Теорія фінансів - Федосов В.М. - 12.4. Цінні папери як основний інструмент фінансового ринку

Цінні папери - це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або надані позики, які передбачають зобов' язання емітентів сплачувати їхнім власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів.

В юридичному розумінні, цінні папери - це майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується в порядку, що вказується у цьому документі.

Із розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу, тобто це не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп' ютерній системі й обертаються лише у формі переказів із рахунків одних учасників ринку на рахунки інших.

Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи. Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються й купуються на ринку.

Цінні папери прийнято поділяти на три види: акції; облігації та похідні, або вторинні. Широкий діапазон цінних паперів пояснюється тим, що причини, які спонукають випускати цінні папери й купувати їх, дуже різноманітні.

Основні характеристиками цінних паперів такі:

1. Ліквідність - спроможність фінансового активу перетворитися у гроші (по агрегату М1). При визначенні міри ліквідності зазвичай враховують тривалість часу та витрати на проведення операції. Наприклад, для конверсії ощадного рахунку в готівку необхідно відвідати банк або надіслати прохання поштою; реалізація казначейського зобов' язання потребує часу й виплат брокерського процента); акції - витрати часу, брокерський процент, можливі витрати від зниження курсової ціни акцій тощо.

2. Ризик як характерна ознака цінних паперів пов'язаний безпосередньо з можливістю не отримати вкладених у фінансові активи грошей. Розрізняють два види ризику: ризик невиконання платіжних зобов' язань позичальником, тобто коли позичальник є ненадійним; та ринковий ризик, пов' язаний із коливаннями ринкових цін фінансових інструментів.

Так, ощадний вклад менш ризиковий, ніж облігація. Наприклад, у США вклади до 100 тис. дол. застраховані, і тому ризик по таких вкладах дорівнює нулю.

3. Дохідність визначається у вигляді річного процента віддачі від вкладеної у фінансовий інструмент суми грошей. Для ощадного рахунка дохідність фактично дорівнює річному проценту, який виплачується банком. Для облігації (або привілейованої акції) дохідність залежить від розміру оголошеного (купонного) процента та ринкової ціни облігації. Якщо відомий купонний процент, то чим вища ринкова ціна облігації, тим нижча дохідність облігації для її майбутнього покупця. Дохідність цінних паперів змінюється внаслідок коливання їх ринкових цін.

Усі три названі характеристики фінансових інструментів тісно взаємопов'язані. Чим більший ризик мають цінні папери, тим більша їх дохідність, оскільки інвестори згодні вкласти гроші тільки під великий відсоток. Проте, чим ліквідніші фінансові інструменти, тим під нижчий процент згодні придбати їх покупці на фінансовому ринку.

Докладніше охарактеризуємо такі цінні папери, як акції та облігації. Так, акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника в капіталі акціонерного товариства.

Власники акцій стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продавати акції, але в цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій як співвласники товариства мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розділі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Дохід, який одержує акціонер, називають дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інституційної політики акціонерного товариства, виду й кількості акцій та інших факторів.

Товариства намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що значною мірою через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) товариства, які, своєю чергою, визначають спроможність цього товариства залучати позичковий капітал або додатковий випуск акцій.

Крім дивідендів власники акцій можуть отримувати дохід у вигляді курсової різниці, якщо вони продають акції дорожче, ніж купили їх.

Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на основі об' єднання безліч індивідуальних капіталів і заощаджень.

Акціонерне товариство (компанія, корпорація) - це домінуюча форма комерційної організації у країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівнянно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зобов' язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зобов' язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції.

З' явившись на початку розвитку приватного підприємництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою й життєздатною.

Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократизації управління, розширенню громадського контролю за діяльністю організацій, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.

Акціонерне товариство випускає акції у таких випадках: коли воно створюється; із злиттям з іншим акціонерним товариством; із розширенням масштабів своєї діяльності та збільшенням статутного фонду. На купівлю акцій припадає близько 30 % фінансування підприємницької діяльності у провідних країнах світу. Акція є неподільною. Якщо одна акція належить кільком особам, усі вони визнаються за одного власника і можуть здійснювати свої права через одного з них. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою за 1 коп.

Розміщення цінних паперів - це відчуження цінних паперів емітентом первинним власником через укладання громадсько-правових угод. Розміщення, зазвичай має форму передплати - закритої або відкритої.

