Теорія фінансів - Федосов В.М. - Еволюція розвитку міжнародної валютної системи

Міжнародні валютні системи, міжнародні інституції та регулювання міжнародних фінансів є сферами міжнародних фінансів, які зумовлені процесами глобалізації та інтеграції світової економіки. Глобалізація як процес розбудови міжнародних відносин диктує цінності, на основі яких мають розвиватися суспільства, нації та міжнародні організації. Поступові хвилі глобалізації, розвиток інтеграції фінансових ринків та інституціона-льні нововведення породжують системи міжнародних законів й інституцій, що утворюють міжнародні валютні системи.

Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою.

На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Юридично діяльність цих систем регулюються державними правовими актами, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угрупувань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти.

Практика свідчить, що валютні системи повинні ґрунтуватися та змінюватися на основі міжнародних угод і не повинні існувати де-факто (коли не існує писаних правил). Відсутність належного державного контролю та регулювання валютних систем може ставити під загрозу добробут країн.

Існує кілька базових понять, пов'язаних із функціонуванням валютних систем будь-якого виду, що є їх основними складовими (елеменами). До елементів міжнародної валютної системи належать:

- одна або кілька резервних національних чи колективних валют;

- міжнародні платіжні засоби та активи;

- режим конвертації валют (валютні паритети, валютні курси);

- механізм і форми міжнародних розрахунків;

- міжнародні ринки та ринки золота;

- регламентація й уніфікація законодавства, яке забезпечує функціонування міжнародних валютних систем;

- статус міждержавних організацій та інститутів, які регулюють валютні відносини, а також банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки й валютно-кредитні операції.

Історію розвитку міжнародної валютної системи можна поділити на три етапи: біметалізму, золотого стандарту та паперово-валютного стандарту. Кожен з етапів розвивається на основі попереднього та має свої проміжні підетапи. Еволюція міжнародної валютної системи заснована на нормах міжнародного валютного регулювання, які приймаються в різні періоди розвитку суспільства.

Еволюція розвитку міжнародної валютної системи

Перший етап - біметалізм ХУІ-ХУШ ст. Подвійний золото-срібний стандарт.

Основні ознаки:

- роль загального еквівалента закріплюється за двома металами;

- необмежений обіг монет;

- вільне карбування монет;

- співвідношення між металами: при паралельному обігу - невста-новлене, при подвійному обігу - встановлене, при кульгаючому обігу - валюти регулюють.

Недоліком системи було законодавче закріплення за обома металами ролі грошей, що суперечить самій природі грошей - єдиного товару еквіваленту. Причина відміни біметалізму полягає у витісненні сріблом з обігу золота за їхньої однакової, встановленої державою номінальної вартості.

Другий етап - розвиток золотого монометалізму. Цей етап має три періоди.

I. Золотомонетний стандарт. Паризька конференція 1867 р. Основні ознаки:

- єдиним мірилом світових грошей є золото;

- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;

- золото виконує всі функції грошей;

- вільне карбування золотих монет;

- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золото.

II. Золотозливковий стандарт. Генуезька конференція 1922 р. Основні ознаки:

- національні кредитні гроші використовують як міжнародні платіжні засоби;

- в обігу відсутні золоті монети;

- відмінене вільне карбування золотих монет;

- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золоті зливки.

Недоліками золотомонетного і золотозливкового стандартів є залежність від видобутку монетарного металу, дорожнеча та обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. Стандарти були скасовані внаслідок зміни економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, на державно-регулюючу економічну систему.

III. Золотодевізний стандарт. Бреттон-Вудська конференція 1944 р. Основні ознаки:

- збереження ролі золота як одиниці розрахунків у міжнародному обігу;

- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;

- заборона вільного обігу золота;

- девіз - валюти вільно розмінюються на іншу валюту, розмінну на золото;

- долар у режимі золотого стандарту прирівнювався до золота. Недоліком стандарту була жорстока система валютних нормативів.

Причинами відміни були припинення конвертованості долара на золото, нестабільність внутрішньоекономічної ситуації у США, загострення світового економічного суперництва.

Третій етап - повна демонетизація золота 1976-1978 рр. Паперово-валютний стандарт. Ямайська конференція.

