Фінанси - Лондар С.Л. - 11.1. Сутність державного кредиту

11.1. Сутність державного кредиту

При розгляді попередніх тем, ми встановили, що однією із функцій фінансової системи, яка функціонує в національній економіці, є можливість кредитування. Широко, під кредитуванням розуміється форма фінансового забезпечення витрат з боку суб'єктів господарської діяльності, закладів, установ, органів державної влади за рахунок залучених вільних коштів на засадах, по-перше, оплатності за користування цими коштами, по-друге, строковості такого користування і, по-третє, повернення цих коштів після закінчення оговореного терміну користування. Виконання цих умов означає, що кредит надається тільки такому користувачеві, який здатний забезпечити ефективне економічне його використання. Тобто в кінці оговореного терміну, внаслідок використання кредиту, користувачу необхідно отримати фінансовий результат, достатній не тільки для забезпечення умов кредитування а ще й отримання доходу.

Держава для фінансування своїх видатків також може залучати вільні кошти домогосподарств, підприємницьких структур, які стають, у цьому разі, кредиторами. В окремих випадках, зокрема у сфері міжнародних фінансів, а також при необхідності підтримки окремих національних пріоритетних програм, кредитором може виступати і держава.

Широко під державним кредитом розуміють фінансові інструменти, пов'язані із наданням бюджетних коштів на відповідних умовах для потреб реалізації пріоритетних національних програм, гарантуванням поверненості коштів (роль держави як гаранта) при отриманні окремими державними підприємствами, установами кредитів на виконання важливих національних проектів, а також залученням коштів на відповідних умовах на потреби фінансування бюджетного дефіциту.

Переважний зміст сфери державного кредиту визначає залучення державою коштів на потреби фінансування дефіциту державного бюджету. Такі запозичення можуть відбуватись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках. Особливістю є те, що джерелом повернення запозичених коштів і сплати відповідних відсотків є доходи бюджету. Це означає, що державні запозичення передбачають ефективне використання коштів, причому виключно у державному секторі економіки. Внаслідок їх використання доходи бюджету повинні достатньо зрости для повернення отриманого кредиту та зменшення дефіциту бюджету.

Існування можливості держави в необхідних випадках залучати кошти для забезпечення своїх потреб, неминуче супроводжується формуванням певного обсягу непогашених поточних зобов'язань. Крім цього, як зазначалось, держава може виступати й у ролі гаранта при отриманні окремими державними підприємствами, установами, кредитів на виконання важливих національних проектів (прикладом може бути закупівля для національної економіки газу національною акціонерною компанією

"Нафтогаз України"). У випадку, якщо ці підприємства, установи з певних обставин не в змозі вчасно віддати кредит, держава, як гарант, повинна виплачувати необхідні кошти із доходів бюджету. Все це сукупно призводить до появи державного боргу. Державний борг - це загальна на поточний момент сума зобов'язань з державних позик та наданих державних гарантій.

Окремі дослідники додатково вводять поняття державної заборгованості. Вони означують її як загальну величину суми обсягу державного боргу та обсягу всіх інших видів пролонгованих державних виплат та компенсацій. Прикладом останніх можуть бути компенсації, визначені Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про виплату у 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, сертифікати Ощадного банку СРСР і державні казначейські зобов'язання СРСР, придбані на території Української PCP" тощо.