Платіжні системи - Вовчак О.Д. - 2.2. Види платіжних інструментів та їх загальна характеристика

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:

- зобов'язання, яке необхідно виконати;

- сторону, яка здійснює платіж (платника);

- сторону, яка отримує платіж (отримувача);

- інструмент платежу;

- одного або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок отримувача.

При здійсненні платежів використовують різні платіжні інструменти: готівку, картки, платіжні доручення, векселя тощо. Відтак, платіжний інструмент характеризується:

- своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові за формою платіжні інструменти поступаються місцем пластиковим карткам або електронним повідомленням);

- засобами захисту та підтвердження справжності (замість традиційного підпису все ширше застосовують персональні ідентифікаційні номери, паролі або електронні підписи);

- кредитовим чи дебетовим характером дії.

Необхідно знати, що в умовах ринкової економіки найпоширенішою формою розрахунків є переказ, котрий здійснюється за допомогою різних платіжних інструментів, кожен з яких має певні переваги та недоліки.

Варто звернути увагу на кредитові та дебетові перекази. При кредитовому переказі платіжні інструменти рухаються в тому напрямку, що й грошові кошти, — від платника до отримувача. При дебетовому переказі платіжні інструменти рухаються в зворотному щодо грошових коштів напрямку — від отримувача до платника.

До платіжних інструментів, які базуються на кредитових переказах коштів, належать:

- доручення про кредитовий переказ у системі "жиро";

- доручення про кредитування у системі автоматизованих розрахункових палат;

- постійні доручення;

- доручення про перекази в системі платежів СВІФТ.

До платіжних інструментів, які базуються на дебетових переказах коштів, належать:

- векселі;

- чеки, дорожні чеки, єврочеки;

- банківські тратти;

- поштові перекази;

- прямі дебетові списання тощо.

До платіжних інструментів, котрим властиві ознаки як кредитових, так і дебетових переказів коштів, належать:

- банківські та небанківські пластикові картки;

- платіжні вимоги-доручення.

Вибір платіжного інструмента залежить від таких чинників:

- вартості використання конкретного платіжного інструмента для платника;

- прямого чи опосередкованого характеру відносин між платником і отримувачем;

- одноразового чи постійного платежу;

- величини платежу;

- внутрішньодержавного чи міжнародного платежу;

- законодавчих або нормативних обмежень;.

- витрат на оплату управління щодо використання різних засобів платежу.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування й обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним цифровим підписом, не приймається до виконання. При прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа — член платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.

Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів, як:

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення;

- розрахунковий чек;

- платіжна вимога;

- меморіальний ордер.

Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги) для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунку банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У протилежному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, зі зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача. У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку зі зазначенням причини повернення.