Основні ознаки:

- повна демонетизація золота;

- відміна фіксації золотого вмісту у валютах і валютних курсів;

- відміна фіксації валютних курсів та заміна їх плаваючими валютними курсами;

- впровадження стандарту спеціалізованих прав запозичення (СПЗ) - як головного резервного активу та засобу розрахунку.

Недоліками стандарту є встановлення курсу валют на основі споживчого кошика, що спричиняє певні похибки, пов' язані з неоднаковою цінністю товарів у різних країнах.

Основними питаннями, які розв' язує та чи інша валютна система, є такі: який механізм курсоутворення, який фінансовий актив прийнятий за резервний, якими методами відновлюється рівновага платіжних балансів. Залежно від того, як і якими методами будуть вирішені ці питання, існує п'ять типів валютних системи:

1. Система "вільного плавання".

2. Система фіксованого стандарту.

3. Система одновалютного стандарту.

4. Керована міжнародна система.

5. Система єдиної валюти.

Теоретично доведено, що за системи "вільного плавання" валют не виникають проблеми з платіжним балансом, оскільки нерівновага обмінних курсів усувається автоматично (ринково). Резервний актив у системі такого типу не визначається спеціально. Валютою або валютами для здійснення платежів визначають, зазвичай, ті, що використовуються у міжнародних розрахунках найчастіше, їх резервні функції встановлюються теж автоматично.

Специфічною особливістю за системи фіксованого стандарту є оборотність грошей, які обертаються у будь-якій економіці в певний монетарний товар (наприклад, золото). Основа системи полягає у фіксації співвідношення грошей і резервів монетарного товару та гарантія уряду щодо вільного обміну існуючих грошей на такий товар. Система передбачає фіксацію ціни товару всіма країнами у своїх валютах, отже обмінні курси валют будуть постійними, і всі національні валюти пов' язані між собою. Підтримка фіксованого курсу валюти у системі такого типу потребує використання офіційних резервів товару, які за своєю природою вичерпні, а тому може виникнути фінансова криза.

Система одновалютного стандарту визначається валютою однієї країни, що є конвертованою у золото за фіксованою ціною, а решта валют прив' язуються до неї. Оскільки всі валюти прирівнюються до однієї, встановлюється система фіксованих валютних курсів. Країна, валюта якої є конвертованою у золото, займає особливу позицію, що спричиняє дисбаланс у валютній системі певного типу. Зовнішній платіжний дефіцит цієї країни фінансується її валютою, яка нагромаджується не тільки в її національному банку, а й центральними банками решти країн світу. Ослаблення економічної могутності країни-лідера неминуче призводить до краху такої валютної системи. На відміну від попередніх цей тип валютної системи не передбачає автоматичного зв' язку між пропозицією грошей у будь-якій країні та їхньою оборотністю у стандарт (у валюту країни-лідера). Тому країни із зовнішніми дисбалансами повинні здійснювати певні заходи коригування.

Проміжну позицію між надто вільною системою першого типу та надто пов' язаними системами другого і третього типів, які ведуть різну політику регулювання та управління валютними курсами, займає керована валютна система. Характерним для цієї системи є вибір режиму валютних курсів, від якого і залежатимуть міра координаційної політики та механізм врегулювання зовнішніх платежів. Політика окремих країн при керованій валютній системі та механізм дисбалансів не можуть бути незалежними. Наприклад, якщо деякі країни запроваджують дефляцію з метою зниження інфляції, то у країнах, які з різних причин не вдаються до обмежувальних заходів, відбудеться погіршення торговельних балансів внаслідок зростання попиту щодо імпорту. Тому країни за керованої валютної системи запроваджують режими гнучких валютних курсів, при яких зовнішні платіжні дисбаланси коригуються через зміни обмінних курсів та потоки міжнародної ліквідності.

Система єдиної валюти - це організація міжнародних валютних відносин, за якої має місце запровадження єдиної валюти і ліквідація національних. Прикладом такої системи є Європейський валютний союз. Оскільки гроші на всій території єдині, то зовнішніх платіжних дисбалансів у валютному союзі не виникає. Порушення балансу зовнішніх платежів вирішується на регіональному рівні.

Розглянуті вище типи валютних систем закріплюють певні "правила гри", за якими системи різняться між собою, але на практиці часто існують компроміси. Успіх існування валютної системи залежить від ефективності регулювання за дотриманням країнами встановлених "правил гри" та від розвитку основних інститутів, що забезпечують існування системи.