Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ОРГАНІЗАЦІЯ Й УПРАВЛІННЯ БМР

Банк міжнародних розрахунків (БМР) є найстарішою міжнародною фінансовою інституцією, яка й донині разом із Міжнародним валютним фондом та Групою Всесвітнього банку залишається провідним центром співпраці центральних банків світу. БМР був створений 1930 р. у зв'язку з реалізацією "плану Янга", який стосувався питань урегулювання між країна-ми-кредиторами різних фінансових претензій, пов'язаних з виплатою Німеччиною репараційних платежів, накладених на неї за Версальським договором.

Саме Банкові міжнародних розрахунків були надані права генерального агента з даного питання, тобто він узяв на себе функцію, яку раніше виконувала берлінська інституція, що мала назву Центральна агенція з репарацій. Згідно зі Статутом БМР міг виконувати також інші функції, наприклад брати участь у колективних валютних інтервенціях з метою захисту валют, здійснювати депозитні операції та перекази за дорученням центральних банків, сприяти розвиткові кооперації між центральними банками в цілому. Але основним завданням певний час залишалися інкасування та передача німецьких репарацій за призначенням.

Коли проблеми репараційних платежів відійшли на другий план, постало питання доцільності існування БМР. У резолюції Бреттон-Вудської конференції 1944 р. навіть була зафіксована рекомендація ліквідувати БМР, тому що були створені МВФ і МБРР. Однак ліквідації вдалося уникнути, і надалі Банк зосередився головно на сприянні розвиткові кооперації між центральними банками.

В перші повоєнні роки БМР виконував роль технічного агента в межах укладеної в 1947 р. угоди про багатосторонні взаємні розрахунки, якої згодом дотримувалися всі країни, що брали участь у програмі відбудови Європи. До функцій БМР входили насамперед допомога в технічному здійсненні компенсаційних угод, включаючи дебетування та кредитування рахунків компенсаційних платежів за угодами із взаємних розрахунків, а також збір та аналіз відповідної статистики. Пізніше, в 1948 р., на прохання Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) БМР погодився виконувати аналогічні функції технічного агента в межах планованої угоди про внутрішньоєвропейські платежі та взаємні розрахунки. В 1950-х роках з його допомогою здійснювалися клірингові операції в Європейському платіжному союзі. Поряд з агентськими функціями постійно розширювалися й інші напрями діяльності БМР.

Сьогодні членами Банку міжнародних розрахунків є 49 центральних банків різних країн. Це більшість країн Західної Європи, Північної Америки, деякі країни Східної Європи, Азії, Латинської Америки, а також Росія, Саудівська Аравія та Південна Африка.

Хоча США та Японія беруть участь у діяльності БМР, традиційними лідерами в ньому є країни Західної Європи, на відміну від МВФ та Групи Всесвітнього банку, де домінують США.

ОРГАНІЗАЦІЯ Й УПРАВЛІННЯ БМР

Статус та капітал Банку

БМР розпочав свою діяльність у травні 1930 р. Як і більшість банківських установ того періоду, він був створений у формі акціонерної компанії. Разом з тим, відповідно до Гаазької угоди, укладеної Бельгією, Великою Британією, Німеччиною, Італією, Францією, Японією, та конвенції цих держав із Швейцарією, БМР здобув статус міжнародної організації, на яку поширюється міжнародне право і яка має привілеї й імунітет, необхідні для здійснення її функцій. Тобто Банк міжнародних розрахунків, штаб-квартира якого розташована у Швейцарії, не підвладний національному банківському законодавству цієї країни. Міжнародний правовий статус та імунітети, які БМР та його установи дістали у Швейцарії, були підтверджені угодою між Банком і Швейцарською Федеральною радою 10 лютого 1987 р.

Акціонерний капітал Банку становить 1,5 млрд золотих франків. Він поділений на 600 тис. акцій рівного номіналу, з яких майже 530 тис. акцій уже емітовано. Відповідно до Статуту Банку емісія акцій здійснюється траншами.

Перший транш у 200 тис. акцій був розподілений між центральними банками дсржав-спонсорів (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Велика Британія та США). Центральні банки-учасники мали можливість вибору між власною підпискою на акції БМР чи їх реалізацією на ринках у своїх країнах.

Акції, надані США (частка США становила 9,9 %), не були придбані ФРС, тому що американський уряд не міг дозволити американському представникові офіційно брати участь в отриманні репараційних платежів з Німеччини. Тому акції розповсюджувалися через підписку серед комерційних банків та під спільні гарантії приватних банків. У 1930 р. акції були куплені на ім'я Першого національного банку Нью-Йорка (нині Сітібанк) синдикатом, у який входили банкірський дім Дж. Пі. Морган енд Компані, Перший національний банк Чикаго та Перший національний банк Нью-Йорка.

Хоч офіційно США не брали участі у створенні БМР, федеральні резервні банки підтримують із БМР кореспондентські та інші відносини. Наприклад, представники ФРС та американського казначейства присутні на щомісячних нарадах управляючих центральних банків у Базелі, беруть участь у Загальних зборах акціонерів Банку. Федеральний резервний банк Нью-Йорка, будучи кореспондентом БМР, виконує за його дорученням операції на ринку позичкового капіталу США тощо.

Певні частки акцій, що належали Японії, Бельгії, Франції, були продані на внутрішньому ринку приватним організаціям та особам. Наступні емісії використовувалися як для збільшення частки банків-засновників у статутному капіталі, так і для залучення нових акціонерів до БМР. Наприклад, у 1996 р. у межах підписки на четвертий випуск третього траншу, за яким емітувалось 44 тис. нових акцій, новими членами БМР стали центральні банки Бразилії, Індії, Китаю, Гонконгу, Кореї, Мексики, Росії, Саудівської Аравії та Сінгапуру.

Майже 14 % акцій БМР належало до останнього часу приватним власникам. Після позачергових Загальних зборів акціонерів, проведених 8 січня 2001 р., до Статуту БМР було внесено зміни, які заборонили приватним особам володіти акціями БМР. Відтепер лише центральні банки можуть бути акціонерами БМР, тому акції, які належали приватним акціонерам, були викуплені. Приватні акціонери отримали за них у цілому 16 тис. швейцарських франків (9,95 тис. дол.), премія становила 95—-155 %.