Вступ до мовознавства - Кочерган М.П. - Поняття словосполучення. Типи словосполучень

Поняття словосполучення. Типи словосполучень

Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком. " <> "*

Наприклад: студентські збори, зустріч товариша, політ на Місяць, співати весело, хлопці та дівчата; новий, гарний і дешевий; англ. high building "велика будівля", students' answers "відповіді студентів", to be in love (with smb.) "кохати" (буквально: бути в коханні), to speak loudly "говорити голосно", нім. deutsche Sprache "німецька мова", Ball spielen "грати у м'яча", Drang nach Osten "натиск на Схід".

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність (від лат. valentia "сила") - здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сидить, спить - хто?), двовалентними (їсть - хто? що?), тривалентними (присвятив - хто? що? кому?), чотиривалентними (нагородив - хто? кого? чим? за що?) тощо. Як бачимо, слова відкривають "вакантні місця" (порожні клітинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами. Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова. Наприклад: Він довго спав наривані У передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відносяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не викликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні поширювачі, які називають сирконстантами.

У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння словосполучення: вчені дають неоднакове його визначення. Різними є погляди й на те, чи словосполучення вичленяються тільки з речення, чи вони існують і поза реченнями. Очевидно, є підстави погодитися з російським мовознавцем В.І. Кодуховим, який уважає, що словосполучення є частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал.

Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити).

Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв'язку між словами. Водночас слід не забувати, що здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежать не тільки від граматичних властивостей слова (передусім від належності слова до тієї чи іншої частини мови), але й від його лексичного значення.

Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. Трактування сурядності як граматично незалежного зв'язку, як це маємо в деяких шкільних підручниках, є некоректним. І при сурядності, і при підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому - нерівноправна.

Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні - відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний - два і більше. Пор.: читання газет і газети, журнали, книжки... (лежали на столі).

Отже, словосполучення бувають сурядні та підрядні. Щоправда, в мовознавстві існує й інший погляд на це питання, згідно з яким словосполученнями вважають лише ті сполучення слів, які об'єднані підрядним зв'язком, однак останнім часом усе більше утверджується думка, що будь-яке поєднання двох чи більше повнозначних слів, яке характеризується наявністю між ними формально вираженого смислового зв'язку, є словосполученням.

Стосовно підрядного зв'язку слід розрізняти два його різновиди: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає в тих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто коли поширення слова передбачене й зумовлене його лексико-граматичними властивостями; без поширення воно не є самодостатнім. Наприклад; відчути спрагу, добігти до фінішу.

За слабкого зв'язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного (стрижневого) слова, реалізуються означальні відношення (цікавий захід, книжка студента, одягнутися швидко).

Зі структурного погляду словосполучення можуть бути двочленними, тричленними і чотиричленними. Двочленні словосполучення утворюються на основі одного зв'язку (чудовий концерт, співати пісню). Тричленні й чотиричленні словосполучення утворюються на основі подвійного й потрійного сильного зв'язку (віддати борг державі, перекласти текст із англійської мови на українську). Тричленні словосполучення можуть бути також утворені на основі поєднання сильного зв'язку і такого слабкого зв'язку, який неможливий без сильного (показати дорогу туристу, відчинити двері гостеві).

Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом (новий сусід збоку, швидко завершити сівбу).

Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень. Наприклад: захоплено дивитися новий фільм. Тут словосполучення утворюється поєднанням трьох простих: дивитися фільм, дивитися захоплено, новий фільм.

Відмінність між складними і комбінованими словосполученнями добре помітна, коли графічно показати зв'язки між їхніми компонентами:

Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком (пташки співають, поле зазеленіло) і непридикативні (спів пташок, зелене поле). Деякі мовознавці, наприклад, В.В. Виноградов, предикативні сполучення слів виключають із словосполучень, уважаючи, що при наявності предикативного зв'язку будь-яке сполучення слів є реченням, а не словосполученням. Таке твердження не е правомірним, оскільки, по-перше, словосполучення вичленяються зречення (Як гарно в діброві пташки співають!), по-друге, речення на відміну від словосполучення має й інші суттєві ознаки, у першу чергу інтонацію.

Поширеною є думка, що словосполучення характеризується такою властивістю, як номінативність (служить позначенням єдиного, хоч і розчленованого поняття). З цією думкою навряд чи можна погодитися, бо крім номінативних словосполучень (весняний день, державний іспит), є словосполучення, які не мають номінативної функції (збирати врожай, повернутися вчора, відпочивати в санаторії). Опріч того, слово в реченні може належати до декількох словосполучень (Хлопець читає цікаву книжку).

Сумнівним є, що в цьому реченні маємо дві номінації зі словом книжка.

Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим) у словосполученні, розрізняють іменні, в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники (тези доповіді, достойний подяки, п'ятий у черзі, щось нове; англ. all of them "всі вони", first step "перший крок", нім. die Erfolge der Schüler "успіхи учнів"), дієслівні, де стрижневим словом є дієслово (чинити справедливо; англ. to want to say "хотіти сказати", нім. wenden sich mit einer Bitte "звернутися з проханням") і прислівникові, де головним словом є прислівник (дуже вдало, далеко від лісу; англ. well enough "досить добре", нім. ganz recht "зовсім правильно").

Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:

1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері; англ. black negro "чорний негр", the farm of the brother "ферма брата", нім. der bose Lowe "сердитий лев"). В англійській мові будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію. Пор.: table tennis "настільний теніс", ten nis table "тенісний стіл"; stone wall "камінна стіна", wall stone "камінь із стіни";

2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом (написати твір, вручити нагороду; англ. to make a report "зробити доповідь", to send a telegram "послати телеграму"; нім. Beistand leisten "сприяти" (буквально: здійснювати сприяння), den Brief schreiben "писати листа", die Brücke schlagen "будувати міст");

3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним відношенням (швидко текти, купатися в озері, працювати з натхненням; англ. to speak slowly "говорити повільно", to walk in the park "гуляти в парку", нім. schnell laufen "швидко бігти", wachsen im Garten "рости в саду").