Закрита передплата - розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто використанням засобів масової інформації) оголошення пропозицій.

Відкрита передплата - розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції та укладання громадсько-правових угод.

Під час відкритого продажу акцій забороняється надавати будь-кому будь-які привілеї щодо придбання цінних паперів. Це правило не застосовується у разі емісії державних цінних паперів, а також щодо використання акціонерами відкритих акціонерних товариств свого переважного права викупу нової емісії акцій.

На цьому етапі випуску цінних паперів перше слово належить андеррайтеру (від англ. underwriter - переплатник). Андеррайтер - це торговець цінними паперами, який виступає від імені й за дорученням емітента, відповідно до укладеного з ним договору або викупає в емітента цінні папери для їх подальшого розміщення за передплатою.

Андеррайтери можуть розмістити й меншу кількість цінних паперів, ніж зазначено в проспекті. Частку нерозміщених цінних паперів, яка є достатньою, щоб визнати емісію такою, що не відбулася, визначає держава.

Протягом усього періоду відкритого продажу цінні папери не можуть продаватися за ціною, нижчою їх номінальної вартості або вартості, встановленої комісією, з урахуванням ринкової вартості цінних паперів цього емітента на фондових біржах або в позабіржових торгово-інформаційних системах.

Існують два види акціонерних товариств. Закриті - акції яких розподіляються між акціонерами й не надходять у відкритий продаж. Відкриті - акції яких вільно продаються й купуються.

Вищий орган управління акціонерного товариства - загальні збори акціонерів. Керівництво поточною діяльністю доручається Правлінню, Спостережній Раді або Раді директорів.

Акціонери, які придбали акції з правом голосування на зборах, мають право на контроль за діяльністю корпорації, а саме:

- голосують на зборах акціонерів;

- обирають членів ради;

- розподіляють прибуток;

- вирішують питання об'єднання з іншими корпораціями та ліквідації бізнесу.

Проте, права в акціонерів різні, тому що голоси розподіляються пропорційно кількості придбаних акцій. На практиці діяльність корпорацій контролюється групою акціонерів, яка володіє відносно невеликим контрольним пакетом акцій. Теоретично контрольний пакет повинен становити 50 % усіх випущених акцій плюс 1 акція. При сучасному розподілі акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю достатньо володіти 5-20 % усіх випущених акцій.

Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками.

За характером розпорядження розрізняють акції іменні й на пред'явника. Іменні реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім'я власника. Передавання їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред'явника емітуються без зазначення власника. З розвитком та поширенням акціонерного підприємництва ці акції стали об' єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснивши іменні.

Залежно від порядку виплат дивідендів права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні). Привілейовані надають їхнім власникам певні переваги, порівнянно з власниками простих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в проценті від номінальної вартості або в грошах з розрахунку на одну акцію. Під час ліквідації корпорації, насамперед, задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім - простих.

Привілейована акція, зазвичай, не надає власнику право голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Однак, якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів поспіль, то власники акцій одержують право голосу.

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом за своїм значенням близькі до облігацій. Такі акції надійні, але вони майже не дають змогу підвищити дивіденди.

Різновид привілейованих акцій - це акції за участю, за якими передбачається додатковий дохід до фіксованого дивіденду. Він оплачується за умови, що дивіденд по простій акції досяг свого максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні й незворотні. Коли фірма випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна викупу не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премій, що є свого роду компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що їх випустила.

Проста акція дає власнику право голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору дохідності, прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорації, й оплачуються з прибутку останньою чергою, тобто після сплати процентів, податків, фіксованих дивідендів.

Проте, в умовах сприятливої економічної кон' юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, й швидко збільшити свій капітал.

Облігація - це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, зазвичай, щорічного доходу у вигляді відсотків. Привабливість облігацій для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій, облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді відсотка.

Облігації випускаються іменні та на пред' явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні й корпоративні. Державні облігації - це свідоцтва про надання їх власникам позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою мобілізації грошового капіталу для фінансування державних витрат, якщо недостатньо бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим рейтингом.

Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові й неринкові. Ринкові більш поширені, їм притаманна вища ліквідність, їх можна швидко реалізувати на ринку. Проте власники цих облігацій не можуть претендувати на їх погашення до визначеного строку.

