Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 11.1. СУТЬ І ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ

11.1. СУТЬ І ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ

На всіх підприємствах незалежно від типу кругообігу капіталу можливі коливання потреби в оборотних засобах. Додаткова потреба в засобах зумовлена:

- нерівномірністю завезення сировини;

- збільшенням частки незавершеного виробництва;

- нерівномірністю ходу реалізації готової продукції та іншими факторами.

Якщо власних коштів для покриття потреби в оборотних засобах тимчасово немає, то використовують кредити банку, кошти інших кредиторів і комерційний (товарний) кредит. Кредит дозволяє раціональніше організувати оборот коштів підприємств, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і зайвих запасів сировини та матеріалів.

У кредитуванні підприємств перш за все враховується індивідуальний кругообіг коштів підприємства, особливості якого визначаються об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів можна віднести такі:

а) галузева належність підприємства;

б) характер виробничого процесу;

в) сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів можна віднести:

а) рівень організації виробництва;

б) рівень організації збуту і постачання;

в) ступінь розвитку товарного ринку;

г) інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: відносно рівномірний і нерівномірний. До першої групи належать підприємства нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого часового періоду між надходженням і витрачанням грошових коштів.

У другу групу входять підприємства легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарські підприємства, інші. У цих підприємств виникає значна невідповідність між витратами грошових коштів і надходженням коштів від реалізації продукції.

У підприємств із нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється або сезонністю виробництва, або тривалістю кругообігу оборотних засобів.

Визначаючи суму кредиту, підприємство враховує загальну потребу в грошових коштах для задоволення виробничих потреб і наявності власних фінансових ресурсів.

В умовах ринку роль кредиту як інструменту регулювання фінансової діяльності підприємств зростає. Це зумовлено такими факторами:

1) збільшується питома вага кредиту у фінансуванні основних і оборотних засобів підприємства. Кредит дозволяє раціональніше організувати оборот коштів підприємства, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і надлишкових запасів сировини та матеріалів. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах бюджетні асигнування на цілі розвитку (відтворення) практично не виділяються і кредит виступає найважливішим джерелом формування основних і оборотних коштів підприємств усіх форм власності;

2) підприємства активно використовують кредит для придбання цінних паперів;

3) кредит залучається у фінансування інвестицій та інновацій і, отже, зростає його роль у забезпеченні і прискоренні науково-технічного прогресу. Проте в умовах високої інфляції можливості кредиту у стимулюванні науково-технічного прогресу різко зменшуються, оскільки впровадження нової техніки внаслідок її постійного дорожчання скорочується, а можливі строки надання кредиту значно менші від періоду окупності затрат;

4) кредит можна активно використовувати як джерело викупу приватизовуваних підприємств;

5) роль кредиту в зовнішньоекономічному обороті підприємств через механізм стимулювання росту експортного потенціалу підприємства зростає, сприяючи тим самим накопиченню валютних ресурсів.

Можна виділити такі види кредитів, які надають підприємству:

- банківський;

- комерційний (товарний);

- державний;

- лізинговий.

Класифікація кредитів комерційних банків Позички банків можна класифікувати:

- за призначенням та характером використання позичених коштів;

- наявністю та характером забезпечення;

- строками використання;

- методами надання та способами погашення;

- кількістю кредиторів.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, також належать:

- акцептний кредит;

- авальний кредит;

- обліковий кредит;

- факторинг.

За призначенням та характером використання коштів розрізняють:

- кредитування оборотних коштів;

- кредитування основних фондів;

- сільськогосподарські позички;

- будівельні позички;

- позички небанківським фінансовим закладам;

- позички державним закладам та органам управління. За наявністю та характером забезпечення:

- забезпечені (ломбардні) позички;

- незабезпечені (бланкові) позички.

Формами забезпечення зобов'язань із повернення кредиту можуть бути:

- застава майна позичальника;

- гарантія чи поручництво;

- перевідступлення на користь банку контрактів, вимог та рахунків позичальника до третьої особи;

- договір страхування відповідальності позичальника з несплати заборгованості за кредитом;

- транспортні та товарні документи;

- цінні папери;

- інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. За строком використання позички поділяють:

- на термінові:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові;

- безтермінові:

- прострочені;

- відстрочені.

За методами надання розрізняють позички, які надають:

- в одноразовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (резервні) кредити:

- із заздалегідь обумовленою датою надання;

- із наданням у разі виникнення потреби.

За способами погашення розрізняють позички, які погашають:

- поступово;

- одночасною сплатою після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній угоді. За характером та способом сплати процента розрізняють позички:

- із фіксованою процентною ставкою;

- "плаваючою" процентною ставкою;

- сплатою процентів у міру використання позичених коштів;

- сплатою процентів одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позички поділяють:

- на такі, що надаються одним банком;

- консорціальні;

- паралельні.

Етапи процесу кредитування:

1) розглядання кредитної заявки;

2) попередня бесіда з позичальником;

3) вивчення кредитоспроможності клієнта;

4) оцінка ризику з позики;

5) структурування позики;

6) переговори про укладення кредитної угоди;

7) затвердження кредитним комітетом;

8) підписання кредитної угоди.