Фінанси - Лондар С.Л. - 11.6. Міжнародний досвід формування державного боргу

У світовій економічній науці існує цілий ряд концепцій щодо позитивного впливу створюваного і фінансованого за рахунок позик дефіциту як антикризового інструменту бюджетного регулювання економіки. Ці концепції ґрунтуються на вченні Дж. М. Кейнса про необхідність збільшення попиту у кризовий період за рахунок збільшення державних видатків загалом та зміну структури компонентів внутрішнього попиту зокрема. Адже причинами падіння виробництва у різних країнах протягом останніх десятиліть були, як правило, збої в роботі фінансових ринків, що виливалось у падіння фондових індексів, виникнення банківської паніки та збільшення недовіри між кредитором та позичальником. Позичальники забирають свої кошти, вони не перебувають у обігу, загальна швидкість обігу зменшується, а отже, зменшується і грошова маса. Зменшення внутрішнього попиту, внаслідок посилення заощаджувальних тенденцій, із одночасним зменшенням грошової маси приводить до нестачі фінансових ресурсів для нарощування виробництва підприємствами і до його реального падіння. Тобто, поява розриву у кругообігу коштів, показаного на рис. 1, а також ослаблення тісної прив'язки руху коштів до протилежного руху матеріальних потоків у реальній економіці, зумовлюють дисбаланс національної економіки і кризові явища. Чим глибші зазначені розриви, тим глибша фінансово-економічна криза, тим більші зусилля необхідні для її подолання.

Зважаючи на це, все більшої актуальності набирає практика використання дефіциту бюджету як ключового інструменту щодо усунення кризових наслідків. Адже держава, як позичальник із найвищим кредитним рейтингом може стати посередником між потенційним кредитором, який не довіряє іншим позичальникам, крім держави, і суб'єктами економічної діяльності, здійснити державні запозичення, і спрямувати відповідним чином ці фінансові ресурси в економіку, збільшуючи внутрішній попит і одночасно підтримуючи кругообіг коштів.

Однак державні запозичення, за певних умов, можуть відігравати і негативну роль, яка полягає у витісненні приватних інвестицій із внутрішнього ринку внаслідок обмеженості його інвестиційної здатності. В довгостроковій перспективі держава не повинна підміняти собою банківську систему та її інвестиційну діяльність. Тому, в країнах ЄС законодавчо було обмежено дефіцит сектора загальнодержавного управління нарівні 3 % від ВВП. Отримана критична межа є науково-обґрунтованою. Дотримання цього рівня дефіциту надає змогу країнам ЄС при середньостатистичному темпі економічного зростання у 3 % та інфляції у 2 % утримувати рівень державного боргу в граничнодопустимих межах - 60 % від ВВП. Тобто

Від способу використання запозичених ресурсів, не меншою мірою, ніж від обсягів запозичень та джерел їх походження, залежать кінцева ефективність прийнятого рішення про необхідність дефіцитного фінансування. Спрямовуючи отримані у борг ресурси в галузі, які з тих чи інших причин не отримують належної уваги з боку приватного сектора, стимулюючи компоненти внутрішнього попиту (інвестиції чи споживання), частка у ВВП яких є нижчою від оптимального рівня, уряд, може прямо впливати на структуру економіки, підвищуючи добробут суспільства.

Існує декілька основних способів використання дефіцитного фінансування, що використовуються у світовій практиці для подолання кризових явищ в економіці. Серед них:

1) збільшення державних видатків;

2) зменшення рівня оподаткування;

3) кредитування приватного сектора із запозичених коштів;

4) участь держави у капіталі фінансових інститутів, що потребують фінансової підтримки в умовах фінансової кризи, та їх часткова або повна націоналізація;

5) взяття державою боргових зобов'язань приватного сектора, в тому числі і через викуп неліквідних та безнадійних активів.

Вибір того чи іншого способу використання дефіцитного фінансування напряму залежить від причин, що зумовили уповільнення чи падіння виробництва. Зокрема заходи щодо збільшення державних видатків та зменшення податків ефективніше діють в умовах, коли безпосередня причина падіння виробництва не пов'язана із функціонуванням фінансових ринків. Натомість, втручання держави у роботу фінансових ринків почало практикуватися в останні декілька десятиліть, коли збої у роботі останніх все більше відображаються на темпах економічного зростання.

Разом з тим не слід абсолютизувати ці положення. Так, велика депресія у США та інших капіталістичних країнах на початку 30-х років, в основі якої була дестабілізація роботи фінансових ринків, була подолана без втручання держави у їх роботу. Натомість держава, за допомогою дефіциту бюджету, здійснювала фінансування громадських робіт із розвитку інфраструктури, стимулюючи таким чином внутрішній попит та сприяючи підвищенню ефективності виробничого процесу приватного сектора і збільшенню пропозиції товарів та послуг.

В умовах банківської кризи на початку 80-х років способи використання дефіцитного фінансування були іншими. Більшість розвинутих країн взяли курс на зменшення податкового тиску для бізнесу з метою стимулювання пропозиції товарів та послуг. Зокрема у США у 1981 році був прийнятий закон про податкові пільги при проведенні досліджень та експериментів, який передбачав зменшення податку на прибуток на 25 % від додаткових видатків на НДККР в порівнянні із затратами на ці цілі за попередні три роки. Аналогічні заходи були вжиті і в інших розвинутих країнах, зокрема у Великобританії та Ізраїлі. Іншим механізмом стимулювання виробництва у 80-х роках стало кредитування та гарантування урядами пріоритетних галузей та виробництв, де застосовувались інновації.

На початку 90-х років уряди ряду скандинавських країн, у яких було зафіксоване падіння виробництва внаслідок дестабілізації роботи фондового ринку, підтримали їх роботу шляхом придбання привілейованих акцій, що найбільше впали у ціні, а також здійснювали кредитування приватного сектора у сферах, які найбільше потерпали від збурень на фінансових ринках. Як наслідок, величина відношення боргу сектора державного управління до ВВП, наприклад, у Швеції з 1990 по 1994 роки зріс на 31,2 %. Для подолання фінансової кризи у 2008 році, яка, в свою чергу, зумовила падіння виробництва, подібна практика використовувалась у Великобританії, США, Нідерландах та інших країнах.

Однак, незважаючи на тенденцію щодо збільшення втручання держави у роботу фінансових ринків через рекапіталізацію банківської системи, надання державних кредитів, гарантій тощо, уряди не відмовилися від використання податкового та видаткового механізмів для стимулювання НТП. Зокрема у переліку антикризових заходів у США передбачено цілий ряд пільг для виробників відновлювальних енергоресурсів та енергоефективних побутових приладів, які дозволяють суттєво зменшити енергоємність економіки.