8.1. Формування та розвиток аграрного ринку на Україні

8.1. Формування та розвиток аграрного ринку на Україні

Ситуація в аграрному секторі економіки, що склалася у різні за наслідками виробництва сільськогосподарської продукції 2002 і 2003 pp., виявила некомплектність ринкових перетворень у цій сфері. Реформування відносин власності, створення приватних господарських структур ринкового типу позитивно позначилися на стані галузі: починаючи з 2000 р. почало нарощуватися виробництво сільськогосподарської продукції, зросли продуктивність праці, кредитування та інвестування виробництва, сплата податків, суттєво скоротилася заборгованість з оплати праці, вдвічі підвищився її рівень.

Проте через відсутність організованого аграрного ринку ці позитивні зрушення мало вплинули на фінансовий стан галузі. Навіть у 2002 p., за достатньо високого врожаю зернових — основної прибуткової культури, фінансовий стан сільськогосподарських підприємств не тільки не поліпшився, а навпаки — погіршився. Якщо у 2000 р. рентабельність сільськогосподарського виробництва складала 9 %, у 2001 р. — 5 %, то у 2002 р. — 1,9 %. З'явилися негативні явища у сфері збуту продукції, підвищився рівень тінізації аграрного ринку, погіршилася структура продажу продукції, знизилися ціни.

Ще більшою мірою ускладнилася ситуація у 2003 p., коли через несприятливі погодні умови значно зменшився валовий збір зерна, зріс попит на нього, посилилися перекоси на ринку зерна і продуктів його переробки, деформувалися цінові пропорції, у т. ч. через некоректне адміністративне втручання.

У зв'язку з цим формування і забезпечення послідовного розвитку аграрного ринку стає одним з пріоритетних завдань уряду та Верховної Ради України, дальшої ринкової трансформації галузі. Організація прозорого аграрного ринку має розглядатися насамперед як один з інструментів оздоровлення фінансового стану сільського господарства, підвищення його інвестиційної привабливості, вирішення інших завдань економічного та соціального розвитку села.

Дефіцит продовольчої пшениці виникає в Україні ще рідше —раз на 20-25 років. Тим часом перевищення пропозиції зерна над попитом має місце кожні п'ять з шести років, а по пшениці — один рік з чотирьох.

Тому пріоритетним завданням в організації аграрного ринку є не стільки страхування від ризиків дефіциту зерна (яке не виключається), скільки розробка стратегії ефективного використання його надлишків, а саме переробки, використання на фураж, розширення внутрішнього ринку, пошуку стабільних зовнішніх ринків збуту. Стратегія розвитку і регулювання аграрного ринку має орієнтуватися як на страхування ризиків неврожаю, так і на активне просування зерна на ринки збуту.

Регулювання товаропотоків сільськогосподарської продукції, її пропозиції та попиту на ринку має включати проведення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель і продаж продовольчих ресурсів з цих запасів. Вітчизняний досвід свідчить, що такі закупівлі є ефективними як у високоврожайні, так і в менш сприятливі роки. Зокрема, резервні закупівлі успішно використовувалися у 1998-1999 pp., регіональні — у 1999-2001 pp. У 2002 р. регіональні закупівлі зменшилися проти 2001 р. майже у 2 рази. Заставні та інтервенційні операції використовувалися поки що в малих обсягах, причому інтервенційні — тільки у 2003 р. В окремі роки спостерігалася шкідлива практика "проїдання" раніше накопичених державних резервів зерна без адекватного закладення його з нового врожаю. У 2000-2002 pp. було зарезервовано найменші обсяги зібраного продовольчого зерна, а у 2000 р. з резервів було використано у 6 разів більше від закладеного.

Таблиця 8.1

Динаміка державного резерву продовольчого зерна

Перед Міністерством аграрної політики України та органами виконавчої влади на місцях стоїть завдання забезпечити:

• вирівнювання обсягів продажу продукції на ринку, кон'юнктури пропозицій, попиту і цін;

• створення і підтримки здорового конкурентного середовища на аграрному і продовольчому ринках;

• щорічне складання звітних та прогнозних балансів по видах продукції та застосування різних способів корегування попиту і пропозиції, їхньої оптимізації та збалансування;

• оперативний контроль і аналіз поточних балансів надходження та використання продукції, їхньої відповідності прогнозним параметрам та здійснення заходів щодо регуляторного впливу на розходження і відхилення.