На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу, вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути - пенсійні, ощадні фонди. Їх можна пред'явити до сплати в будь-який час, проте при достроковій оплаті розмір доходу різко зменшується.

Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних банків, має на меті залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення.

Слід зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення та сплата процентів по них здійснюється з урахуванням індексу роздрібних цін.

Відповідно до методів розміщення, розрізняють облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери проводиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них.

Облігації, які розміщуються примусово, - порівняно нечасте явище. Зазвичай, вони випускаються під час війни, в умовах складного стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в коштах.

За строком погашення державні цінні папери бувають поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові, безстрокові. Межі між ними досить умовні: поточні - від кількох тижнів до 1 року; короткострокові - від 1 до 2-3 років; середньострокові - від 3-5 до 10 років; довгострокові - понад 10 років.

Згідно зі способом виплати доходів, облігації поділяються на лотерейні (виграшні), процентні з виплатою доходів на дисконтній основі. По лотерейних облігаціях періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігацій.

Процентні облігації забезпечують власникам фіксований, або "плаваючий", "мінливий" дохід, що визначається процентною ставкою. Облігації з "плаваючим" доходом виникли порівняно нещодавно. Дохід по них коливається залежно від зміни рівня позичкового відсотка. Випуск такого роду цінних паперів дає змогу уникнути додаткових витрат у випадку зниження процентних ставок, водночас робить їх досить привабливими в період їх підвищення.

Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливостями історичного й економічного розвитку країни та ринку позичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

Корпоративні облігації - це свідоцтва про надання їх власниками довгострокової позики корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами. Випуск облігацій - вигідніший спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, оскільки процент по облігаціях сплачується з прибутку до виплати податків. Корпоративні облігації більше підлягають ризику, ніж державні облігації, проте доходи по них значно вищі.

Залежно від характеру забезпечення облігацій вони поділяються на заставні та беззаставні.

Заставні облігації - це юридичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить, і дає право кредитору на оволодіння заставленими активами несплати боргу.

Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов' язаннями фірми. За несплати боргу заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями.

Забезпеченням беззаставних облігацій є загальна платоспроможність корпорації. Такі облігації випускають, зазвичай, фінансово сталі корпорації, які мають високий кредитний рейтинг.

Облігації також бувають з правом дострокового відкликання; без такого права; конвертовані (передбачають обмін на прості акції тієї самої фірми); неконвертовані, відсотки по яких менші, ніж у конвертованих.

Крім розглянутих видів цінних паперів існують також похідні цінні папери, вартість яких залежить від вартості інших цінних паперів (опціони, варранти). Можна стверджувати, що похідні фінансових інструментів - це контракти, які укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з базовим інструментом, який є предметом угоди.

Похідні фінансові інструменти називають ще деривативами (від англ. derivative - похідний), оскільки їхня вартість є похідною від вартості тих інструментів, які покладені в основу угоди й які називають базовими. Базовим інструментом у подібних контрактах можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів, так і власне деривативи.

Слід звернути увагу не тільки на фінансові інструменти, а й на біржові товари, відповідно до чого розрізняють фінансові та товарні деривативи.

Таким чином щодо створення, обігу й використання деривативів специфічні виникають економічні відносини, або ринок деривативів. За економічним змістом - це сукупність економічних відносин із приводу перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну товарами та фінансовими інструментами. Операції з фінансовими деривативами, укладені з метою зниження ризиків, називають хеджуванням цінових ризиків.

Прикладами похідних цінних паперів можуть бути:

Варрант - свідоцтво (сертифікат), яке надає право власнику на купівлю цінних паперів за визначеною ціною, у визначений строк або ж додаткове свідоцтво, яке видається разом із цінним папером та надає його власнику право на додаткові пільги по закінченню визначеного строку. Різновидом цього інструменту є варрант віконний (window varrant), який використовується тільки у визначені дні або період.

Варрант підписний - цінний папір, який надає право власнику акцій придбати певну кількість простих акцій того самого емітента.

Поширенним у використанні деривативом є опціон - право або зобов'язання за угодою купити - продати певний вид цінностей (акції, процентні цінні папери, валюта, товар) за визначеною ціною протягом обумовленого строку. З іншого боку, опціон можна розглядати як право, яке надає компанія своїм найвищим службовцям придбати акції за твердою ціною.