Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Типи програм депозитарних розписок

Існують різноманітні програми депозитарних розписок, різні схеми їх випуску. Найбільш поширені спонсоровані (субсидовані) АДР-програми, тобто програми, запроваджені емітентами акцій. Вони випускаються на основі угоди між емітентом і банком-депозитарієм. Такі АДР-програми дають змогу емітентові акцій контролювати еластичність реєстрів, потоки коштів і забезпечують можливість нарощувати свій капітал. Неспонсоровані (несубси-довані) програми — це програми, створені й запропоновані інвесторами без формальної згоди та участі емітента акцій. Останній може навіть не підозрювати про існування депозитарних розписок на його акції. Характерними рисами неспонсорованих АДР є те, що вони випускаються на акції, які перебувають у обігу на вторинному ринку, і звичайно не реєструються у SEC як американські цінні папери, тому ними торгують тільки на позабіржовому ринку США або на європейських фондових ринках. Неспонсоровані АДР нині, як правило, не випускаються внаслідок відсутності контролю за коштами і прихованих витрат.

Спонсоровані АДР-програми поділяються на чотири тили, які відрізняються між собою законодавчими та регулятивними вимогами і, відповідно, типом ринку, на якому ними можна торгувати. Перші два типи АДР (рівнів І і II) випускаються на акції, які вже перебувають у обігу на вторинному ринку країни емісії. Два останні типи АДР (рівень III і приватне розміщення) випускаються на акції нового випуску. Більшість усіх спонсорованих депозитарних розписок продається на позабіржовому ринку. Так, у 1999 р. лише 520 програм депозитарних розписок із загальної кількості більш як 1800 програм отримали біржовий лістинг, решта перебуває в обігу на позабіржовому ринку.

Загальна характеристика програм АДР наведена в табл. 12.4.

Таблиця 12.4

Характеристика програм спонсорованих АДР

Вибір тієї чи іншої програми випуску АДР залежить від мети, яку ставить перед собою компанія-емітент — підвищення ліквідності акцій і статусу компанії чи залучення фінансування у твердій валюті. У першому випадку АДР випускаються на акції, які вже перебувають в обігу на вторинному ринку, у другому -АДР випускаються на акції нового випуску. Випуск АДР на вже наявні акції має стратегічне значення для виходу компанії на американський фінансовий ринок. Він надає доступ американським інвесторам до вже випущених акцій і, в певному сенсі, створює основу для випуску АДР більш високого рівня. І хоча компанія в даному випадку і не мобілізує нових капіталів на вторинному ринку, наявність такого ринку має важливе значення. По-перше, без активного вторинного ринку цінних паперів даного емітента інвестори навряд чи придбають його акції на первинному ринку. По-друге, випуск АДР звичайно супроводжується стабілізацією і навіть зростанням цін на базові акції, підвищує їхню ліквідність.

АДР І і II рівнів випускаються на публічний ринок США, але між ними є суттєва різниця. Найпростіший тип АДР-програм — АДР І рівня. Випуск таких АДР має пільги, пов'язані з "інформаційним звільненням " — компанія—емітент акцій не повинна подавати в Комісію з цінних паперів США фінансову звітність, складену у відповідності з вимогами GAAP чи міжнародними стандартами. У SEC подається лише та фінансова звітність, яка вимагається від компанії-емітента в рідній країні. АДР І рівня продаються тільки на позабіржовому ринку США або на фондових біржах тих країн, правилам лістингу яких вони відповідають. Звичайно це Франкфурт, Берлін, рідше — Лондон. При випуску

АДР II рівня компанія—емітент акцій має подати в SEC фінансову звітність, гармонізовану з американськими стандартами. Рівень цієї звітності такий, як і для самих акцій у разі їхнього виходу на американський ринок. Завдяки цьому АДР II рівня котируються на організованих ринках США — у системі NASDAQ та на фондових біржах NYSE і АМЕХ.

Програми АДР на акції нового випуску забезпечують залучення капіталу. Відмінності між ними стосуються форми розміщення АДР — на публічному ринку чи приватному. На публічний ринок випускаються АДР III рівня. Публічно розміщувана емісія вимагає повної реєстрації даних цінних паперів у SEC, що дає змогу торгувати цими АДР на фондових біржах США. Випуск АДР III рівня здійснює андеррайтер, основне завдання якого — забезпечити емітентові рекламну кампанію випуску серед потенційних інвесторів.

За приватного розміщення АДР продаються на американському ринку обмеженому колу "кваліфікованих" інституційних інвесторів, тому їх часто називають обмеженими АДР, або RADR (Restrictid ADR). Комісія з цінних паперів США вважає, що такі інвестори здатні самостійно оцінити свої ризики, і тому не вимагає ні реєстрації випуску, ні подання фінансової звітності від компанії-емітента. Обсяг розкриття інформації визначається вимогами ринку. Обмежені АДР не можуть продаватися ні на біржах США, ні на позабіржовому публічному ринку — їх котирування відбувається в системі PORTAL.

Для підвищення ліквідності ринку приватно розміщуваних депозитарних розписок на початку 90-х років було введено Правило S (Reg S), згідно з яким дозволялося випускати RADR за межами США. Відтоді поширилася структура АДР, яка охоплює приватне розміщення у США та офшорну пропозицію у відповідності з Правилом S — продаж депозитарних розписок поза межами США неамериканським інвесторам. У цьому разі RADR постають як GDR. GDR ідентичні АДР з правового, операційного, технічного та адміністративного поглядів. Структура GDR може бути одиничною і розгалуженою. У першому випадку GDR, розміщені поза межами США, не можуть продаватися американським інвесторам чи обмінюватися на АДР першого рівня. У другому — такі депозитарні розписки можуть бути обміняні на необмежені депозитарні розписки, які вільно продаються на відкритому позабіржовому ринку США.

Випуск депозитарних розписок у формі GDR через їх загальний продаж як у США, так і в інших країнах звичайно застосовується для розширення кола інвесторів. GDR сприяють торгівлі й розрахункам між країнами, мінімізують витрати угод і збільшують кількість потенційних інвесторів, особливо серед фінансових установ.